Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей

— Подвійний заморожений дайкірі без цукру. Кинемо кості, кому платити?

— Ні. Платитиму я. В мене тут необмежений кредит.

— Він хороший чоловік, — пошепки мовила Цнотлива Ліл до Томаса Хадсона, поки політик підкликав найближчого бармена. — Політик, але дуже чесний і дуже веселий.

Політик обняв її за талію.

— А ти щодень худнеш, ті vida[153], — мовив він. — Певно, ми з тобою належимо до однієї політичної партії.

— До водогінної, — сказав Томас Хадсон.

— Воронь боже. Ви що — хочете видерти в нас із рота хліб і налити туди води?

— Випиймо за те, щоб закінчилася ця puta guerra[154], — промовила Ліл.

— Випиймо.

— За чорний ринок, — сказав політик. — За нестачу цементу. За тих, хто контролює постачання чорними бобами.

— Випиймо, — погодився Томас Хадсон і додав: — За рис.

— За рис, — мовив політик. — Випиймо.

— Тобі полегшало? — спитала Ліл.

— Авжеж.

Томас Хадсон глянув на неї і побачив, що вона ось-ось знову заплаче.

— Спробуй тільки заплакати, — сказав він, — і я повибиваю тобі зуби.

На стіні за стойкою висів друкований плакат із зображенням Ще якогось політика в білому костюмі та гаслом "Un Alcalde Mejor" — «За кращого мера». Плакат був великі й, і той кращий мер дивився просто у вічі кожному п'яниці.

— Un Alcalde Peor, — промовив політик. — За гіршого мера.

— Виставляєте свою кандидатуру? — спитав його Томас Хадсон.

— Неодмінно.

— От і чудово, — озвалася Цнотлива Ліл. — Тоді нам треба накреслити нашу політичну платформу.

— Це неважко, — сказав кандидат. — Un Alcalde Peor. Ми маємо виграшне гасло. Навіщо нам ще й платформа?

— Платформа потрібна, — сказала Цнотлива Ліл. — Ти згоден, Томасе?

— Згоден. Може, «Геть сільські школи»?

— Геть, — підтримав кандидат.

— Menos guaguas y peores, — запропонувала Цнотлива Ліл.

— Добре. Хай буде менше автобусів і хай вони будуть ще гірші.

— А чом би не покінчити заразом з усім транспортом? — мовив кандидат. — Es más sencillo[155].

— Годиться, — сказав Томас Хадсон. — Cero transporte[156].

— Коротко й благородно, — схвалив кандидат. — І одразу видно, що ми безсторонні. Але можна б і розвинути. Скажімо, так: cero transporte aéreo, terrestre, y marítimo[157].

— Чудово. Скоро ми матимем справжню платформу. Як ми дивимося на проказу?

— Por una lepra más grande para Cuba[158], — сказав кандидат.

— Por el cáncer cubano[159], — докинув Томас Хадсон.

— Por una tuberculosis ampliada, adecuada, y permanente para Cuba y los cubanos[160], — виголосив кандидат. — Трохи задовге, але по радіо звучатиме добре. А які наші погляди на сифіліс, одновірці?

— Por una sífilis criolla cien por cien[161].

— Добре, — сказав кандидат. — Геть пеніцилін та інші підступи американського імперіалізму.

— Геть, — підтримав Томас Хадсон.

— Здається мені, не завадило б нам уже й винити, — мовила Цнотлива Ліл. — Як ви на це дивитесь, correligionarios?[162]

— Велична ідея, — сказав кандидат. — Кому б іще таке спало на думку?

— Тобі, — відказала Цнотлива Ліл.

— Налітайте на мій кредит, — мовив кандидат. — Побачимо, чи встоїть він перед справжньою навалою. Бар-мен, бар-бой, подай-но нам, друже, ще раз те саме. А оцьому політичному спільникові — без цукру.

— Добра ідея для гасла, — сказала Цнотлива Ліл. — Кубинський цукор — кубинцям.

