Амадока - Софія Юріївна Андрухович
Чому нам так хочеться знати якомога більше точних деталей про кожну конкретну смерть? Чому це настільки важливо?
У збірнику хасидських переказів, які Мартін Бубер віднаходив і впорядковував протягом багатьох десятиліть, зробивши це однією з головних справ свого життя, про смерть Баал Шема розповідається так.
Баал Шем Тов захворів одразу після Песаху. Поки йому вистачало сил, він не припиняв читати молитви в синагозі.
Наче не бажаючи отримувати жодної допомоги, яка могла б продовжити його життя, цадик відмовився викликати з інших міст тих своїх учнів, чиї молитви мали особливу силу завдяки їхньому завзяттю й відданості, а тих учнів, які перебували поруч із ним у Мезбіжі (Меджибожі), відправив геть із міста. Тільки равві Пінхас вперся і відмовився від’їздити.
Напередодні свята Шавуот, П’ятидесятниці — дня, коли євреям було подаровано Тору на горі Синай при виході з Єгипту, — віряни, як і щороку, зібралися разом, щоб усю ніч присвятити спільному вивченню закону. Баал Шем Тов був разом із ними до самого світанку, і хоч як складно давалося йому вимовляння слів, хоч скільки нелюдських зусиль він докладав, але розмовляв із ними і нагадав про одкровення на горі Синай.
Вранці Бешт таки покликав кількох своїх найближчих друзів. Двох із них він попросив подбати про його тіло і поховання. На власному тілі він продемонстрував і змалював із найменшими деталями, як душа от‑от почне з нього відходити, як вона покидатиме члени й органи, і настановив їх, пригадавши їхній власний досвід з іншими хворими. Ці двоє людей піклувалися про тих, хто помирав, і влаштовували їхні похорони.
Після цього Баал Шем зібрав десятьох людей для молитви. Він попросив подати йому молитовник зі словами: «Ще бодай трохи хотів би я послужити Господу моєму».
Після молитви равві Нахман із Городенки (дід равві Нахмана з Брацлава) вирушив до синагоги, щоб увесь свій запал і любов вкласти в молитви за свого вчителя. Баал Шем, довідавшись про це, мовив: «Він даремно стукає у ворота Небес. Вони відчиняються не так, як земні двері».
Коли служник Бешта ввійшов до нього в кімнату, то почув, як цадик шепоче: «Ці дві години я віддаю тобі». Служник вирішив, Баал Шем просить, щоб смерть не приходила по нього ще дві години, але равві Пінхас, який зрозумів сенс слів правильно, пояснив: «Господь подарував йому ще дві години життя. Але Баал Шем хоче у відповідь теж подарувати щось Господу, тому вирішив присвятити ці дві години йому. Це жертва його душі».
Як і щороку, до цадика зійшлося безліч містян, і він з усією увагою, на яку йому вистачало сили, вислуховував їх і навчав.
Невдовзі Баал Шем звернувся до учнів, які стояли навколо: «Мій відхід не печалить мене. Я знаю, що ввійшов крізь одні двері, а виходжу крізь інші». Тоді він знову заговорив: «Тепер мені достеменно відомо, для чого мене було створено».
Він сів на своєму ліжку і коротко пояснив учням вчення про «стовп», з допомогою якого душі після смерти з раю переходять до вищого раю, до Дерева Життя, і нагадав вірша з книги Естери: «То з тим дівчина приходила до царя». Також він повідомив: «Я, звичайно ж, повернусь, тільки виглядатиму інакше».
Далі Баал Шем промовив слова молитви: «Нехай буде з нами милість Господа, Бога нашого», — і впав на ліжко. Кілька разів він із зусиллям підводився знову і щось переконано й пристрасно шепотів. Його учням добре було відомо, що їхній вчитель робив так завжди, коли розмовляв зі своєю душею і переконував її бути мужньою. Поміж цим він лежав непорушно й тихо, і учням здавалось, що вони навіть подиху вчителевого більше не чують. Раптом Баал Шем наказав накрити себе простирадлом. Але й тоді учні продовжували чути його шепотіння: «Боже мій, Господи всіх світів!» Потім до них долинув вірш псалма: «Нехай не наступить на мене нога гордині».
Згодом ті двоє, яких Баал Шем просив потурбуватися про його тіло, розповідали, що бачили, як його душа покидала будинок тіла: вона була зіткана з блакитного полум’я.
Ми вже згадували про те, що Сковорода з виховною метою водив свого коханого Ковалинського прогулюватися на кладовище. Для цих прогулянок він вибирав літні вечори, і двійко чоловіків без поспіху прямували на околицю міста, до цвинтаря, де походжали серед тиші й могил, зрідка перемовляючись. Іноді Сковорода співав «щось пристойне для добродушности». Помітивши, що друг його вже дещо заспокоєний отриманим досвідом, філософ почав залишати його наодинці, віддаляючись у гай, де грав на флейті. Виправдовував він це тим, що музику набагато приємніше слухати на відстані.
Ці практичні заняття доповнювалися розважаннями та поясненнями Сковороди про смерть. Ось що розповідає Ковалинський у своїх спогадах: «Зауваживши, що страх смерти й ляк мертвих нестерпно володіли його уявою, пропонував він йому важливі читання, які руйнували цю жахливу думку; часто говорив про початок і розпад кожного творіння на свої основи, кажучи, що воно подібне до вінка: початок і кінець розташовані в одній точці. Із зерна колос у зерно повертається, із насіння в насіння яблуня ховається, земля на шлях землі йде і дух до духа».
Схоже, Сковорода почувався доволі спокійно щодо власного неминучого кінця, ніби точно знав, що ввійшов крізь одні двері, а вийде крізь інші.
Щойно (1793 року) отримавши звання генерал-майора і займаючи посаду головного наглядача Московського виховного будинку (доброчинної закритої навчально-виховної установи для сиріт, підкидьків та безпритульних), Ковалинський того самого року виявився звільненим зі служби «за злодійство і грабунок». Переживаючи внутрішню кризу і прагнучи віднайти рівновагу, Ковалинський усамітнився в маєтку Хотетово, за 25 верст на південь від Орла. До цього маєтку і прийшов старенький Сковорода, щоб навідати свого учня, друга і коханого. Вони проводили дні за бесідами, згадували минуле. Ковалинський хотів, щоб Сковорода, немічний і хворий, залишився з ним доживати віку.
Але філософ не знаходив спокою. Він пробув у Ковалинського всього лише три тижні і, незважаючи на жахливу мокру погоду й хворобу, що геть ослабила його тіло, вирушив із краю, до якого почував «постійну відразу», «в любу Україну, де він дотепер жив і хотів би померти».
Зробивши кілька вимушених зупинок дорогою,
