Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

За кілька днів перед різдвом Бекі з чоловіком і сином зібралися їхати до Королевиного Кроулі, щоб перебути свята в оселі своїх предків. Ребека воліла б лишити хлопця вдома і була б таки лишила, якби не наполегливі прохання леді Джейн привезти малого і якби Родон не виявляв свого невдоволення і обурення тим, що мати так занедбує сина.

— У цілій Англії немає кращої за Роді дитини, — дорікав їй ображений батько, — а ти, Вені, більше дбаєш про свого спанієля, ніж про нього. Він тобі не дуже заважатиме: в замку він бавитиметься з дітьми в їхній кімнаті, а дорогою їхатиме зі мною нагорі.

Де ти завжди сідаєш, щоб можна було смалити ті гидкі сигари, — мовила місіс Родон.

Колись вони тобі подобалися, — відповів чоловік. Бекі засміялася, — вона майже завжди була в доброму-гуморі.

Це ж було тоді, як я домагалася підвищення, дурненький, — сказала вона. — Бери Родона нагору і, про мене, дай і йому сигару.

Проте батько не мав наміру таким способом гріти свого малого сина під час цієї зимової подорожі, а з допомогло Брігс укутав його шалями та вовняними шарфами, і темного досвітку при світлі ліхтарів «Пивниці білого коня» хлопця дбайливо вмостили на дах карети, звідки він з Неабияким задоволенням дивився, як починало зоріти. Він уперше їхав до того місця, яке батько й досі називав домівкою. Подорож давала йому величезну втіху, бо його цікавило все, що він бачив. Батько відповідав на всі його запитаний, розказував, хто мешкав у великому білому будинку праворуч і кому належить парк. Його матуся, що сиділа з своєю покоївкою всередині карети, в хутрах і шалях, з пляшечками парфумів, так маніжилась, наче ніколи ще не подорожувала поштовою каретою, і ніхто б не подумав, Що її висадили з цієї самої карети, щоб звільнити місце платному пасажирові, коли десять років тому вона вперше їхала в світ.

Було знов темно, коли малого Родона збудили й перенесли до дядькової карети в Грязьбері. Бій сидів і вражено дивився, як відчинялась велика чавунна брама, як блищали світлі стовбури лип, коли вони їхали алеєю, аж поки нарешті карета зупинилася перед освітленими вікнами замку, що вабили святковим затишком.

Парадні двері розчинилися навстіж. У старовинному каміні горів вогонь, підлога, викладена чорними плитками, була застелена килимом. «Це той самий килим, що раніше лежав у «Жіночій галереї», — подумала Ребека, а наступної миті вже цілувалася з леді Джейн.

Із сером Піттом вона врочисто привіталася таким самим способом, але Родон, який щойно курив сигару, не зважився поцілувати невістку. Тим часом діти підійшли до свого кузена. Матильда подала Родонові руку й поцілувала його. Пітт Бінкі Саутдаун, син і спадкоємець, не квапився вітатись, він стояв віддалік і вивчав двоюрідного брата, як маленький собака вивчав великого пса. Привітна господиня повела гостей до затишних кімнат, де в камінах весело горів вогонь. Потім до місіс Родон постукали обидві панночки, ніби для того, щоб допомогти їй, а насправді їм кортіло оглянути її коробки з капелюшками й сукнями, хоч і чорними, зате найновіших лондонських фасонів. Вони розповіли їй, що в замку все змінилося на краще, що леді Саутдаун поїхала, що сер Пітт посів у графстві становище, яке й личить представникові родини Кроулі. Тоді задзвонив великий дзвін, уся родина зібралася на обід, і Родона-молодшого посадили біля тітки, ласкавої господині дому. Сер Пітт був незвичайно уважний до невістки, що сиділа праворуч від нього. Малий Родон мав добрий апетит і поводився дуже чемно.

Мені подобається тут обідати, — сказав він тітці, коли обід скінчився, сер Пітт проказав молитву і до їдальні ввели милого сина й спадкоємця, вмостивши його на високий стільчик біля баронета, а дочка сіла біля матері, де для неї стояла приготована чарочка вина. — Мені подобається тут обідати, — мовив Родон, дивлячись у ласкаве тітчине обличчя.

Чому? — запитала добра леді Джейн.

Бо вдома я обідаю на кухні,— відповів Родон-менший, — або з Брігс.

Бекі була така захоплена розмовою з баронетом, своїм господарем, — вона лестила йому, обдаровувала його компліментами, вихваляла юного Пітта Бінкі, якого називала гарним, розумним хлопчиком з усіма ознаками шляхетної крові, страшенно схожим на свого батька, — що не чула слів власного нащадка на другому кінці великого, розкішно накритого столу.

Як гостеві, Родонові-молодшому дозволено першого дня сидіти з дорослими до того часу, коли стіл прибрали після чаю і перед сером Піттом поклали велику біблію з позолоченим обрізом. До їдальні зайшла вся челядь, і господар почав читати молитви. Бідолашний хлопчин ніколи ще не був присутній на такій церемонії і ніколи не чув про неї.

Замок справді покращав за коротке володарювання баронета. Бекі оглянула його в супроводі господаря і сказала, що все тут досконале, чарівне, незрівнянне. А малому Родонові, якого знайомили з замком діти, він видався казковим палацом, сповненим дивовиж, Там були довгі галереї й старовинні пишні спальні, картини, стара порцеляна і зброя. Кімнати, де помирав дідусь, діти минали із зляканими обличчями.

Хто такий був дідусь? — запитав Родон.

Діти пояснили йому, що то був дуже старий чоловік, якого возили в кріслі на коліщатах. І показали котрогось дня те крісло, що гнило в повітці, відколи того старого чоловіка повезли он до тієї церкви, верхівку якої видно над берестами.

Брати щоранку вирушали оглядати вдосконалення, зроблені в маєтку завдяки генієві сера Пітта і його ощадливості. А оскільки їм під час цих оглядів доводилось ходити або їздити верхи, то вони могли розмовляти, не дуже набридаючи один одному. Пітт не забув сказати Родонові, скільки коштів пішло на всі ці поліпшення і як часто людина, що володів землею і капіталом, укладеним у державні папери, не має звідки взяти двадцяти фунтів.

Ось нова вартівня коло брами, — мовив він, скромно показуючи на будівлю бамбуковою палицею. — Я, хоч ти вбий, не можу заплатити за неї, поки не отримаю січневих дивідендів.

Я можу, Пітте, позичити тобі грошей до січня, — невесело запропонував Родон.

Вони зайшли всередину й оглянули відбудовану вартівню, на якій щойно