💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера

Синхрон - Інгеборг Бахман

Читаємо онлайн Синхрон - Інгеборг Бахман
вважала його погляди й клопоти. Чоловік, власне, може дозволити собі ту чи ту дурість, але жінка — ніколи, вона не має права пнутись зі шкури та ще й влаштовувати матері безсонні ночі, бо не заробляє достатньо грошей, і взагалі подалась на щось таке химерне, на історію мистецтва, і що вона з неї має, з тієї історії мистецтва, що з того, що вона знає все про того Дюрера і всіх тих художників, повивчала напам’ять і до безпам’яті все і про всіх у тій Флоренції, бо зі стипендією на Флоренцію так нічого й не вийшло, і як Беатрікс здогадувалась, пані Міхайловіч, ні одна, ні друга, не знають, що далі, а ще та дурепа закохалась у того Антона Марека і звалила на себе ще більший тягар, і якби хтось запитав Беатрікс, то вона б навіть у чотирнадцять була в змозі розкумекати, що тому Марекові начхати на все і на всіх, що він любить тільки себе і взагалі й гадки не має одружуватися з Міхайловіч, щоб, перебуваючи в добре зваженому, ретельно прорахованому шлюбі, подавати на розлучення заради якоїсь сентиментальної особи без грошей і без перспектив, тоді як Еріхові просто непоталанило, на нещастя для нього, зате на щастя для Беатрікс. Ради розлученого чи овдовілого Еріха вона б ніколи не теліпалась у «Рене», щоб між миттям волосся, тонуванням, манікюром і епіляцією годинами поринати у приємні роздуми й дивитись у дзеркало, відбиваючись у тих великих дзеркалах, яких на Штроціґасе і близько немає, де висить лише малесеньке у ванній, маленьке, зависоке і недостатнє для її потреб. А в «Рене» стіни всуціль укриті такими чудовими дзеркалами, є там і трельяжі, в яких бачиш себе зусібіч, а під кінець Ґіта приносить ще й переносне дзеркало, щоб не вислизнула повз увагу жодна дрібниця, в «Рене» взагалі ставляться поважно до всього, що для них поважне, і щотижня, часто ще до закінчення тижня, піднімаючись сходами на другий поверх, зворушена, переповнена очікуваннями, вона дихала інакше, втому як рукою знімало, вона вмент перероджувалась і, сяючи від щастя, переступала поріг храму. Ще навіть не встигнувши замельдуватись у пані Івонн, вона вже розглядалася довкола, вдивлялась у всі дзеркала, приходила до себе, поверталась до свого справжнього дому. Перш ніж стати перед дзеркалом й окинути себе критичним поглядом, вона з радістю спостерігала за своїми кроками в дзеркалах довкола й була безмежно щаслива, що більше не думатиме про свої тягарі. Тож це я, казала одна Беатрікс до іншої, роздивляючись себе схвильовано, а довкола вже було чути гукання й оклики, кликали пана Карла, Ґіту, Розі, а пані Івонн усміхалася, хоч майже завжди пам’ятала всі бажання клієнток, але все одно запитувала, що вони бажають, морщила чоло, бо Ґіта ще не звільнилась, а пані Гільда, на жаль, на жаль, очікує дитину і тому, власне, її ще якийсь час не буде. Так, на жаль, подумала Беатрікс з глибоким сумом, це ж треба, щоб саме тепер. Усміхнулась невиразно і з жалем, і все ж як так можна, коли хтось такий, як вона, вже так звик до пані Гільди. Беатрікс тримала вже в руках щітку і наче в трансі куйовдила собі волосся, кривила обличчя, а тоді недбало кинула: Тільки не дивіться на мене, мені треба робити все заново від початку і до кінця, з голови до ніг, не наважуюсь більше вийти на вулицю, жах, який в мене вигляд… Пане Карл! Рятуйте мене, прошу вас, ви тільки погляньте! Запустила пальці у своє довге каштанове волосся: Скажіть самі! Куди це годиться, я ж щойно минулого тижня тут була! Пан Карл, орудуючи іншим гребінцем у неї у волоссі, відповів, що загалом не так уже й страшно, що відносно, більш-менш непогано, хоча він наполегливо радив би біоактивний препарат шев 09, розроблений у лабораторіях Ореаль, а ще наполегливіше він би порадив серію ампулок, лише десять ампулок. Беатрікс жваво його перебила: Про мене на пробу одну ампулу, на одну погоджусь, але щоб на цілу серію, ні. Пане Карл, сьогодні я справді не можу погодитись, попереду ще цілий день, ви не уявляєте, а ще ця погода! Вона безпорадно повела очима в усі боки, бо з її парасолі вода скрапувала на килим, до парасолі підбігла Ґіта, нервово зиркаючи на мокрі плями, й запхала її до підставки, якої Беатрікс і не зауважила, бо йшлося ж зрештою про терапію, зважуватись чи не зважуватись на біоактивну терапію, яка для неї була просто надто дорога, поки що.

Тоді перейшлася, мугикаючи собі під ніс, двома кімнатами і вже відчувала ту насолоду, яку матиме, коли зникне в сусідній кімнаті з рожевими халатиками, звідки далі відразу йшлося до рожевих туалетів, і сповнена гідності роздягнулася, хоча щойно ввійшла інша жінка, бо це був день для гарної білизни, поволі й ретельно загорнулась у рожевий халатик, а сукню з плащем повісила на вішачок. Вийшовши, вона якийсь час нерішуче пересувалась кімнатами «Рене», бо раптом усі кудись зникли, пана Карла ніде не було видно, Ґіти теж не було, але вона із задоволенням слухала, як телефонували жінки або коли якась заходила і з нею вітались. Тож це графиня Разумофська. Але котра з них? У кожному разі вона собі її інакше уявляла, а щодо інших її менше цікавило, хто вони, бо вони майже всі підпадали під безособове люб’язне «вельмишановна пані». Лише під час розрахунку і пошуків аркушиків конче звучали прізвища, і тоді ці пані, власне, якось називалися, Йордан або Ванчура, о, під прізвищем Йордан вона раптом могла собі щось уявити, та це ж, очевидно, дружина того пречудового психіатра, в якого лікується Ґуґі, але і її вона інакше в’являла, виглядає такою скромною, але гарна, майже красуня, і така молода, але інші жінки для неї направду нічого не означали, ті, що переховувались за титулом «пані доктор» чи справді були дружинами докторів, або ж пані Івонн інтуїтивно, інстинктивно чи за звичкою намагалась добирати жінкам відповідне звертання. Раніше Беатрікс ніколи не зауважувала, що всім жінкам тут щонайменше тридцять, у середньому близько сорока, за винятком низенької пані Йордан, але й вона вже навряд чи аж така молода, в кожному разі Беатрікс тут наймолодша, набагато молодша, бо молоді дівчата у Відні миють собі голову, зрозуміло, самі і самі роблять собі манікюр, і воно й видно. Беатрікс так ніколи не робитиме, бо не уявляє собі життя без тих пообідніх годин у «Рене», це те саме,

Відгуки про книгу Синхрон - Інгеборг Бахман (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: