Fata morgana (збірник) - Михайло Михайлович Коцюбинський
Психологічна точність зображення наявна і в, здавалось би, нелогічних переходах від одного плану думок до другого. «Перескакування» від гострого болю, переживань, що викликані виглядом тяжкохворої дитини, можна пояснити з точки зору тієї ж теорії домінанти. Домінуюче відчуття болю героя, поступово зростаючи, змінюється роботою свідомості в іншому напрямі. Ось як подібне явище описав О. О. Ухтомський – автор теорії домінанти: «…підкріплення домінанти сторонніми імпульсами, що відіграє таку суттєву роль у її характеристиці, само по собі може підготувати її гальмування, тобто покласти їй кінець». Саме ця закономірність визначає зчеплення деталей різних планів в етюді, коли домінантне почуття то відступає, то знову виходить на перший план.
Якщо ж говорити про глибину показу роздвоєння особистості в розглядуваному творі, то вона відрізняється, скажімо, від таких творів, як «Ніс» М. Гоголя, «Двійник» Ф. Достоєвського. Обидва письменники зображують граничний випадок, так би мовити, патологічне роздвоєння. Відповідні віддвоєні образи в них повністю персоніфіковані й живуть власним життям. М. Коцюбинський же торкається передусім роздвоєння свідомості і самосвідомості, тобто суперечливості, реально існуючої в психіці кожної нормальної людини.
Таким чином, відштовхуючись від зображення психологічного процесу в розвитку характеру, М. Коцюбинський в етюді «Цвіт яблуні» йде далі, відкриваючи найглибші шари внутрішнього світу людини, який він показує в реальній суперечливості й русі. Одним з найважливіших засобів вираження цієї діалектики свідомості й самосвідомості, як і в попередніх творах, є система художніх деталей. Проте тут М. Коцюбинський виступає чималою мірою новатором. Якщо до нього переважно розроблялись системи предметних деталей (пор., наприклад, «Спати хочеться», «Людина у футлярі», «Дама з собачкою» А. Чехова; «Борислав сміється» І. Франка; «Виводили з села», «Камінний хрест» В. Стефаника), то він «освоює» новий вид художніх деталей – мікрообрази ідеальної сфери людини (наприклад, «пам'ять, той нерозлучний секретар мій»). У процесі складної організації всієї системи мікрообразів письменникові вдається надати їм особливого символічного значення, що виражає різні сторони людського «я».
Він іде!
Дата і місце написання: 25 серпня 1906 p., Чернігів.
Уперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник», 1906, т. 36, кн. 10, стор. 170—178.
Про працю над цим твором М. Коцюбинський писав В. Гнатюкові в листі від 6 вересня 1906 р.: «…Сими днями почав невелику новелу, швидко скінчу і вишлю Вам. Мені вже сором їсть очі перед Вами та «Л[ітературно]-н[ауковим] вісником». Може, на кінці того тижня дістанете новелку». 12 вересня 1906 p. M. Коцюбинський повідомляв В. Гнатюка: «Посилаю Вам (рекомендованим) свій образок «Він йде!» Якщо знайдете його можливим – помістіть у «Літературно]-н[ауковому] в[існику]». Не гнівайтесь, що даю Вам таку дрібницю. Може, колись пришлю більш вдатну».
Твір є відгуком на події, які мали місце в Чернігові 1905 р. Два дні тривав чорносотенний погром.
«5 листопада (22 жовтня) був похмурий день, накрапав дощик, було грязько й сиро. Ми всі були на головній (Богоявленській) вулиці, спостерігаючи величезні маси селян, що прибули до Чернігова, між якими шмигали в'юнкі фігури чорносотенців, підготовляючи юрбу до рішучих дій. Всі чекали умовного сигналу. І ось з'явилась процесія з хрестами і корогвами, яка прямувала від губернаторського будинку до базарної площі» (Черлюнчакевич М. Социал-демократическая организация 1904—1906 гг. на Черниговщине // «Летопись революции». 1925. № 4. С. 18).
До речі, під час погрому Μ. Черлюнчакевич був поранений, про що писав М. Коцюбинський у листі до М. Чернявського від 18 листопада 1905 р.: «На погромі справді побито і зранено Чер[люнчаке]вича».
Сміх
Дата і місце написання: 7лютого 1906 р., м. Чернігів.
Уперше надруковано в журналі «Нова громада», 1906, кн. 2, стор. 29—40.
В дорозі
Дата і місце написання: 1 вересня 1907р., м. Чернігів.
Уперше надруковано у виданні: Дзвін. Збірник 1, К., 1907, стор. 159—176.
Проза М. Коцюбинського, що стосується цього періоду, сповнена оптимізму, спрямована проти занепадницьких настроїв, що стали поширюватися в середовищі дрібнобуржуазної інтелігенції. Темі подолання такої своєрідної соціально-психологічної втоми присвячені твори «В дорозі» й «Intermezzo». В центрі обох творів – образи представників передової інтелігенції, їх складні внутрішні переживання. На відміну від етюда «Цвіт яблуні», де М. Коцюбинський торкнувся морально-етичних проблем людського «я», в цих творах ставляться проблеми соціально-філософські, показується діалектичний процес розвитку самосвідомості героїв. В оповіданні «В дорозі» «цей складний душевний процес, боротьба двох «я» в душі людини, двох начал – особистого і громадського – в центрі уваги письменника, на ньому заснований драматичний конфлікт. Письменник стверджує необхідність гармонійного поєднання особистого і громадського, а не однобічного викривлення в той чи інший бік». Оповідання позначене й новими досягненнями в техніці художньої деталі, її можливостями передачі глибинних процесів людської психіки.
Intermezzo
Дата і місце написання: 9 вересня 1908 p., Чернігів.
Уперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник», 1909, т. 45, кн. 1, стор. 5—15.
Новела має дещо автобіографічну основу. В листі до польського поета М. С. Вікшенського від 21 травня 1908 р. Коцюбинський писав: «Попросту кажучи, я дуже хотів би, користуючись Вашими торішніми запросинами, спочити деякий час у Клепочах (буду вільний з кінця сього місяця). Тільки – слово: коли Вам незручно через що-небудь пустити мене до себе в хату на сей раз – мусите сказати мені одверто. Думаю, що я маю право на таку щирість. Я дуже втомлений – і так хочеться мені спочити серед природи. Заважити Вам не міг би, бо і сам потребую мінімум вражень та спокою».
Відпочивав письменник в іншому місці – в селі Кононівці на Полтавщині. У листі до дружини від 19 червня 1908 р. Коцюбинський писав з Кононівки, що господар, у якого він зупинився на відпочинок, дбає про нього, скрізь водить, усе показує і тим самим заважає йому «взятися до роботи і до спочинку». Письменник з нетерпінням ждав часу від’їзду господаря. «…Все більше почуваю утому од людей», – скаржився він. 26 червня 1908 р. Коцюбинський інформував свою дружину: «Почуваю себе непогано з боку фізичного. Зате, лишившись на самоті, тільки тоді почув я, як сильно втомлений я душею. Людей просто не переношу, а коли, гуляючи, десь бачу людину, то тікаю, щоб не стрітись. Читати теж не можу. Писати почав, та й кинув. Не хочу. Якась така мрачна тема, важка, а тут і так не весело. Лучче буду гуляти, спочивати, читати книгу природи, збирати матеріал».
«Нічого не читаю, – зазначає письменник у
