Темний ліс - Лю Цисінь
— 187J3X1 знищено.
— Коли?
— 51 рік тому. Побачити можна було вже рік тому, але факт виявили тільки сьогодні вдень, бо та зоря нікого не обходила. Декілька службовців ОКФ, які відчайдушно намагалися відшукати вогник надії в цій безвиході, вирішили покопирсатися в архівах. Вони пригадали план «Обернені до стіни» й ваше заклинання, тому вирішили поглянути на 187J3X1. На їхній подив, система зникла повністю, залишила по собі купу уламків у космосі. Вони знову звернулися до архіву й почали передивлятися всі звіти про спостереження за системою впродовж року й раніше. Так і дізналися, що 187J3X1 знищена.
— Чому ви впевнені, що її знищили навмисно?
— Ви чудово знаєте, що 187J3X1 була стабільною зорею на кшталт Сонця, тож її перетворення на нову – абсолютно виключене. Крім того, на знімках чітко зафіксований момент руйнування: крихітний за розмірами об'єкт, що рухався майже зі швидкістю світла, влучив точно у 187J3X1. Його назвали «фотоїд», бо змогли виявити лише завдяки слідам під час проходження крізь зоряну атмосферу. Попри те, що фотоїд був крихітним, його маса внаслідок релятивістського ефекту максимального наближення швидкості руху до швидкості світла сягнула однієї восьмої маси зорі системи 187J3X1. Ціль миттєво знищена вибухом, заразом також випарувалися й усі чотири планети системи.
Ло Цзі підняв погляд і побачив, що сьогодні нічне небо зовсім захмарене й не видно жодної зорі. Він рушив просто вперед, і люди поспіхом підхоплювалися, щоб дати йому дорогу, проте в нього за спиною стрій відразу змикався. Кожен хотів опинитися якнайближче до нього, ніби холодної пори рвався до тепла, але водночас всі з острахом трималася на певній дистанції. У флуоресцентному океані з'явилася темна пляма, схожа на око тайфуна. Один прочанин кинувся ниць перед Ло Цзі, перегородив тому шлях і почав цілувати ноги. Ще кілька вірян увійш-ли в коло, аби наслідувати приклад першого, й здавалося, що ситуація зараз вийде з-під контролю, але з натовпу почулося кілька вигуків і спантеличені віряни відступили.
Ло Цзі й далі бездумно рухався вперед, і лише зрозумівши, що не знає, куди йде, зупинився. Підняв очі й угледів у перших рядах Гайнса з Джонатоном, подався до них.
— Що мені зараз робити? — запитав він.
— Ви як Обернений можете робити все, що заманеться, в межах Акту про Обернених, — відповів Гайнс. — Звичайно, загальні обмеження вашої діяльності залишилися тими самими, але тепер ви можете використовувати майже всі ресурси світового співтовариства.
— А також Об'єднаного конгресу флотів, — додав Джонатан.
Ло Цзі подумав і сказав:
— Зараз не потрібно жодних ресурсів. Але мені справді повернули всі повноваження Оберненого?
— Можете не сумніватися, — відповів Гайнс. Джонатан сухо кивнув.
— Тоді у мене є дві вимоги. По-перше, повсюдно в містах має бути відновлений порядок і всі мають повернутися до нормального життя. Тут усе зрозуміло, і я думаю, що пояснювати нічого не треба.
Всі довкола закивали головами, а хтось прокричав:
— Говори, Боже, тебе слухає весь світ.
— Так, увесь світ, — погодився Гайнс. — На відновлення порядку піде певний час, але, маючи непохитну віру в тебе, ми впораємося. — У відповідь на його репліку всі знову запопадливо закивали.
— По-друге, нехай усі розходяться. Я хочу, щоб у цьому містечку панували тиша та спокій. Дякую!
Після цих слів Ло Цзі люди певний час мовчали, а потім почали переказувати почуте від вуст до вуст. Натовп порідшав, усі розходилися дуже повільно й неохоче, проте щосекунди рух натовпу пришвидшувався. Один за одним від'їжджали автомобілі; колони піших ішли навпростець до міста, перетворюючись на живий ланцюг комах, схожих на світляків.
Пустеля довкола спорожніла. На подовбаному слідами піску залишилися тільки Ло Цзі, Ши Цян, Гайнс і Джонатан.
— Мені соромно за себе колишнього, — сказав Гайнс. — Історія людської цивілізації нараховує лише п'ять тисяч років, але ми понад усе цінуємо життя й свободу вибору. У Всесвіті мусять бути цивілізації, чия історія налічує міль ярди років. Якою мораллю вони послуговуються? І чи ті істоти взагалі потребують моралі?
— Я також почуваюся ніяково. Останніми днями втратив віру в Бога, — втрутився Джонатан. Побачивши, що Гайнс збирається щось додати, підняв руку й зупинив його: — Ні-ні, друже, не треба. Можливо, ми зараз говоримо про одне й те саме.
І двоє чоловіків обнялися й розплакалися.
— Як я сказав, панове, — Ло Цзі поплескав обох по плечах, — вам час повертатися. Якщо виникне потреба — я з вами зв'яжуся. Дякую!
Він подивився, як ці двоє йдуть геть, підтримуючи один одного, ніби закохана пара. Залишилися тільки вони з Ши Цяном.
— Да Ши, ну що ти тепер скажеш? — із посмішкою запитав Ло Цзі.
Ши Цян здавався приголомшеним, ніби щойно побачив блискучий трюк на межі магії.
— Приятелю, чорт його батька знає, що тут коїлося.
— Ти не віриш, що я Божий посланець і ангел справедливості?
— Хоч убий — ні.
— А як щодо представника надзвичайно розвиненої цивілізації?
— Трохи ліпше за ангела, та все одно маячня. Немає тут ніяких представників.
— То ти не віриш у всесвітню справедливість і в те, що віддасться кожному згідно зі справами його?
— Не знаю.
— Але ти ж детектив.
— Я вже сказав, що не знаю. Ні дідька не тямлю!
— Тоді ти — людина з найбільш тверезим мисленням.
— То, може, розкажеш про свою всесвітню справедливість?
— Гаразд. Іди за мною, — Ло Цзі рушив углиб пустелі.
Вони довго йшли мовчки, перетнули шосе й заглибилися в безкрай мороку.
— Куди ми йдемо? — запитав Ши Цян.
— Туди, де володарює темрява.
По інший бік шляху вони сховалися за піщаним барханом, щоб не бачити вогнів містечка. У цілковитій темряві навпомацки обрали місцину й сіли на пісок.
— Що ж, почнемо, — голос Ло Цзі прорізав темряву.
— Тільки мудрощів якомога менше, бо в мене такий рівень освіти, що геть нічого не второпаю.
— Тут нема над чим сушити мізки, Да Ши. Істина завжди проста. Дізнавшись про таке, дивуєшся: як це я сам не здогадався. Ти знаєш, що таке аксіома в математиці?
— Ну, це як на уроці геометрії в середній школі: «Через будь-які дві точки можна провести пряму, й тільки одну». Воно?
— Так-так. Тепер перейдімо до двох аксіом існування цивілізацій у Всесвіті. Перша: кожна цивілізація
