Fata morgana (збірник) - Михайло Михайлович Коцюбинський

Сизі листя в’януть тим часом під нею, одхиляються, як недужі, по них стікають дощі, сині зуби мертво блищать на сонці, корона сохне і м’якне, наче ганчірка, а квітка на високому пні вітає сонце і море, скелі та далекі вогкі вітри гордим і безнадійним привітом засуджених передчасно на смерть.

Одчиняючи вранці вікно, я раз у раз бачу ряд цвітучих агав. Стоять, стрункі і високі, з вінцем смерті на чолі, й вітають далеке море.

Ave, mare, morituri te salutant!..[47]

1912 р.

Коментарі

«Fata morgana» (З сільських настроїв)

Дати і місце написання: частина перша – 12 січня 1903 p., Чернігів; частина друга – 31 березня 1910 p., Чернігів.

Перша частина повісті як самостійний твір (етюд) вперше опублікована в журналі «Киевская старина», 1904, кн. З, стор. 383—412; друга частина – в журналі «Літературно-науковий вісник», 1910, кн. 6, стор. 417—444, такн. 7, стор. З – 39.

Про першу частину повісті М. Коцюбинський згадує в листі до В. Гнатюка від 7.XII. 1902 р.: «У мене вже готов матеріал для 4-ї книжки. «Цвіт яблуні» – етюд, «Fata morgana» – з сільських настроїв і «Дорогою ціною» – оповідання]».

24.1.1904 p. M. Коцюбинський повідомляє, що за кілька днів надішле до «Киевской старины» оповідання «Fata morgana», але не знає, чи надрукують, оскільки твір може викликати цензурну заборону. Письменник говорить і про своє бажання написати твір більшого обсягу. У листі від 3.1 1904 р. редактор «Ради» пише М. Коцюбинському, що рукопис повісті «Fata morgana» передав редакції «Киевской старины», де твір незабаром мав бути опублікований (Чернігівський державний літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського, А-2365).

Про задум першої частини повісті відомо не так уже й багато. Немає сумніву лише в тому, що, закінчивши її останню сторінку і поставивши дату – 12 січня 1903 року, Коцюбинський не збирався продовжувати твір. Однак відправляти оповідання в редакцію він також не поспішав. Ще 20 грудня 1902 р. письменник сповістив свого видавця В. Гнатюка, що в нього готовий матеріал для четвертої книжки своїх творів, куди він включив і оповідання «Fata morgana», a 18 жовтня 1903 р. знову йому ж повідомляє: «Написав ще з початку року оповідання для «Київської старини» п<ід> з<аголовком> «Fata morgana» – та й не маю часу переглянути його і одіслати, хоч мені вже редакція голову об'їла, що не присилаю» (5, 299) і 6 лютого 1904 р. додавав: «За кілька день посилаю до «Киев<ской>старины» останнє оповід<ання> своє «Fata morgana». He знаю, чи видрукують, бо тема з цензурного боку дуже слизька».

Більше року рукопис пролежав у письмовому столі Коцюбинського, незважаючи на постійні нагадування журналу «Киевская старина», де, до речі, друкувались художні твори й українською мовою. Випадок нечуваний для Коцюбинського. Мізерна платня статистика Чернігівського земства давала змогу ледь-ледь зводити кінці з кінцями. А на його утриманні, як уже відомо, були сліпа мати і сім’я. Невеличкі видавничі прибутки також відігравали немаловажну роль у сімейному бюджеті. Проте в питаннях творчості гроші для письменника не були на першому плані.

Непокоїла його цензура. В 1902 р. хвиля селянських бунтів прокотилася по Україні. Газета «Искра» не раз повідомляла про революційні заворушення на Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині. За родом своїх занять Коцюбинський був у курсі подій, що відбувались на селі. Не виключено, що саме вони й дали поштовх до написання повісті «Fata morgana». В умовах загострення революційної ситуації особливо прискіпливою була й цензура. Але не це непокоїло його найбільше. Вимогливий до себе, своїх творів, письменник кожного разу прагнув до максимального розв’язання ідейно-художніх завдань, які перед собою ставив.

9 жовтня 1908 р. в листі до свого знайомого Є. Чикаленка Коцюбинський пише: «Як тільки хоч трохи підправлю своє здоров’я (день і ніч болить голова і не перестає уже другий місяць) – почну писати другу частину «Fata morgana». До цеї роботи мушу готуватися, бо се річ дуже серйозна і трудна». І він готується. Не обмежуючись кореспонденцією з села, вивчає «Труды Императорского вольного экономического общества» за 1908 р., звинувачувальні акти Чернігівського окружного суду, виїжджає в село, розпитує учасників революційних подій.

Задум розширювався. 2 січня 1910 р. письменник уже повідомляв Є. Чикаленка: «Пишу продовження «Fata morgana». Це буде частина друга. Хочеться змалювати село за часів революції і аграрних рухів. Є думка написати і третю частину – «заспокоєння» та здичавіння села в останні часи. Не знаю, чи вдасться мені щось зробити з своєї теми, але працюю. Як вийде цілком недоладно – подеру, значить, шкоди нікому не буде».

На початку другої частини Коцюбинський дійсно планує зустріч читачів з уже знайомою їм сім’єю Воликів. Проте доля Воликів поступово відступає на другий план. Наперед висуваються події, що охоплюють усе село. Центральний образ, який визначає піднесення революційного настрою, – це образ збірний усієї селянської маси. У цей вир подій і переживань вплітаються і настрої Воликів. Але не вони рушійна сила повстання, не вони його керівники. Саме так і закроював цю частину письменник. Головне для нього було показати оте марево надій, що переростає в грізний ураган бунту, який змітає все на своєму шляху. Тому-то й повідомлення сільських кореспондентів він занотовує на картках і складає особливим чином. Якщо взяти хоча б назви розділів цієї картотеки, то буде видно, до чого схилялась думка письменника. Ось деякі з них: «Надії», «Події», «Акції», «Ліквідація», «Апатія», «Розчарування». Настрій селянської маси, наче хвиля, поступово піднімається, досягає якоїсь вершини і спадає. Те саме діялось і з переживаннями Воликів у першій частині твору. Тепер їхній настрій вливається в могутній шквал людського обурення, протесту і разом з усіма в загальному потоці прямує до трагічних подій. Така структура повісті, яка показує психологію індивідууму і маси новаторськими імпресіоністичними мазками.

Тіні забутих предків

Дата і місце написання: З жовтня 1911 p., Чернігів.

Уперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник», 1912, кн. 1, стор. 5—32; кн. 2, стор. 209—226.

Зацікавленням темою з життя гуцулів М. Коцюбинський значною мірою завдячує В. Гнатюку. Ще з 1902 р. видатний фольклорист і етнограф починає систематично знайомити Коцюбинського з народною творчістю карпатських українців, з етнографічними матеріалами про Гуцульщину, зокрема періодично надсилаючи письменникові томи багатотомного видання етнографічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Так, у серпні 1902 р. Коцюбинський одержав т. IX цього видання під назвою «Етнографічні матеріали з Угорської Русі. Зібрав Володимир Гнатюк». У листі від 14.Х. 1902 р. письменник дякує В. Гнатюкові за надіслані три томи етнографічних