Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Місіс Б’ют не виконала своїх намірів щодо міс Горокс, і та не опинилася в саутгемптонській в’язниці. Вона вибралась із замку разом зі своїм батьком, і той посів сільський шинок «Герб Кроулі», маючи на нього ліцензію від сера Пітта. Таким чином колишній дворецький став власником клаптя землі, що давало йому голос у виборчій окрузі. Пастор теж мав такий голос, і вони та ще четверо людей і були тими виборцями, що посилали в парламент двох представників від Королевиного Кроулі.
Між дамами з пасторського будинку й замку налагодилися зовні ввічливі стосунки — принаймні між молодими, бо зустрічі місіс Б’ют із леді Саутдаун завжди кінчалися баталіями, і кінець кінцем вони зовсім перестали бачитись. Коли дами з пасторського будинку приходили відвідати своїх родичів у замку, її милість не з’являлася зі своєї кімнати, і містер Пітт, здається, не дуже був цим невдоволений. Він вірив, що рід Бінкі — найславетніший і найрозумніший на світі, і давно корився в усьому її милості, тобто своїй тітці й тещі, а проте часом відчував, що вона занадто вже ним командує. Безперечно, кожному приємно, як його вважають молодим, та коли тобі сорок шість років, а до тебе ставляться, як до хлопчака, то можна й образитись. Леді Джейн, звичайно, беззастережно слухалася матері. Вона тільки дозволяла собі таємно любити своїх дітей, а, на її щастя, численні справи леді Саутдаун наради з духовними особами, листування з усіма місіонерами Африки, Азії та Австралії і таке інше — забирали в шановної графині стільки часу, що вона могла присвятити своїй онучці Матильді і внукові, малому Пітту Кроулі, хіба кілька хвилин на день. Останній був кволою дитиною, і лише величезними дозами каломелі леді Саутдаун щастило підтримувати його життя.
Щодо сера Пітта, то його перевезли в ті самі покої, де колись згасала леді Кроулі, і там його дбайливо доглядала Естер, та дівчина, що так прагнула вислужитися. Чия любовь, чия відданість і вірність може зрівнятися з любов’ю, відданістю й вірністю доглядачок хворого, яким добре платять? Вони підбивають подушки і варять кашу; вони схоплюються вночі й терплять стогін та буркотіння хворого; вони бачать за вікном сонце й не прагнуть вийти надвір; вони сплять у кріслі й споживають їжу наодинці; Ч вони просиджують довгі вечори без діла, тільки слідкуючи, }щоб у каміні був жар і з горщика не вибігло питво для хворого; вони цілий тиждень читають щотижневий журнал, а «Суворий заклик» Лоу або «Святий обов’язок людини» дають їм духовну поживу на цілий рік. І ми ще 1 сваримо їх, коли в неділю до них приходять родичі й приносять трохи джину в кошику з білизною. О любі дами, котрий чоловік, хоч би який закоханий, зміг би витримати, якби йому довелося цілий рік доглядати ту, кого він кохає? А доглядачка морочиться з вами за якихось десять фунтів на три місяці, та ті то нам здається, що ми їй надто багато платимо. Принаймні містер Кроулі таки добре бурчав, платячи міс Естер половину цієї суми за те, що вона невтомно доглядала його батька баронета.
В сонячні дні старого джентльмена викочували в кріслі. на терасу — в тому самому кріслі, яким у Брайтоні користувалася міс Кроулі і яке привезли до Королевиного Кроулі разом з речами леді Саутдаун. Леді Джейн ішла поряд з кріслом; вона явно була улюбленицею старого. Коли вона заходила, він усе кивав їй головою і всміхався, а коли хотіла вийти, щось жалібно белькотів. Тільки-но двері зачинялися за нею, він починав стогнати й плакати. Тоді обличчя й поведінка Естер, дуже чемної і ласкавої в присутності леді, відразу мінялися, вона перекривлювала баронета, погрожувала йому кулаком, кричала: «Стули пельку, старий йолопе!» — відсувала його крісло від вогню, на який він любив дивитися, і старий починав ще дужче плакати. Бо після сімдесяти з гаком років хитрощів і обманів, пияцтва й інтриг, гріхів і себелюбства з нього вийшов тепер старий плаксивий нетяма, якого доводилося класти в ліжко, вмивати й годувати, мов дитину.
Нарешті настав день, коли обов’язки доглядачки скінчилися. Якось рано-вранці, коли Пітт Кроулі сидів у кабінеті над книгами видатків управителя й дворецького, в двері постукали, на порозі з’явилася Естер і доповіла, шанобливо присівши:-З вашого дозволу, сер Пітт… сер Пітт помер нині вранці. Я підсмажувала йому, сер Пітт, потапці до каші, сер Пітт, яку він їв щоранку рівно о шостій годині, сер Пітт і… і мені здалося… я почула немовби стогін, сер Пітт… і… і…
і…— вона знов присіла.
Чого бліде обличчя Пітта враз спалахнуло? Може, тому, що він нарешті став сером Піттом з місцем у парламенті та з різними почестями в майбутньому? «Тепер я звільню маєток від боргів», — подумав він, прикидаючи, скільки їх і скільки ще треба витратити грошей, щоб довести все до ладу. Досі він боявся чіпати тітчин спадок: ану ж батько видужає і його кошти пропадуть задарма? — У замку і в пасторському домі спустили завіси, дзвонили дзвони, олтар був покритий чорним сукном. Б’ют Кроулі не пішов на збори з приводу перегонів, а спокійно пообідав у Фадлстона й погомонів з ним за келихом портеру про небіжчика брата й про молодого сера Пітта. Міс Бетсі, що тим часом вийшла заміж за римаря в Грязьбері, трохи поплакала. Приїхав домашній лікар, висловив своє співчуття й запитав про здоров’я шановних леді. Про цю смерть говорили в Грязьбері і в шинку «Герб Кроулі»: його господар помирився з пастором, який, казали люди, інколи заходив туди спробувати неміцного пива містера Горокса.
Може, мені написати твоєму братові… чи ти сам напишеш? —
