Вітіко - Адальберт Штіфтер
— Дякую за обід, дякую за турботу про мою подорож і я приймаю вашу пропозицію.
— Ідіть із Богом і швидко повертайтесь до мого дому, — побажав Генріх.
— Вольфе, поводься добре, — промовила Генріхова дружина.
— Ви не пошкодуєте, — запевнила Берта Вітіко, — він знає ліс і всі шляхи в ньому.
— Скоро пора виходити, — нагадав Вольф.
Усі вийшли в двері передпокою, а потім крізь залізні двері на піщаний майданчик. Там попрощалися, і хлопці пішли своєю дорогою. Від дому вони пішли на північ.
За домом стелилися лани. Хлопці проминули їх, і кучерявий невдовзі підійшов до Вітіко й мовив:
— Я радо йду з вами.
— Ти радо йдеш зі мною? — здивувався Вітіко.
— Так, — відповів Вольф, — бо ви маєте такого гарного коня і добрі.
— Ти вже розповідав мені, як ти собі коли-небудь здобудеш коня, — мовив Вітіко.
— Так, якби ж тільки була війна! — відповів Вольф.
— Війна майже завжди є, — зауважив Вітіко.
— Я вчора шинкареві в Гауценберґу зробив одне добре діло і, якби ж я лише здогадався, що ви їдете до нашого пана, я б пішов із вами й показав би дорогу. Але вашого коня немає в нашій стайні, — мовив Вольф.
— Я не їхав до твого пана, — пояснив Вітіко, — а мій кінь стоїть на Міхелі у вугляра.
— У вугляра погане місце для вашого коня, — заявив Вольф. — У нашого пана я виконую всі доручення посланця і тому знаю багато людей та їхніх коней, але жоден кінь не має такого поганого місця, як ваш.
— Я задоволений місцем, де стоїть мій кінь, і сам став на постій у вугляра, — мовив Вітіко.
— Бо ви такі добрі? — дивувався Вольф.
Хлопці дійшли до краю лісу, де росли ялиці, й повернули на захід. Знову проминали багато кам’яних брил, що так безладно лежали на землі, немов їх поклали людські руки. На одній з тих величезних брил стояла хатинка, яка супроти неї видавалася крихітною.
— Тут живе Труда, подружка нашої панни, — пояснив Вольф. — Її батько дуже бідний чоловік.
Хлопці проминули хатинку, потім зайшли в ліс і йшли далі лісом.
Поміж каміння і скель клекотів, збігаючи вниз, струмок. Через нього був перекинутий грубий стовбур. Вольф перебіг на той бік і озирнувся на Вітіко. Той переходив по стовбуру.
— Ох, та ви вмієте! — вигукнув Вольф. — Тоді все буде добре. Дивіться, цей струмок тече вниз. Але внизу, майже коло Міхеля, він упирається в поперечну стіну і змушений зупинитися та утворити великий став, аж поки переповзає ту стіну і по той бік від неї збігає в долину. Я плавав у тому ставку. Одного разу я навіть Дунай перепливав туди і назад. Ставок може коли-небудь зникнути. Вода проточить діру в глинистій стіні й через луку потече на Міхель. Коли-небудь про нього ніхто вже й не знатиме.
Хлопці йшли тепер знову лісом на північний захід під розлогими буками, а потім під високими ялицями. Перебуваючи в дорозі вже години півтори, вони по вкритому лісом гірському хребту дійшли до скелі Трьох Сідал, що від лісової трави здіймалася вище від верхівок дерев. Вітіко поліз по драбині, Вольф — за ним. Угорі був відкритий майданчик і три високі виступи, поверх яких можна було визирати. Вітіко глянув у бік Баварії. Коло своїх ніг він побачив великі ліси, потім побачив річки Інн, Ізар і Дунай, а на обрії Альпи. Потім розвернувся і глянув на північний схід, на темні вершини близький лісів, які здіймалися там.
Трохи згодом озвався Вольф:
— Якщо ви завжди дивитесь у бік Богемії, то було б краще, якби ми пішли на Унчин, або Гогенштайн по-нашому, або навіть на Блекенштайн, звідки можна побачити набагато більші простори тієї країни. Блекенштайн вищий за оці скелі, і з нього можна побачити якнайбільшу частину Богемії.
Вітіко ще якийсь час дивився в той бік, а потім проказав:
— Ходімо на Унчин.
Хлопці спустилися зі скелі і пройшли невелику відстань на північ. Там стояла десь така сама скеля, ото й був Унчин. Хлопці піднялися десь такою самою дерев’яною драбиною нагору. Вітіко побачив перед собою вищі та дальші гори Богемії, ніж зі скелі Трьох Сідал, побачив і нові лісисті схили, але далі в глиб країни вже нічого не бачив.
— Ходімо на Блекенштайн, — промовив він.
Хлопці спустилися і пішли в східному напрямі. Йшли крізь низькорослі ялиці, через коріння, болота, каміння
