У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра - Марсель Пруст

«Содом і Гоморра» не належить ні до версії «У пошуках утраченого часу», публікація якого почалася 1913 року і була перервана війною, ні до «Роману Альбертини», який був початий після 1914 року. «Содом і Гоморра» забезпечує довгий перехід між цими двома циклами і готує до «роману Альбертини». Відносна окремішність «Содому і Гоморри» в сукупності твору пояснюється його оригінальністю. Це найромантичніший момент, місце, де твір визволяється від «На Сваннову сторону» і від «Віднайденого часу», від біографії та естетичної теорії і де найбільшу ролю грає уява: згадаймо про Ниссіма Бернара чи про маркіза де Вогубера. Це найбільш бальзаківський епізод Прустової епопеї.

А проте «Содом і Гоморра» становить «У пошуках утраченого часу» найсуворішу структуру, даючи змогу Прустові зробити з теми про збочення роман про збочення. Назва заповідає цю структуру з допомогою симетрії Содома і Гоморри. Роман незрозумілий, якщо не врахувати прологу, опублікованого наприкінці «Ґермантської сторони»: «Содом і Гоморра І». Сцена зустрічі барона де Шарлюса і Жюп’єна та міркування про «расу тіточок» роблять заявку на мотив, який дістає свій розвиток у наступному томі. Завершується том «Горем на світанні»: герой дізнається про те, що Альбертина знайома з мадемуазель Вентейль та з її подругою, і вирішує повезти її до Парижа. Так уводяться «Полонянка» і «Альбертина зникає», що їх Пруст уже встиг включити у «Содом і Гоморру».

Роман відкриває несподіваний поворот, а завершує його ще одна несподівана розв'язка. Між ними перехрещуються між собою содомітська і гоморрейська теми. Содомітська тема, на початку об'єкт безжальної карикатури, дає простір крутій картині звичаїв людського суспільства. Перед нами постає новий світ; «Содом і Гоморра І» становить собою ініціацію такої самої ваги, як мадленка на початку «На Сваннову сторону», і чоловічий гомосексуалізм дає про себе знати в усіх місцях і в усіх середовищах, у Парижі і в Бальбеку, у Германтів і в Вердюренів: Шательро, Вогубер, Ниссім Бернар, принц Германтський постануть як його неймовірні інкарнації.

Гоморрейська тема розвивається інакше. Підказана словами Сен-Лу з приводу покоївки баронеси Пютбюс, вона в’ється крізь його взаємини з Альбертиною, починаючи від підозр, пробуджених у героя танцем Альбертини й Андре в казино, і закінчується фінальним апотеозом: згадкою про монжувенську сцену між мадемуазель Вентейль та її подругою.

Роман структурує не тільки ця симетрія. У плані «У пошуках утраченого часу», опублікованому у виданні «У затінку дівчат-квіток», Пруст передбачав ще й іншу, симетрію між усвідомленням героєм по прибутті до Баль-бека смерти своєї бабусі й монжувенським спогадом, причиною від’їзду з Бальбека. План 1918 року передбачав для цих двох подій давню назву роману, «Перебої почуття», І і II. Друге перебування в Бальбеку обмежене цими двома ремінісценціями, спогадом про перше перебування і спогадом про монжувенську сцену.

Отже, «Содом і Гоморра» — найкраще збудована частина Прустового твору, тому автор не скупиться на нові перипетії й повороти, не послаблюючи при цьому драматичної пружини. Виникає інший роман у романі, первісний задум відступає на другий план, натхнення письменника стає нестримне, і книга, задумана з холодною головою, оздоблена епіграфом, розбита на розділи, визволяється від усіх умовних пут.

«Содам і Гоморра» вийшов друком 1921 й 1922 року у видавництві «Н.Р.Ф.» трьома невеличкими томиками.

Стор. 10. Бурська війна (1899—1902) — війна бурів, голландських колоністів на півдні Африки, з англійцями.

Стор. 13. Діана де Пуатьє (1499—1566) — коханка Генріха II.

Стор. 15. ...мане, текел, фарес — попередження вавилонському цареві Валтасару про його близьку загибель.

Ефеб — юнак у давніх греків.

Стор. 19. ЗсИоІа сапіогит — спершу школа для підготовки церковних півчаків, а потім музичне училище.

Стор. 23. Роб Рой — романтичний шотландський розбійник, батько Діани Верно (з роману Скотта).

Стор. 25. Ґрізельда — героїня легенд, виведена Петраркою, Боккаччо, Перро, символ подружньої вірности.

Андромеда — донька Кефея, ефіопського царя, та Кассіопеї. Андромеду врятував Персей, коли бог морів Посейдон наслав на дівчину, прикуту до скелі, морське чудовисько.

Колеж де Франс — вищий заклад у Парижі, заснований 1530 року на противагу Сорбонні.

Мішле Жуль (1798—1874) — відомий французький історик.

Стор. 29. Лотова жінка була обернена в соляний стовп за те, що під час втечі з Содома не втрималася й озирнулася.

Стор. ЗІ. Луксорський обеліск — пам'ятка давньоєгипетського мистецтва; був перевезений до Парижа і встановлений на майдані Згоди.

Стор. 32. Детай Едуард (1848—1912) — французький маляр, член Інституту.

Стор. 34. Гекслі Тамас-Генрі (1825—1895) — біолог, палеонтолог і медик; Олдос Леонард Гекслі (1894—1963) — відомий письменник.

Стор. 41. Бюлов Бернгард (1849—1929) — німецький державний діяч, канцлер Германської імперії.

Палеолог Моріс (1859—1944) — французький дипломат і письменник.

Стор. 43. Карпаччо Bimmope (1450—1525) — італійський маляр венець-кої ш колії.

Веронезе Паоло (1528—1588) — італійський маляр, автор великих картин на історичні теми.

«Тангейзер» — опера Вагнера, створена 1845 року.

Стор. 46. ...як статуя Вікторія...— Пруст має на увазі античну статую богині перемоги Ніке.

«Гірмонія» — картина Джона Вістлера (1834—1903), ангпо-американсь-кого імпресіоніста.

Стор. 48. Дук д'Есільйон (1720—1788) — міністр Людовіка П'ятнадцятого.

Стор. 49. Юбер Робер (1733—1808) — французький художник, майстер преромантичного пейзажу.

Стор. 51. Кобурси — старовинний баварський аристократичний рід.

Стор. 52. Анафілаксія — гостре запалення суглобів.

Стор. 53. Тьеполо Джамбаттіста (1696—1770) — італійський маляр ве-нецької школи. Майстер колориту.

Стор. 56. Школа політичних наук — вищий навчальний заклад у Парижі для підготовки дипломатів.

Стор. 57. Д'Аннунціо Габріеле (1863—1938) — італійський письменник, кумир європейської інтелігенції.

Ізвольський Олександер (1856—1919) — російський посол у Парижі.

Стор. 59. Дук Беррійський (1778— 1820) — син французького короля Карла X, убитий антимонархістами.

Стор. 60. Замок Блуа — архітектурна пам’ятка раннього Ренесансу.

Фонтенбло — королівський палац під Парижем, резиденція Наполеона.

Мональдескі Джан Рінальдо — італійський авантурник, коханець шведської королеви Кристіни. 1657