Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

Задушно смерділо дезинфекцією. До цього смороду домішувався нудотний запах крему, одеколону, пудри — всієї тієї косметики, яку видавали курсанткам у ті дні, коли приїздило начальство.

Ауфбаум уважно оглядала напружені напудрені обличчя жінок, які стояли по команді «струнко». Одні з них намалювалися старанно, акуратно, інші зумисне недбало, немовби збиткуючись над собою. Таким вона робила суворі, зауваження. Пояснила Вайсу, що в курсанток є також партикулярний одяг. Але зберігається він у коморі ї видається в міру потреби, в окремих випадках.

— Наприклад? — спитав Вайс.

Ауфбаум зам'ялась.

— Ну… коли хто-небудь з приїжджих має бажання побесідувати…

— Зрозуміло, — сказав Вайс.

— Білизну їм ми видаємо солдатську. Але дозволяємо підрізати кальсони. А з обрізків вони шиють собі ліфчики.

— Дисциплінарні стягнення?

— Це місія мого заступника, лейтенанта, — ухильно пояснила Ауфбаум.

— Є скарги, претензії?

Ніхто з жінок не відповів.

Вайс спитав дівчину із спотвореним опіками обличчям:

— Що це у вас?

Ауфбаум квапливо сказала:

— Це вона сама, праскою.

— Дивно. Обличчя ж начебто не прасують.

Товста, яскраво розмальована дівчина, що стояла трохи збоку, мстиво пояснила:

— Це вона навмисне пику зіпсувала, щоб її до офіцерів рідше викликали. Щоб інші за неї віддувалися.

— Он як, цікаво, — сказав Вайс. Спитав дівчину з обпеченим обличчям: — Ваше прізвище?

— Нема в мене ні імені, ні прізвища.

— Кличка?

— Штир, — сказала Ауфбаум і поскаржилася: — Я гадала, оскільки в мене жіночий склад, давати клички за назвами квітів, але командування не схвалило.

Курсантку з кличкою Спиця, заради якої він прибув сюди, Вайс вирішив відвідати сам, без супроводжуючих.

Йому показали кімнату, де її тримали замкнутою.

На тапчані сиділа тоненька дівчина в довгій, надто широкій для неї, розшитій блискітками сукні.

Маленьке, бліде личко, темне, хвилясте коротке волосся, яке ще не відросло після табору. Опухлий великий рот, запалі очі, висока, тонка шия. Руки на зап'ястях забинтовані.

Вона була така худенька, тоненька і легка, що матрац, покладений на тапчан, не підминався під нею.

Йоганн ввічливо відрекомендувався й пояснив мету свого візиту. Вона мовчки вислухала, сказала:

— Брешете.

— Ви зможете самі переконатися: винуватці будуть якнайсуворіше покарані.

— Побачимо.

— Дозвольте сісти? — І Вайс опустився на тапчан.

Дівчина схопилася, кинулась до дверей, штовхнула їх. Двері розчахнулися.

— Може, нам краще бесідувати не тут? — Вайс теж встав.

— А я не бажаю з вами бесідувати!

— Тоді назвемо це інакше. Ви дасте мені деякі показання, необхідні як формальність, хоч мені уже все ясно.

Вона спитала, озлоблено всміхаючись:

— А якщо все ясно, навіщо я вам?

— Можна взнати ваше ім'я?

— У мене є кличка — Спиця.

— Будь ласка, ваше ім'я.

— Припустімо, Інга.

— Ви Інга, а я Йоганн — приємна співзвучність.

— В такому разі я Ольга.

— Це правда?

— Ви вже починаєте допитувати?

— Знаєте що, — подружньому сказав Йоганн, — мені не подобається ваша сукня, надто вже вона така…

— Яка ж це «така»?

— Ну, самі знаєте… Я попрошу, щоб вам дали іншу.

— Шовк, блискітки…

— От-от. І тому вона вам не личить.

Дівчина уважно глянула Вайсові в вічі.

— Даремно прикидаєтесь. Ви, гестапівці, спочатку завжди так…

— А потім?

— Ви самі знаєте, що потім. Адже я дала підписку… Мені можна тепер наказувати все, що завгодно.

Очі в дівчини потьмяніли, згасли. Вайс сказав різко:

— Фрейлейн, у мене є підстави курсантку з кличкою Штир, — нагадав, — ну оту, котра обпекла собі обличчя праскою, — підозрівати в приховуванні своїх справжніх переконань, її слід відправити назад у штрафний блок Равенсбруку.

— Та що ви! — сполохалася Ольга. — Вона… Вона справжня контрреволюціонерка і прихильниця фюрера. — На обличчі в дівчини відбилися відчай і тринога.

— Ви переконані в цьому?

— Так-так, цілком! — палко запевнила Ольга.

— Ваше свідчення для нас настільки авторитетне, що в такому разі я відміню наказ капітана Ауфбаум.

Бачачи, як прояснилося Ольжине обличчя, він зразу ж спитав:

— А оця, з вищипаними бровами, хутряниця?

— Сволота!

— Пробачте, я не розумію цього слова.

Виблискуючи очима, кривлячи губи, з якоюсь підступною усмішкою Ольга промовила:

— Ця особа не може внушати вам довір'я.

— Дякую вам. — Вайс встав, клацнув каблуками, схилив у поклоні голову. Спідлоба дивлячись, швидко спитав: — Ваш батько полковник? Начальник штабу армії, репресований Радами?

Дівчина, задихаючись, кивнула. У неї на шиї здулися вени.

Йоганн сказав:

— Дуже прошу вас, будьте уважні до мене так само ж, як і я до вас. — Усміхнувся: — Адже в мене така складна місія. А російська дівчина — це загадкова слов'янська душа.

Ольга нерішуче спитала:

— Але ви з гестапо?

— На жаль, — сказав Вайс, — не маю честі. Як доповів вам, а унтер-офіцер абверу. — Помовчав. — Але це щось споріднене.

— Навіщо ви про це сказали?

— Щоб була ясність.

Вайс пішов розшукувати Ауфбаум, щоб дати їй наказ про одяг для Ольги. Але Ауфбаум, виявляється, сама розшукувала його, і не сама, а в супроводі полковника Сорокіна й двох солдатів РВА. Вона кинулася до Вайса, благаючи врятувати, виявити до неї милосердя…

Полковник,