Сестра Керри - Теодор Драйзер

елегантному костюмі, пошитому в найкращого кравця з закордонного матеріалу, і в препишному жилеті якого-небудь нового фасону; на пальці в нього виблискував перстень з солітером, у галстуку — блакитний діамант, на масивному золотому ланцюжку від годинника найновішої марки, оздобленому гравіруванням, був почеплений оригінальний брелок. Він знав на ім’я і міг привітати вигуком: «Привіт, друже!» — сотні акторів, комерсантів, політичних діячів та інших відомих у місті людей, і цим почасти пояснювався його успіх. Він виробив тонку шкалу панібратства й люб’язності, що йшла вгору від сухого «добридень» на адресу конторників і дрібних службовців, які одерщували п’ятнадцять доларів на тиждень, але, часто відвідуючи бар, мали честь знати Герствуда, — до «Здорові були, мій друже! Як ся маєте?». З цим останнім він звертався до відомих чи багатих осіб, які його знали і поводилися з ним по-дружньому. Існувала, однак, ще одна група відвідувачів, надто багатих чи уславлених, до яких він не насмілювався звертатись фамільярно; з цими він тримався з професійним тактом, з поважною ша-нобливістю, що мала завоювати їхню прихильність, не принижуючи його власної гідності. Нарешті, було ще кілька завсідників, не багатих, але й не бідних, досить відомих, але ще не славетних, з якими Герствуд щиро приятелював. З цими людьми він міг розмовляти довго і на серйозні теми. Любив він і розважитися часом — відвідував перегони, театри, спортивні змагання в деяких клубах. Він мав власний екіпаж і разом з дружиною і двома дітьми займав гарний будинок в Північному районі, поблизу Лінкольн-парку. Загалом це був цілком пристойний, типовий представник вищих класів Америки, що стояв тільки на один щабель нижче за грошових тузів.

Герствуд ставився до Друе прихильно. Йому подобалася його чепурність і щира вдача. Він знав, що Друе всього лише комівояжер, до того ж з невеликим стажем, проте фірма «Бартлет, Каріо і К°» була велика й багата, а Друе встиг себе там добре зарекомендувати. Герствуд був знайомий з містером Каріо, випивав з ним час від часу чарку за дружньою бесідою в компанії. Друе властива була риса, яка дуже допомагала йому в його діяльності, а саме почуття гумору, і при нагоді він умів розповісти щось цікаве. З Герствудом він балакав про перегони, розповідав цікаві історії про самого себе, про свої пригоди з жінками, а також ділився відомостями про торговельні справи в тих містах, де він бував, і завжди був приємним співрозмовником. Сьогодні ж він був в особливо веселому настрої, бо фірма прихильно прийняла його звіт, він уже встиг підібрати нову партію зразків і намітити маршрут для нової півторамісячної поїздки.

— А, це ви, Чарлі? Привіт, друже! — мовив Герствуд, коли Друе годині о восьмій ввійшов у залу/— Як справи?

У барі було повно людей.

Друе привітно всміхнувся, потиснув Герствудові руку, і вони, балакаючи, попрямували до прилавка.

— Дякую, непогано.

— Я вже місяця півтора вас не бачив. Коли ви повернулись?

— У п’ятницю, — відповів Друе. — Проїхався чудово.

— Радий чути, — промовив Герствуд, і його чорні очі ніби потеплішали, втрачаючи звичайний холодний вираз. — Вам чого? — додав він, коли буфетник у сніжно-білій куртці й такому ж галстуку нахилився до них з-за прилавка.

— Старої перцівки, — вирішив Друе.

— І мені трошки тієї ж, — сказав Герствуд і спитав: — Ви ще довго пробудете в місті?

— Тільки до середи. Іду тепер до Сен-Поля.

— В суботу тут був Джордж Івенс. Він казав, що на тому тижні бачив вас у Мілвокі.

— Так, я зустрічав Джорджа, — підтвердив Друе. — Чудовий хлопець! Ми з ним там непогано провели час.

Буфетник поставив перед ними склянки й пляшку, і, провадячи далі розмову, вони налили собі: Друе, як було заведено, — дві третини склянки, а Герствуд — на саме денце, доливши зельтерської.

— Що з Каріо? — спитав Герствуд. — Я вже тижнів зо два не бачив його тут.

— Кажуть, старий зовсім розхворівся, — сказав Друе. — У нього ж подагра!

— Свого часу він, мабуть, добре хапонув грошенят?

— Так, силу-силенну, — підтвердив Друе. — Та жити йому вже не багато лишилось. Він останнім часом майже не буває в конторі.

— У нього тільки один син, якщо не помиляюсь?

— Так, і з дуже метких, — усміхнувся Друе.

— Але він навряд чи може завдати фірмі великої шкоди, там же є інші компаньйони.

— Та й я так гадаю.

Герствуд стояв у розстебнутому піджаку, заклавши великі пальці в кишені жилета; його персні й інші коштовності так і вигравали в яскравому світлі. Він був справжнім втіленням вишуканості й добробуту.

Людині статечпій і непитущій сліпучо освітлена зала, сповнена жвавим гомоном, повинна здаватися якоюсь аномалією, дивним викривленням природи й життя. Метелики нескінченною низкою зліталися сюди на блиск вогнів. Розмови, що точилися тут, аж ніяк не свідчили про високий розумовий розвиток відвідувачів. Ясна річ, шахраї обирали відлюдніші місця для укладання своїх планів, політичні діячі приходили сюди, де кожен міг їх почути, не для того, щоб обговорював ти важливі справи; присутність тут усіх цих людей не можна було пояснити й бажанням випити, бо більшість відвідувачів таких фешенебельних місць — зовсім не алкоголіки. А проте мусить же бути якесь пояснення того, що люди люблять збиратися тут, щоб побалакати й посидіти в гамірній залі. Безперечно, якісь дивні сплетіння пристрастей і невиразних бажань породжують потребу в отаких своєрідних закладах, — інакше вони б не існували зовсім.

Друе, наприклад, приводила сюди жадоба розваг та бажання похизуватися серед багатших від нього. Численні знайомі, яких він зустрічав тут, заглядали в бар тому, що, самі того не усвідомлюючи, тяглися до товариства, до блиску, до всієї атмосфери цього закладу. Власне, це явище можна було б навіть розцінити як провісника вдосконалення суспільних звичаїв — хоч відвідувачі й задовольняли тут чуттєві бажання, в цьому не було нічого лихого. Яке лихо може постати з того, що люди бачать перед собою пишно оздоблену кімнату? В крайньому разі, у найбільш матеріалістично настроєних натур таке видовище може викликати бажання так само пишно обставити своє власне життя. Кінець кінцем, винна в цьому не розкішна зала, а люди з їхніми прагненнями. І коли така пишнота може розбудити в людях, одягнених гірше, бажання перевершити одягнених краще, то винний у цьому знову ж хибний напрям думок таких людей і ніщо інше. Досить усунути єдине, що викликає такі нарікання, — алкоголь, і залишаться тільки гарна обстава й піднесений настрій, тобто те, проти чого не заперечуватиме ніхто. Добра слава, яку мають наші сучасні ресторани, — найкращий доказ цього.

І проте перед нами — ось ця залита світлом кімната, а в ній