Сестра Керри - Теодор Драйзер

— Спаржа.

— Слухаю, сер.

— І кава.

Друе повернувся до Керрі.

— Я зранку нічогісінько не їв. Я щойно приїхав з Рок-Айленда і саме збирався йти обідати, як побачив вас.

Керрі тільки всміхалась.

— Що ви робили весь час? — вів він далі.— Розкажіть мені все докладно. Як ваша сестра?

— Вона здорова, — мовила Керрі, відповідаючи на останнє запитання.

Він уважно подивився на неї.

— А ви часом не були хворі?

Керрі кивнула головою.

— Подумайте, яка прикрість! У вас і справді не дуже добрий вигляд. Я зразу помітив, що ви трохи бліді. Що ж ви робили весь цей час?

— Працювала, — сказала Керрі.

— Справді? Де ж це?

Керрі розповіла.

— «Роде, Моргентау і Скотт»? Так, так, я знаю цю фірму. Це тут, далі, на П’ятій авеню, правда? Це скупенька компанія. Що примусило вас піти туди?

— Я не могла знайти нічого кращого, — одверто призналася Керрі.

— Це ж просто обурливо! — заявив Друе. — Вам не слід працювати у цих людей. У них там майстерня зараз же за крамницею, ззаду, правда ж?

— Так, — підтвердила Керрі.

— Це несолідна фірма. Така робота вам не пасує.

Він балакав не вгаваючи, розпитував Керрі, розповідав про себе, пояснював, який це гарний ресторан, поки не з’явився знову офіціант, несучи на великому підносі гарячі, апетитні страви. За обідом Друе показав себе вельми галантним кавалером. Він мав чудовий вигляд з ножем і виделкою в руках, за застеленим сніжно-білою скатертиною столом, заставленим срібним посудом. Коли він розрізував м’ясо, його персні так блищали, що, здавалось, вони ось-ось заговорять. Новісінький костюм приємно шелестів, коли він простягав руку до страви, передавав хліб або наливав каву. Він накладав Керрі повну тарілку, і, зігрівшись душею й тілом, вона вся аж засяяла. Він був із тих, кого звичайно називають чудовим хлопцем, і зовсім зачарував її.

Ця маленька завойовниця долі сприйняла несподіваний поворот на краще зовсім спокійно. Вона почувала себе трошки ніяково, але атмосфера великої зали підбадьорювала її, а натовп добре вдягнених людей за вікном викликав у неї захоплення. Що то мати гроші! Як приємно приходити сюди обідати! Щасливий цей Друе — роз’їжджає в поїздах, гарно одягається, він такий сильний і обідає в чудових ресторанах. Друе справді поважна людина — просто дивно, що він так по-дружньому і з такою увагою ставиться до неї.

— Виходить, ви втратили роботу через хворобу? — сказав він. — Що ж ви тепер думаєте робити?

— Шукатиму, — відповіла Керрі, і по очах її можна було прочитати, що в неї промайнула згадка про злидні, які переслідуватимуть її поза стінами цього ресторану невідступно, мов голодний пес.

— Е, ні,— заперечив Друе, — це нікуди не годиться. А ви давно шукаєте?

— Чотири дні.

— Подумайте тільки! — вигукнув Друе, ніби звертаючись до якогось уявного співрозмовника. — Ні, все це не для вас. Ці дівчата, — він зробив рукою округлий жест, ніби охоплюючи всіх продавщиць і фабричних робітниць, — майже нічого не заробляють. Ви ж не можете прожити на ці гроші?

Він поводився з Керрі зовсім по-братньому. Відкинувши саму думку про таку роботу, він звернув розмову на інше. Керрі справді була дуже вродлива. Навіть у такому непоказному одязі видно було, що в неї гарна фігура. А які великі й лагідні очі! Друе подивився на неї, і вона прочитала ці думки в його погляді. Вона відчула його захоплення, яке так підкреслювалося щедрістю й добросердістю. Керрі почувала, що й він подобається їй, що він міг би завжди їй подобатись. Та було й щось інше, глибше, наче якийсь підводний струмінь у течії її думок. їхні очі зустрічалися тепер щохвилини, і це спрямовувало їхні почуття в одне річище.

— Чому б вам не піти сьогодні зі мною у театр? — сказав він, присуваючи стілець ближче, — стіл був не дуже широкий.

— О ні, я не можу, — вигукнула вона.

— Що ж ви збираєтесь робити сьогодні?

— Нічого, — відповіла Керрі невесело.

— Вам, я бачу, не дуже подобається там, де ви живете?

— Та як вам сказати…

— А що ж ви робитимете, коли не знайдете рцботи?

— Мабуть, поїду додому.

Її голос ледь затремтів; Друе зовсім її заворожив. І обоє зрозуміли без слів — він її становище, а вона — що йому все ясно.

— Ні,— сказав він, — так не можна! — В цю мить він був сповнений щирого співчуття. — Дозвольте мені допомогти вам. Візьміть у мене трохи грошей.

— О ні! — вигукнула вона, відсахнувшись.

— Що ж ви будете робити?

Вона замислилась і тільки похитала головою.

Він дивився на неї з усією ніжністю, на яку був здатний. В жилетній кишені в нього лежало кілька банкнот. Вони були м’які, і Друе нечутно намацав їх, зібгав і затис у руці.

— Послухайте мене, — заговорив він знову. — Я вам щиро хочу допомогти. Купіть собі дещо з одягу.

Він вперше порушив цю тему, і Керрі одразу згадала, що вдягнена поганенько. Своїм грубуватим натяком він вразив її у найболючіше місце. В неї затремтіли губи.

Її рука лежала на столі. Вони були зовсім самі в своєму кутку, і він поклав на цю ручку свою велику й теплу долоню.

— Годі вам, Керрі,— промовив він. — Що ви можете зробити самі? Дозвольте мені допомогти вам.

Він злегка стиснув її ручку, і вона спробувала звільнитись. Він стиснув міцніше, і вона більше не пручалась. Тоді він всунув зелені банкноти їй у руку і на її заперечення прошепотів:

— Не турбуйтесь, я вам їх позичаю, тільки позичаю!

Він примусив її взяти гроші. Тепер вона почувала, що якісь дивні зв’язки єднають її з ним. Вони вийшли на вулицю, і він провів її далеко на південь, до Полк-стріт.

— Вам не хочеться жити з вашими родичами? — спитав він серед розмови, ніби між іншим.

Керрі чула запитання, але не звернула на нього уваги.

— Приходьте сюди завтра зранку, — запропонував він, — і ми з вами підемо на денну виставу. Гаразд?

Керрі спершу відмовлялася, але нарешті згодилась.

— У вас є вільний час. Купіть собі гарненькі черевички і жакет.

Вона й не уявляла собі, які складні міркування хвилюватимуть її по його відході. Поки він був з нею, їй передавався його бадьорий, безтурботний настрій.

— І не сушіть собі голови думками про людей, з якими ви зараз живете, — сказав він, прощаючись. — Я вам допоможу.

Керрі розсталася з ним, почуваючи себе так, ніби якась велика, дужа рука простяглася до неї, щоб скинути тягар турбот з її плечей. Вона мала гроші — дві м’які, зелені, гарні десятидоларові банкноти.

РОЗДІЛ VII

Земне вабить. Краса