Темний ліс - Лю Цисінь
— Мені час іти, інакше місто справді буде зруйноване, — сказав Ло Цзі.
— Чого б це? — запитав мер.
— Бо він свято переконаний, що Краплина летить до Землі, аби його вбити, — відповів Ши Цян.
— Ха-ха-ха, — мер вдавано зареготав. Вочевидь йому вже давно було не до веселощів. — Слухайте, докторе Ло, ви таки найбільш зарозуміла людина, яку я будь-коли бачив.
Ло Цзі з Ши Цяном піднялися на поверхню й насилу відшукали свою автівку: потоки мешканців підземного міста затопили все довкола й ускладнили рух у будь-якому напрямку. Довелося витратити півтори години, щоб вибратися зі старого міста, перш ніж на повній швидкості рушити по шосе на захід.
Уже в машині з випуску телевізійних новин вони дізналися, що Краплина зі швидкістю 75 км/с без ознак сповільнення і далі рухається до Землі. За таких умов вона дістанеться планети за три години.
Мірою ослаблення індукційного поля підземного міста автівка почала сповільнюватися, тож Ши Цяну довелося перемкнутися на акумулятори, щоб підтримувати сталу швидкість. Вони проминули великий кластер поселень пробуджених, Нове життя-5 і поїхали на захід. Дорогою обоє здебільшого мовчали, дослухаючись до повідомлень з випусків новин.
Краплина, не виказуючи ознак сповільнення, пройшла орбіту Місяця й за таких умов мала б досягти Землі вже за півтори години. Позаяк подальші дії зонда залишалися таємницею, у випусках новин з метою припинення паніки не повідомляли про вирахуване місце падіння Краплини на поверхню Землі.
Ло Цзі з неабияким зусиллям зізнався сам собі, що настав той момент, який він постійно волів відкласти.
— Да Ши, прав сюди, — звелів він.
Ши Цян зупинив автівку, й вони вибралися назовні. Призахідне Сонце відкидало на безмежний пустельний краєвид довжелезні тіні двох людей. Ло Цзі відчув, як ґрунт під ногами пливе, ніби вловлюючи страх у його серці. Він насилу змушував себе стояти рівно.
— Я намагаюся опинитися в найменш заселеному районі, — пояснив Ло Цзі. — Попереду є невеличке містечко, тож я зверну вбік і поїду навпростець. Тобі ж треба забиратися якнайдалі звідси.
— Приятелю, я на тебе тут почекаю. Коли закінчиш, повернемося разом. — Да Ши дістав із кишені пачку сигарет і шукав запальничку, поки не згадав, що в ці часи вона вже не потрібна. Ло Цзі відзначив, що звички й моторика Ши Цяна залишилися тими самими, що й двісті років тому.
Ло Цзі сумно посміхнувся, сподіваючись, що Да Ши насправді в це вірить — так легше буде прощатися.
— Якщо ти вже збираєшся чекати, то принаймні сховайся за бархан. Я не знаю, яким потужним виявиться вибух.
Ши Цян посміхнувся й похитав головою.
— Ти мені нагадуєш одного розумника, якого я знав двісті років тому. Він так само, як і ти зараз, сидів рано вранці біля собору Святого Йосипа на вулиці Ванфуцзін і ревів… Але зрештою все добре скінчилося. Я перевірив, коли прокинувся після гібернації: він прожив близько ста років і помер своєю смертю.
— А перша людина, яка доторкнулися до Краплі? Дін Ї — ви ж, здається, теж були добре знайомі?
— Він шукав смерті, а таким перешкодити неможливо, — просто відповів Да Ши, споглядаючи захід Сонця, що розфарбовував небокрай. Він мовби силкувався пригадати обличчя старого фізика. — Але Дін Ї був справді великою людиною, не пасував ні перед чим. Надзвичайно гострий розум, я більше таких не зустрічав. Тобі, приятелю, непогано було б дечого в нього повчитися.
— А я повторюся: ми з тобою — звичайні люди, — Ло Цзі глянув на годинник і зрозумів, що часу майже не лишилося. Подав руку Да Ши й мовив: — Дякую тобі за все, що ти зробив для мене за ці два століття. Бувай. Може, нам судилося зустрітися ще раз десь у іншому місці.
Ши Цян не потиснув руки, лише відмахнувся:
— Облиш свою маячню! Друже, повір: нічого не трапиться. Їдь собі, а коли все скінчиться, не забудь знайти мене. Тільки потім не бурчи, якщо кепкуватиму з тебе ввечері за чаркою.
Ло Цзі поквапливо сів у машину, бо не хотів, щоб Да Ши бачив його сльози. Він кермував, намагаючись закарбувати в пам'яті образ друга, що танув у дзеркалі заднього огляду. Вирушаючи в останню подорож у своєму житті, він і гадки не мав, як це буде важко.
Можливо, їм судилося зустрітися ще раз деінде. Задля останньої зустрічі довелося мандрувати в часі двісті років, а що станеться цього разу? Раптом, як і У Юе із Чжаном Бейхаєм двісті років тому, Ло Цзі пошкодував, що він атеїст.
Сонце вже сіло за обрій, світ оповили сутінки, й пустеля обабіч дороги заблищала білим, ніби засніжена. Він пригадав, як два століття тому їхав на своєму «Аккорді» засніженою Північнокитайською рівниною, цією само дорогою, разом із уявною коханкою; як її довге волосся майоріло на вітрі, а кілька пасем лоскотали йому праву щоку.
«Ні-ні, не кажи, де ми зараз! Коли ти знаєш своє точне місцезнаходження, світ перетворюється лише на мапу. А якщо невідомо, де ти опинився, здається, що світові нема кінця-краю».
«Гаразд, тоді спробуймо заховатися якнайкраще».
Ло Цзі ніколи не полишало відчуття, що Чжуан Янь із дитиною — лише плід його уяви. Відчув, як його серце заповнює безмежна виснажлива туга за дорогими людьми. Разом із любов'ю це було зараз найжорстокішим випробуванням для його змученої душі. Сльози знову заважали дивитися на дорогу, й він спробував силою волі опанувати себе, але прекрасні очі Чжуан Янь все одно з'являлися на тлі пустелі й звучав п'янкий сміх дитини. Ло Цзі насилу змусив себе сконцентруватися на повідомленнях новин.
Краплина перетнула точку Лагранжа в системі Зем-ля-Місяць і, не знижуючи швидкості, рухалася до Землі.
Ло Цзі зупинився біля найліпшого з його точки зору місця, на межі гірського масиву й рівнини. Довкола не було видно жодних будівель, людей чи машин. Ло Цзі запаркував машину в U-подібну ущелину, щоб гори з трьох боків підступали впритул: навислі скелі мали прийняти на себе бодай частину ударної хвилі. Він забрав телевізор із салону й усівся на піску обіч шляху.
Краплина перетнула геосинхронну орбіту — 34 тисячі
