Засвіти - Андрій Хімко

стис навіть пальці в кулак. Він дивився у натовп і ждав своєї долі, був ображений не тим, що, мабуть, його не оберуть кошовим, а тим, що він, Сірко, не вміє отак облудно говорити, заздалегідь зговорюватися з іншими, підступно охаювати все найкраще малими натяками то на нелітність, то на регентство інших, то й ще на щось... Тепер він заздалегідь уже здогадувався, що оті і поодинокі, і групові радження вранці на майдані були змовою проти нього, Сірка, були вирішеннями долі всієї Січі, в яку він скільки вклав, особливо цієї зими, і енергії, і коштів власних, і ночей безсонних...

— Дозвольте, отче, мені слово,— пішов із натовпу до столу Дорошенко.— Я жалкую, що отак скоро поміняв думку, але оте все, що я нині дізнався отут і про Січ, нашу захисницю і колиску, і про самого обранця першого, Сірка, і про його суксцеси повсюдні, змушує мене,— глянув він протяжно на Тетерю і Суховія,— сказати, що, коли бути справедливими, то не можна когось достойнішого назвати отут на чільника за Сірка сьогодні!.. Отож, підтримую в першу чергу бажання моїх козаків-викотців, а між ними й киян, а в другу — тих, що, вважаю, чесно виступили за нього першими...— глянув він у натовп.— А ще і ви, отче, дозвольте, і ви, товариство січове, прийміть мою раду обрати Сіркові у чільну старшину на Січі: писарем — сотника Федора Лютая, бунчужним — Савуя Бурчевського, суддею — Лавріна Мартиновича і дорадцями, зважаючи на події, що наближаються тепер, Левка Конограя та Левка Кошовенка,— гукнув він уже у раптом загамірнілий вдоволено натовп і поштиво вклонився спершу отцеві Михайлові і Петрові Буркуну, що виводив на папері оті пропози виступців, а потім і товариству тричі.

Виступ Дорошенка фактично був вирішальним, хоч ще й виступали козаки і за Сірка, і за Тетерю-Моржковського, і за Ханенка, і, особливо, за Федора Лютая...

— То чи не згодиться товариство кошове,— підняв отець Михайло над головою хреста, стишуючи тим шарварок,— з тим, щоб кошовим був Іван Сірко, а його чільниками: Федір Лютай, Савуй Бурчевський, Левко Конограй і Левко Кошовенко? — спитав Гунашевський обраділо у натовпу.

— Згода!.. Зго-да-а!..— Полетіли шапки вгору, ніби табун птахів знявся.— Згод-да-а!..

— Во-ли-мо-о їх!..— кричали.— Згода-а!... Сла-ва-а отаманові-і!..

— До мари Сірка! До дябла його-о! — репетували інші.— Лютая! Федора-а!.. Волієм-о-о!.. Тетерю!.. Моржковського-о!..

Не пам’ятає Сірко, як оте закінчилося, як батьки Слимачєнко і Дмитро Прихідько підносили болотної тванюки, яко старші, і мазали нею голови всім шести обранцям, як він, помившись, узяв незвично руками бунчука і підняв догори його і як поволі натовп затих від отого його жесту.

— Товариство чесне! — хотів викрикнути він, а насправді тільки ледь чутно сказав.— Дякую за велику честь мені від вас і обіцяюся до скону днів моїх бути з вами у щасті й біді, берегти разом з вами наш нарід, землю і святу віру!..

І кланявся тричі і він, і побратими-вибранці навсібіч...

— Мусиш, отамане, закривати раду вже і щось веліти до святочного обіду,— підказав Сіркові Гунашевський.

— Так-так, отче!.. Прошу, коли обід готовий уже, дати оковитої і новосічцям отут, і острівчанам відпровадити-и!..— заглушив рев натовпу останні розпорядження Сірка. І досі виладнуваний отой натовп, умить, як збурене плесо, розпорошився, розсунувся і поплив хмарою у всі боки...

— Тож благословляємо вас чільники, із обраннями і ми,— ступили до Сірка і решти обранців отець Гунашевський і дяк Буркун.— Хай ладується вам і на Січі-матері, і поза нею!.. Амінь!..— дав отець Михайло цілувати хреста всім обранцям і пішов до канцелярії, підпираючи Нечая і Нестеренка.

Гуляло козацтво, як рідко коли воно гуляло на Січі. Було і брашен-потрав всіляких досить, і питва. Звучали накри, дзвеніли бандури, співали співці і кобзарі, бив час від часу дзвін з-над слупа, куйовдилися борці посеред майдану, носилися козаки, метляючи полами, в танках завихрено, літали гойдальники на свіжих капелях вище бантин, реготали на кадубному помостику розфарбовані штукарі, розвеселяючи пияк корчмаря Шмуля, що носився сьогодні між столами і скамницями, як рідко коли. А з неба світило уже зовсім весняне сонце.

62.

Старшини за столом навіть поїсти вже встигли всі і потроху випити, як у канцелярію зайшли разом Гнат Турлюн і Петро Гук.

— Отамане кошовий! — звернувся Турлюн зворушливо.— На Січ прибули ватагою, якісь реєстровики з якимось Богданом Хмелем, сотником чигиринським, чи що. Веліли доповісти тобі про себе,— зам’явся він.— Не могли з Петром ослухатися,— переступив він з ноги на ногу.

— І добре зробили, що не ослухалися,— підвівся Сірко, а з ним разом і Нечай та Нестеренко.— Прошу, товариство, продовжувати,— звернувся Сірко до застільників,— ми скоро вернемо з гостями сюди,— пішов він за поріг, переглянувшись із Данилом, Бутом і Лютаєм...

— Мир дому сему і притомним у ньому! — привітався весело, переступивши поріг першим, Богдан Хміль.— Ото вчасно мачуха-доля привела мене до вас, миле товариство!..— вдавав він веселого, наспіх роздягаючись.— А я, друзі мої, зі своїми козаками дожився, що хоч коліна власні гризи, та й коні ледь живі,— подивився він багатозначно на Сірка.

— І коні, і люди знайдуть прихисток, пане сотнику,— посміхнувся, жартуючи, Сірко.

— Ми не всі тут,— визнав за потрібне пояснити Хміль.— Довідалися, що у вас тут свого клопоту досить, і зупинилися на острові Бучки.

— Перемеженилося, пане Богдане.

— Так-так, даруйте,— перепросився Хміль,— така подія, а я із своїм. То поздоровляю,