Війна з саламандрами. Мати. Оповідання - Карел Чапек
(У зв’язку з цим згадаємо, що в американській пресі час від часу з’являлись повідомлення про дівчат, нібито зґвалтованих саламандрами під час купання. Тому в Сполучених Штатах почастішали випадки, коли саламандр ловили й лінчували — здебільшого спалювали на вогнищі. Марно вчені виступали проти цього народного звичаю, нагадуючи, що з анатомічних причин саламандри неспроможні вчинити такий злочин: багато дівчат цосвідчило під присягою, що саламандри чіплялися до них, і це для кожного порядного американця вирішувало все. Згодом цю улюблену розвагу все ж таки трохи обмежили, дозволивши палити саламандр тільки в суботу й неодмінно під наглядом пожежників. Тоді ж таки виник і «Рух проти лінчування саламандр», на чолі якого став священик-негр Роберт Дж. Вашінгтон; до цього руху пристало сто тисяч прихильників, майже без винятку негрів. У американській пресі з’явилися твердження, що цей рух має політичну підкладку, що він підривний; тому почалися погроми в негритянських кварталах і було спалено чимало чорношкірих, які в своїх церквах молилися за Братів Саламандр. Обурення проти негрів досягло кульмінації, коли від підпаленої негритянської церкви в Гордонвіллі (штат Луїзіана) зайнялося ціле місто. Але це стосується історії саламандр лиш непрямо).
Наведемо тут принаймні деякі приписи й пільги, справді встановлені для саламандр: кожна саламандра мала бути записана до саламандрової метричної книги й зареєстрована на місці роботи, повинна була дістати офіційний дозвіл на проживання в даному місці, платити подушний податок (який вносив за неї роботодавець, вираховуючи потім його вартість із щоденного раціону, бо саламандри не одержували платні грішми); так само вони мусили сплачувати орендну плату за узбережжя, на якому жили, вартість спорудження парканів, муніципальний, шкільний та інші податки; одне словд, треба чесно визнати, що з цього погляду до них ставились так само, як і до інших громадян, тобто вони користувалися певною рівноправністю.
119
Див. енцикліку найсвятішого отця «Mirabilia Dei Opera» («Чудесні творіння господні» (латин.).).
120
З цього питання з’явилась така багатюща література, що сама її бібліографія зайняла б два грубезних томи.
121
Див. у паперах пана Повондри брошуру з сильним порнографічним присмаком, нібито передруковану з поліційних рапортів у місті Б. Тексту цього «приватного видання, випущеного з науковою метою», не можна цитувати в пристойній книжці. Наведемо лиш деякі деталі:
«Посеред храму саламандрового культу, що міститься в будинку №*** по вул.***, є великий басейн, облицьований темно-червоним мармуром. Вода в басейні напахчена ароматичними есенціями, підігріта й зісподу освітлюється мінливим кольоровим світлом; самий храм не освітлений. Під спів «саламандрових літаній» у цей райдужний басейн по мармурових сходинах спускаються голі адепти культу — «саламандри» й «саламандрії» — з одного боку чоловіки, з другого жінки, всі з найвищого товариства; згадаємо, зокрема, баронесу М., кіноартиста С, посла Д. та інших визначних осіб. Раптом синій прожектор осяває величезну мармурову скелю, що здіймається з води; на скелі лежить, важко дихаючи, велика стара чорна саламандра, яку звуть Магістр Саламандр. Якусь хвилину стоїть тиша, тоді Магістр починає промовляти; він закликає паству всією душею віддатись майбутньому обрядові саламандрового танку і вшанувати Великого Саламандра. Потім зводиться і починає гойдати та крутити верхньою половиною тулуба. Тоді чоловіки в басейні, що стоять по шию в воді, теж починають несамовито, дедалі швидше й швидше крутити тулубом — нібито для того, щоб утворилось «сексуальне середовище»; «саламандрії» тим часом різко цмокають язиками: «Ц-ц-ц», — і скрикують рипучим голосом. Потім підводні лампи одна по одній гаснуть, і починається оргія».
Ми, звичайно, не можемо поручитись за правдивість цього опису; але відомо напевне, що в усіх великих містах Європи поліція, з одного боку, суворо переслідувала такі саламандрові секти, а з другого — мала повно клопоту з затиранням гучних світських скандалів, пов’язаних із цим культом. Проте ми гадаємо, що культ Великого Саламандра хоч і був надзвичайно розповсюджений, але здебільшого відправлявся не з такою казковою пишнотою, а в менш заможних колах навіть без води.
122
Та й згадана вище католицька молитва за саламандр визначила їх як Dei creatura de gente Molche (божі створіння народу саламандр).
123
У колекції пана Повондри ми знайшли всього кілька таких закликів; решту, певне, з часом спалила пані Повондрова. Наведемо принаймні деякі заголовки тих матеріалів, які збереглися:
САЛАМАНДРИ, ВІДКИНЬТЕ ЗБРОЮ!
(Пацифістський маніфест)
MOLCHE, WIRFT JUDEN HERAUS!
(Саламандри, викиньте геть євреїв! (нім.).)
(Німецька листівка)
ТОВАРИШІ САЛАМАНДРИ!
(Декларація групи анархістів-бакунінців)
ТОВАРИШІ САЛАМАНДРИ!
(Відозва водно-спортивних скаутів)
ДРУЗІ САЛАМАНДРИ!
(Публічне звернення об’єднання товариств акваріумістів
і любителів водної фауни)
САЛАМАНДРИ, ДРУЗІ!
(Заклик Товариства морального відродження)
ГРОМАДЯНИ САЛАМАНДРИ!
(Відозва Дьєппської фракції Товариства суспільних реформ)
КОЛЕГИ САЛАМАНДРИ,
ВСТУПАЙТЕ ДО НАШИХ ЛАВ!
(Спілка взаємодопомоги колишніх моряків)
КОЛЕГИ САЛАМАНДРИ!
(Плавецький клуб «Егір»)
Особливу увагу (судячи з того, як старанно підклеїв її пан Повондра) мала, мабуть, декларація, текст якої наводимо мовою оригіналу:
(Текст не має змісту).
124
В колекції пана Повондри зберігся досить поверховий, фейлетонного характеру опис цієї події; на жаль, ми маємо тільки половину опису, друга половина загубилася.
Ніцца, 6 травня
В гарному світлому будинку Інституту Середземного моря на Promenade Anglais (Англійський променад (фр.).) сьогодні панує пожвавлення; два поліцаї розпихають натовп на тротуарі, звільняючи дорогу для запрошених, які по червоному килиму входять до привітної, прохолодної актової зали. Ми бачимо тут усміхненого мера міста Ніцци, префекта поліції в циліндрі, генерала в блакитному мундирі, добродіїв з червоними розеточками Почесного легіону, дам певного віку (цього року в туалетах переважає модний теракотовий колір), віце-адміралів, репортерів, професорів і вельможних дідусиків усіх національностей, яких завжди повно на Лазуровому березі. Раптом — невеличкий інцидент: між усіх цих почесних гостей несміливо намагається прослизнути якась чудернацька постать. У величезних окулярах, від голови до ніг закутана в довгу чорну накидку, вона нерішуче й квапливо чапає до переповненого вестибюлю. «He, vous, — гукає один з поліцаїв, — quёst-ce que vous cherchez ici?» («Гей, ви, чого вам тут треба?» (фр.).) Та до наляканого прибульця вже поспішає університетське начальство, люб’язно щебечучи: «Cher docteur, cher docteur!» («Дорогий докторе, дорогий докторе!» (фр.).) То це, виходить, і є доктор
