Джейн з Ліхтарного Пагорба - Люсі Мод Монтгомері

— Сподіваюся, ти добре спатимеш, коханесенька. Ти не знаєш, що це значить для мене, — те, що ти спиш під моїм дахом… дівчинка Ендрю… моя єдина племінниця. І твою матір я завжди так любила… хоча… не думаю, що вона справді любила мене. Я завжди це відчувала, але ніколи не дозволила, щоб це нас порізнило. Їй не подобалося, що ми з твоїм батьком так багато спілкувалися…Я це розуміла. Вона була далеко молодша від твого батька… справжня дитина… природно, що за порадами він, як завжди, звертався до мене. Завжди все насамперед обговорював зі мною. Вона трішки ревнувала…, а ще, я думаю, навряд чи допомагало те, що вона була донькою місіс Роберт Кеннеді. Ніколи не дозволяй собі ревнувати, Джені. Це руйнує більше життів, ніж усе інше. От перинка, коханесенька, якщо змерзнеш уночі. При дощовій погоді ночі на Острові П.Е. бувають прохолодними. Добраніч, коханесенька.

Джейн залишилася сама в кімнаті і оглянула її. Лампа при ліжку мала абажур, розмальований трояндами і оторочений бахромою з бісером. Чогось Джейн роздратував цей абажур. Він був надто прилизаним і вичепуреним, зовсім як тітка Айрін. Підійшла до нього і загасила світло. Потім підійшла до вікна. Крап, крап, — ударяв дощ по шибках. Плюсь, плюсь, — спадав дощ на дах веранди. За ним Джейн нічого не було видно. Її серце переповнилося. Ця чорна, чужа, беззоряна земля ніколи не зможе стати її домом.

— Якби ж я тільки маму мала, — прошепотіла вона. Але, хоча відчувала, що хтось узяв її життя та розірвав на частини, — не плакала.

13

Попередні безсонні ночі в поїзді так утомили Джейн, що вона майже відразу заснула. Але, коли прокинулася, все ще була ніч. Дощ перестав. Смуга світла лежала впоперек ліжка. Вона вислизнула з-поміж напахчених простирадл тітки Айрін і підійшла до вікна. Світ перемінився. Небо було безхмарним і кілька яскравих далеких зірок дивилися вниз, на спляче місто. Дерево неподалік повністю покривав сріблястий цвіт. Все довкола заливало місячне сяйво повні, яка, наче величезна бульбашка, висіла над чимось, що повинне бути бухтою чи гаванню, а на воді був чудовий блискучий слід. Отож, на Острові Принца Едварда теж є Місяць. Досі Джейн по-справжньому в це не вірила. Та ще й відполірований з королівським смаком. Це було так, наче побачитися з давнім другом. Той сам Місяць споглядав і на Торонто, і на Острів Принца Едварда. Можливо, він світить на Джоді, яка спить у своїй маленькій кімнатці на горищі, чи на маму, яка саме повертається після якоїсь веселої розваги. Можливо, вона саме на нього дивиться. Торонто вже не здавалося віддаленим на тисячу миль.

Двері розчинилися і увійшла тітка Айрін у нічній сорочці.

— Коханесенька, що трапилося? Я почула рух у твоїй кімнаті та злякалася, що ти захворіла.

— Я просто встала, щоб подивитися на Місяць, — пояснила Джейн.

— Ти кумедне дитя! Хіба ж ти раніше місяця не бачила? Я аж перелякалася. Повертайся до ліжка, як слухнянесенька дівчинка. Ти ж хочеш, щоб батько, приїхавши завтра, побачив тебе гарненькою і свіжою.

Джейн зовсім не хотіла, щоб хтось бачив її гарненькою і свіжою. Чи за нею постійно шпигуватимуть? Мовчки лягла у ліжко і знову тітка Айрін її закутала. Але заснути не могла.

Врешті після довжелезної ночі настав ранок. День, що мав стати найдивовижнішим у житті Джейн, розпочався як і кожен інший. Макрелеві хмари…, але Джейн ще тоді не знала, що ті хмари звуться макрелевими…, у східній частині неба запалали. Сонце зійшло без надмірної метушні. Джейн боялася надто рано встати, щоб знову не потривожити тітку Айрін, але врешті піднялася і розчинила вікно. Джейн не знала, що бачить найпрекрасніше у світі видовище, — червневий ранок на Острові Принца Едварда, але знала, що за минулу ніч увесь світ перемінився.

В обличчя їй ударила хвиля пахощів бузку, який ліловим живоплотом відгороджував будинок тітки Айрін від сусіднього. Тополя у кутку травника дрижала від веселого сміху. Яблуня простягла приязні руки. Вдалині виднілися всіяні ромашками луги по той бік затоки, над якою ширяли і стрімко падали вниз білі чайки. Повітря після дощу було солодким і вологим. Дім тітки Айрін був на околиці міста і позад нього бігла сільська дорога…, дорога майже криваво-червона і блискуча від вологи. Джейн навіть не здогадувалася, що бувають настільки кольорові дороги.

— Ну… ну, Острів П.Е — гарне місце, — не зовсім охоче подумала Джейн.

Сніданок був першим випробуванням. Джейн хотілося снідати не більше, ніж раніше вечеряти.

— Тітко Айрін, думаю, я не зможу щось з’їсти.

— Але ти повинна, коханесенька. Я тебе любитиму, але не збираюся тебе псувати. Видно, досі тобі занадто потурали, то ти й робила, що заманеться. З хвилини на хвилину приїде твій батько. Сядь як годиться, і з’їж свою вівсянку.

Джейн старалася, як могла. Без сумніву, тітка Айрін приготувала для неї чудовий сніданок. Помаранчевий сік…, вівсянка з густими золотистими вершками…, делікатні трикутники тостів…, досконале яйце пашот…, яблучне желе у бурштиново-малинові смужки. Безперечно, тітка Айрін добре куховарила. Але ніколи ще Джейн не було так складно щось проковтнути.

— Не переживай так, коханесенька, — сказала тітка Айрін, посміхаючись, наче до дуже малої дитини, яку необхідно заспокоїти.

Джейн не здавалося, щоб вона переживала. Швидше була здивованою, наляканою, мала відчуття порожнечі, яку ніщо не могло заповнити, навіть те яйце. Після сніданку проминула ще година, — впродовж неї Джейн відкрила, що чекання є найтяжчою у світі роботою. Але все колись закінчується і, коли тітка Айрін сказала: «Твій батько приїхав», Джейн відчула, що все й справді закінчилося.

Її руки липко змокріли, а рот, навпаки, пересох. Цокання годинника здавалося неприродно гучним. Якісь кроки на доріжці… двері відчинилися… хтось став на порозі. Джейн підвелася, але не могла підняти очей… не могла.

— От твоя маленька, — сказала тітка Айрін. — Чи ж не варто пишатися такою дівчинкою, ’Дрю? Трішки зависока для свого віку, але…

— Нефрит з каштановим волоссям, — промовив голос.

Всього чотири слова…. але вони змінили життя Джейн. Можливо, більше голос, ніж слова…голос, який справляв враження, наче ви удвох з його власником знаєте якусь чудову таємницю, лише ви удвох. Джейн врешті ожила і глянула вгору.

Кутасті брови… густе рудувато-коричневе волосся, відкинуте з чола… складки у кутиках губ… квадратне розділене посередині підборіддя… суворі карі очі з веселими зморщечками довкола них. Це обличчя було їй