— Геть Північного Колоса, — виголосив Томас Хадсон.

— Геть, — підтримали інші.

— Взагалі-то нам потрібні гасла, більш пов'язані з внутрішніми, міськими справами. Поки ми ведемо війну і поки ми ще союзники, не варто залазити в міжнародні проблеми.

— І все-таки я стою на тому, щоб повалити Північного Колоса, — сказав Томас Хадсон. — Тепер саме час це зробити, поки Колос веде глобальну війну. Я вважаю, що нам слід повалити його.

— Ми повалимо його, коли мене оберуть.

— За Un Alcalde Peor, — промовив Томас Хадсон.

— За нас усіх. За нашу партію, — сказав Alcalde Peor, підносячи склянку.

— Ми повинні запам'ятати, за яких обставин виникла наша партія, і написати маніфест. Яке там сьогодні число?

— Двадцяте. Десь так.

— Двадцяте чого?

— Двадцяте десь так лютого. El grito de la Floridita[163].

— Урочиста мить, — промовив Томас Хадсон. — Ти вмієш писати, Ліл? Зможеш усе це увічнити?

— Писати я вмію. Але зараз у мене нічого не вийде.

— Нам треба визначити свої погляди ще на деякі речі, — сказав Гірший Мер. — Слухайте, Північний Колосе, чом би тепер не заплатити за випивку вам? Ви побачили, як доблесно тримається мій кредит і як він протистоїть нашому нападові. Та не варто добивати бідолаху, що зазнав таких втрат. Ну ж бо, Колосе, трусніть гаманцем.

— Не кажіть на мене Колос. Ми ж вороги того бісового Колоса.

— Гаразд, шановний. А хто ви, до речі, такий?

— Я науковець.

— Sobre todo en la cama[164], — докинула Цнотлива Ліл. — Він опанував чимало наук у Китаї.

— Ну гаразд, нехай там хоч хто, а цього разу платіть ви, — сказав Гірший Мер. — А тепер повернімося до нашої платформи.

— Як щодо родинного вогнища?

— Священна матерія. Родинне вогнище шанують не менш, ніж релігію. Тут треба бути обережними й делікатними. Може, сказати так: Abafo los padres de familias[165].

— Звучить шанобливо. Та чом би не просто: геть родинне вогнище.

— Abajo el Home[166]. Почуття в цьому прекрасне, але для багатьох родинне вогнище замінив бейсбол, і вони можуть сплутати ці речі.

— Ну, а з дітьми як?

— Дайте спокій дітям, і нехай вільно приходять до мене, коли досягнуть виборчого віку, — відказав Гірший Мер.

— А щодо розлучень? — спитав Томас Хадсон.

— Ще одна дражлива проблема, — сказав Гірший Мер. — Bastante espinoso[167]. Як ви дивитесь на розлучення?

— Мабуть, розлучень нам торкатися не слід. Це суперечитиме нашій кампанії на користь родинного вогнища.

— Гаразд, облишмо розлучення. Ну, а тепер побачимо…

— Нічого ти не побачиш, — перебила його Цнотлива Ліл. — Ти ж геть залив очі.

— Не критикуй мене, жінко, — відказав їй Гірший Мер. — Ми повинні зробити одну річ.

— Яку?

— Orinar[168].

— Згоден, — почув свій голос Томас Хадсон. — Це одна з основ.

— Так само, як і водогін. Тут також основа вода.

— Тут основа алкоголь.

— Дуже малий процент порівняно з водою. Основа — вода. Ви ж науковець. Який процент води в нашому тілі?

— Вісімдесят сім і три десятих, — навмання відповів Томас Хадсон, знаючи, що це не так.

— Точно, — сказав Гірший Мер. — То ходім, поки нас ще ноги носять.

У чоловічій вбиральні поважний, благородний з вигляду негр читав розенкрейцерівську брошуру. То був тижневий урок за курсом обраної ним науки. Томас Хадсон з гідністю привітався до негра, і той так само