Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

О сер, — відповіла вона, — я бачила малого Джорджі. Він гарний, як ангел… і такий схожий на нього! — Старий нічого не сказав, але почервонів і затремтів усім тілом.

Розділ XLHI-У ЯКОМУ ЧИТАЧ МАЄ ОБМИНУТИ МИС ДОБРОЇ НАДІЇ

Враженому читачеві „доведеться тепер перенестися за десять тисяч миль, до військового селища Бандлгандж у Мадраській окрузі індійських володінь Англії, де розквартировані наші хоробрі давні друзі з*** полку під командуванням відважного полковника сера Майкла О’Дауда. Час був ласкавий до цього огрядного офіцера, як звичайно буває ласкавий до тих, хто має здоровий шлунок, добру вдачу й не вельми втомлює свій розум. Полковник добре орудував виделкою й ножем під час сніданку, потім знов успішно брався до цієї зброї в обід. Після обох трапез він курив свій кальян і, коли дружина лаяла його, кадив ним так само незворушно, як ішов на вогонь французів під Ватерлоо. Роки й спека не зменшили енергії і балакучості правнуки шляхетних Мелоні і Моллоїв. її милість, наша давня знайома, почувала себе в Мадрасі так само гарно, як і в Брюсселі, у військовому селищі — як і в наметі. У поході її можна було побачити поперед полку на спині королівського слона — справді величне видовище! На тому ж слоні вона брала участь у полюванні на тигрів у джунглях. її приймали тубільні принци і пригощали її та Глорвіну в жіночій половині свого будинку, даруючи їм шалі й коштовності, від яких, на жаль, доводилось відмовлятися. Вартові всіх родів військ віддавали їй честь, хоч де б вона з’явилася, і.у відповідь на їхнє вітання леді О’Дауд урочисто торкалася рукою свого капелюшка. Вона була однією з перших дам Мадраської округи. Там усі пам’ятають її сварку з леді Сміт, дружиною молодшого судді сера Майноса Сміта, коли дружина полковника ляснула пальцями під носом у дружини судді й заявила, що не піде до столу позад якоїсь там нещасної цивільної. Навіть тепер, хоч минуло вже двадцять п’ять років, багато хто пам’ятав, як леді О’Дауд танцювала джигу в губернаторському домі, як вона змучила двох ад’ютантів мадраської кавалерії та двох джентльменів з цивільної служби, і тільки майор Доббін, кавалер ордена Лазні й другий за званням офіцер *** полку, нарешті вмолив її піти до їдальні — тоді вона, lassata nondum satiata recessit.

Пеггі О’Дауд справді була така, як завжди: добра в намірах і в ділах, невгамовної вдачі, рада покомандувати, тиран свого Майкла, опудало серед усіх полкових дам, мати для молодих офіцерів: вона доглядала їх під час хвороби, рятувала, коди вони потрапляли в халепу, і вони: платили леді Пеггі любов’ю і відданістю. Але дружини молодших офіцерів і капітанів (майор не був одружений) весь час буди в змові проти неї. Вони казали, що Глорвіна надто копилить губи, а сама Пеггі нестерпно деспотична. Вона не давала спокою невеличкій пастві, яку збирала в себе місіс Кірк, і глузувала з молодих офіцерів, які ходили слухати проповіді тієї дами, заявляючи, що дружиш солдата нічого робити з себе святенницю — хай краще латає білизну своєму чоловікові; а коли полк хоче слухати проповіді, то до його послуг книжка найкращих у світі проповідей — її дядька декана. Пеггі рішуче поклала край залицянню лейтенанта Стабла до дружини полкового хірурга, погрозивши, що зажадає назад гроші, які він у неї позичив (бо той молодик і далі був великим марнотратником), якщо він відразу не припинить свого роману й не поїде на мис Доброї Надії лікувати здоров’я. З іншого боку, вона сховала в себе місіс Поскі, яка однієї ночі втекла зі свого бунгало, рятуючись від чоловіка, що після другої пляшки бренді зовсім осатанів, а потім доглядала його під час нападу білої гарячки й зуміла відучити від п’янства, бо сам той офіцер уже не міг з ним боротися. Одне слово, в біді вона виявлялась найкращою розрадницею, а в щасті найнестерпнішим товаришем, оскільки була про себе дуже високої думки й завжди хотіла зробити по-своєму.

Ось і тепер вона вирішила, що Глорвіна повинна вийти заміж за нашого давнього приятеля Доббіна. Місіс О’Дауд знала майорові перспективи й цінувала його добру вдачу і чудову репутацію, яку він здобув у полку. Глорвіна, дуже вродлива, квітуча, з чорними кучерями й блакитними очима дівчина, що вміла їздити верхи і грати сонати незгірше за будь-яку панну з графства Корк, здавалася їй саме тією особою, якій судилося принести Доббінові щастя, — куди ліпшою, ніж та сердешна слабохарактерна Емілія, в яку він був колись закоханий і…

Ви лишень гляньте на Глорвіну, як вона заходить до кімнати, — казала місіс О’Дауд, — і порівняйте її з тією бідолашною місіс Осборн, якій і курка сяде на голову. Вона вам якраз пара, майоре, ви чоловік тихий, і треба ж комусь за вас заступатися. І хоч вона походить не з такої шляхетної родини, як Мелоні або Моллої, та запевняю вас: рід її давній, і кожен аристократ пишався б такою ріднею.

Але треба визнати, що, перше ніж у Глорвіни визрів намір скорити Доббіна своїми чарами, вона багато разів випробовувала їх на інших. Глорвіна провела сезон у Дубліні і хтозна-скільки ще таких сезонів у Корку, Кіяарні та Мелоу, де кокетувала з усіма гідними її планів офіцерами тамтешніх гарнізонів і з тими неодруженими сквайрами, які здавались їй підхожими. їй разів з десять траплявся жених в Ірландії, не кажучи вже про пастора з Баті, що так негарно повівся з нею. Цілу дорогу до Мадраса вона фліртувала з капітаном і старшим офіцером корабля «Ремчандер» Ост-Індської компанії і пробула цілий сезон в окружному місті з братом і місіс О’Дауд, які поїхали з нею, залишивши майора командувати полком. Там усі захоплювалися Глорвіною, всі танцювали з нею, але жоден, вартий уваги, не освідчувався їй. Два-три дуже зелені молодші офіцери і один чи два безвусі цивільні зітхали за нею, але вони не відповідали її вимогам.

Глорвіна їх відштовхнула, а тим часом молодші за неї дівчата виходили заміж. Є жінки, і навіть вродливі, яким випадав така доля. Вони надзвичайно легко закохуються, їздять верхи й ходять на прогулянки майже з половиною офіцерського складу, а все ж, хоч їм уже під сорок, панни О’Греді залишаються паннами О’Греді. Глорвіна запевняла, що якби не та злощасна сварка місіс О’Дауд з дружиною судді, вона б зробила в Мадрасі добру партію, де старий