Практична педагогіка - Ксенія Демиденко

Наївшись солодкої вати, ми помітили павільйон із яскравим вбранням часів ХІХ століття. Тут можна було одягнутися в пишний одяг минулого століття й сфотографуватися. Для мене Вовка вибрав біло-блакитну сукню, а сам нап’ялив для приколу якесь купецьке смішне вбрання. Фотографії ми забрали через три години. Кілька разів вдалося приєднатися до екскурсійних груп та від різних екскурсоводів дізнатися багато цікавих фактів життя графа Потоцького та його дружини Софії.

Ну і як без легенд. Почули, що якщо пройти з внутрішнього боку, за потоками води водоспаду з Венерою-купальницею і на тебе не впаде жодна крапля, бажання, загадане під час проходження, здійсниться. Вовка пожартував:
— Не парк, а казка: куди не плюнь, скрізь бажання збуваються. От тільки нехай не збудеться. Напишу транспарант, що тут все фуфло.

І, тим не менш, Вовці вдалося пройти сухим, а мені за комір вода все ж потрапила. Але це моє бажання теж збулося. Потім.
Нагулявшись всілякими стежками й закутками парку, ми з Вовкою неохоче вирушили на автовокзал. Майже всю дорогу до Києва я проспала, опустивши голову на Вовчине плече. Вкотре зловила себе на думці, що з ним мені так добре, так затишно і спокійно, а головне – надійно.