Сестра Керри - Теодор Драйзер
Керрі похитала головою. Вона була як усі жінки: опиралася, щоб потім піддатись умовлянням. А він мав розвіяти її сумніви і постаратись прокласти шлях для інших думок.
— Чому ви їдете додому? — спитав він.
— Ах, я не можу знайти тут ніякої роботи.
— Родичі, мабуть, не хочуть вас лишити в себе? — здогадався він.
— Вони не можуть, — відповіла Керрі.
— Я вам скажу, що вам треба зробити. Тримайтесь мене. Я про вас подбаю.
Керрі покірно слухала його. На збентежену дівчину ці слова діяли так, ніби раптом розчинилися двері і з них привітно війнуло свіжим повітрям. Друе, здавалось, на все дивився її очима і був такий ласкавий до неї. Він був охайний, вродливий, гарно вдягнений і так співчував її горю. Його голос був голосом друга.
— Ну що ви робитимете в Колумбія-Сіті? — вів він далі,
і це запитання викликало в її уяві картини того нудного життя, яке вона залишила. — Там же нічогісінько немає цікавого. Чікаго — ось місце, де треба жити! Ви можете тут найняти гарненьку кімнату, одягтися як слід, а згодом і робота для вас знайдеться.
Керрі дивилась у вікно, на залюднену вулицю. Ось воно, чарівне велике місто, таке чудове, коли є гроші! Повз вікно промчав розкішний екіпаж, запряжений парою гнідих коней; усередині, на тлі пишної оббивки, сиділа молода дама.
— Що вас чекає вдома? — сказав Друе.
Питання було поставлене щиро, без усякої задньої думки. Він просто подумав, що там вона буде позбавлена всього, заради чого, на його думку, варто жити.
Керрі сиділа нерухомо, втупивши погляд у вікно. Вона напружено думала: що робити? Адже родичі чекають, що вона на цьому тижні поїде додому.
А Друе знову заговорив про її одяг.
— Чому ви не купите собі гарненької жакетки? Вона ж вам потрібна. Гроші я вам позичу, і про це не турбуйтесь зовсім. Ви можете собі найняти хорошу кімнату, де ви житимете самі. Я вас не скривджу, не бійтесь.
Керрі розуміла, куди він хилить, але не могла висловити своїх думок. Ніколи ще вона не почувала так виразно всієї безпорадності свого становища.
— Якби ж я могла знайти якусь роботу… — промовила вона.
— Можливо, й знайдете, якщо залишитесь тут, — підхопив Друе. — Але як поїдете, то вже, звичайно, нічого не вийде. Ваші родичі не хочуть, щоб ви в них лишались? То чому б вам не дозволити мені найняти для вас хорошу кімнатку? Я не турбуватиму вас, не бійтесь. А коли ви влаштуєтесь як слід, може, щось і знайдеться.
Він не відривав очей від її гарненького личка і ставав усе красномовніший. Ця чарівна дівчина вабила його, в цьому не могло бути сумніву. В ній почувалась якась прихована сила, і взагалі вона чимсь відрізнялася від звичайних продавщиць, що їх повно по крамницях. Зрештою, вона не була дурненька.
Керрі й справді мала багатшу уяву і тонший смак, ніж Друе. Її пригнічений настрій і почуття самотності якраз і були наслідком її вразливої вдачі. Її убоге платтячко було чисте й охайне, і голівку вона несвідомо тримала дуже граціозно.
— Ви думаєте, я змогла б щось знайти? — спитала вона.
— Напевне, — сказав він і простяг руку, щоб налити їй чаю. — Я вам допоможу.
Вона звела на нього очі, і він підбадьорливо усміхнувся.
— Слухайте, ми ось що зробимо. Підемо до магазину «Партрідж»,і ви собі там виберете, що захочете. Потім пошукаємо для вас кімнатку, і ви там залишите свої речі. А ввечері підемо в театр.
Керрі похитала головою.
— Ну добре, ви потім повернетесь до своїх, так буде навіть краще. Вам зовсім не треба зоставатися в тій кімнаті. Ви тільки наймете її, щоб було де залишити речі.
До кінця обіду вона все вагалась і не знала, що робити.
— Ну ходім подивимось, які є жакети, — запропонував він.
І вони пішли. Як тільки вони опинилися в магазині, блиск і шелест нового одягу миттю заполонили серце Керрі. Після смачного обіду у товаристві життєрадісного Друе запропонований ним план здавався їй цілком здійсненним. Вона оглянула жакети і вибрала один, подібний до того, який так сподобався їй у «Ярмарку». Коли ця річ опинилась у Керрі в руках, то здалася їй ще кращою. Продавщиця допомогла їй приміряти — жакет був як на неї шитий. Обличчя Друе заясніло, коли він побачив, як змінила її обнова: вигляд у Керрі став зовсім елегантний.
— Саме те, що вам треба, — заявив він.
Керрі крутилася перед дзеркалом. їй справді приємно було помилуватися собою. Її щічки зашарілися рум’янцем.
— Це саме те, що вам треба, — повторив Друе. — Платіть же.
— Він коштує дев’ять доларів, — сказала Керрі.
— Дарма! Беріть його! — наполягав Друе.
Вона вийняла з гаманця одну з банкнот. Продавщиця спитала, чи одягне вона жакет зразу, і вийшла. Незабаром вона повернулась і віддала їм решту грошей.
Від «Партріджа» вони пішли в магазин взуття, де Керрі приміряла черевики. Побачивши, як гарно вони виглядають на її ніжках, Друе, що стояв поруч, промовив:
— Не скидайте їх!
Проте Керрі похитала головою — вона не забувала, що має повернутись до сестри. Друе за одним заходом купив їй сумочку, потім ще рукавички і сказав, щоб вона купила собі панчохи.
— А завтра, — промовив він, — ви ще підіть і купіть собі спідницю.
Все це Керрі робила з якимсь лихим передчуттям. Що більше вона заплутувалась, то міцніше хапалася за думку, що все залежить від того, чого вона ще не зробила, отже, шлях до відступу відкритий.
Друе знав, де здавалися в найми кімнати на Вобеш-авеню. Показавши Керрі на будинок, він застеріг:
— Глядіть же, тепер ви — моя сестра.
Він дуже спритно вів переговори з хазяйкою, уважно все оглядав, вибирав, критикував і зрештою все уладнав.
— Її речі прибудуть через день-два, — заявив він задоволеній хазяйці.
Коли вони зосталися в кімнаті вдвох, Друе ні в чому не змінив своєї поведінки. Він і далі розмовляв з нею так, наче вони були ще на вулиці. Керрі залишила в кімнаті свої покупки.
— А чому ж вам не переїхати сьогодні? — спитав Друе.
— О ні, я не можу, — відповіла Керрі.
— Чому ж?
— Я не хочу так піти від них.
Він знову повернувся до цього, коли вони вже йшли по вулиці. День випав теплий, сонячний, вітер зовсім ущух. Із розмови з Керрі Друе склав собі точне уявлення про атмосферу, яка панувала в квартирі її сестри.
— Залиште ви їх, — сказав він, — їх це дуже мало стурбує. Я вам допоможу все уладнати.
Вона слухала його, і поступово всі
