💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей

Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей

Читаємо онлайн Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей
хочеться побачити, що діється в Парижі.

— Я можу розказати вам, що там діється.

— Ні, ви не так мене зрозуміли. Я хочу подивитись на картини, зустрітися з деякими людьми, побувати на перегонах — на Шестиденних, і в Отейлі, і в Ангені, і в Ле-Трамбле. Чом би й вам не лишитися?

— Не люблю перегонів, а грати не маю на що.

Та до чого тепер усі ці спогади? — подумав він. Барон помер, у Парижі німці, а принцеса так і не народила дитини. Отож не буде його крові в жодному королівському домі, хіба що колись потече в нього з носа у Букінгемському палаці, але таке навряд чи станеться. Якщо ніхто з тих лобурів не з'явиться ще двадцять хвилин, вирішив він, доведеться самому піти до селища й купити яєць та хліба. От бісова халепа — сидіти голодним у власному домі, думав він. Але й іти до селища страх як не хочеться, втома змагає.

В цей час він почув, що в кухні хтось є, натиснув кнопку, прикріплену внизу на стільниці великого стола, і почув, як у кухні двічі дзенькнув дзвінок.

З'явився молодий слуга, схожий своїм улесливим, хитрим і страдницьким виглядом чи то на гомосексуаліста, чи на святого Себастяна, й спитав:

— Ви дзвонили?

— А тобі що — позакладало? Де Маріо?

— Пішов на пошту.

— Як там коти?

— Все гаразд. Нічого нового. Великий Цап побився з El Gordo[86]. Але ми його вже підлікували.

— Бойз начебто схуд.

— Багато шастає ночами.

— А як Принцеса?

— Була трохи сумна. Але їсть уже добре.

— М'ясо важко було дістати?

— Привезли з Которро.

— А собаки як?

— Всі здорові. У Негріти знов будуть щенята.

— Не могли замкнути її й не випускати надвір? — Та замикали, а вона все одно тікала.

— Ще що-небудь сталося?

— Нічого. Як вам їздилось?

— Нормально.

Поки він розмовляв, уривчасто й роздратовано, як завжди з цим хлопцем, що його вже двічі доводилося звільняти, а потім брати назад, бо щоразу приходив батько й просив за нього, — до кімнати зайшов Маріо, старший слуга, з газетами й листами в руках. Він усміхався, і його темне обличчя було веселе, добре й приязне.

— Як їздилось?

— Трохи покидало під кінець.

— Figúrate. Уявляю собі. Он як дме з півночі. Ви щось їли?

— Та нема ж чого.

— Я приніс яєць, молока й хліба. Tú[87], — мовив він до другого слуги, — іди приготуй сеньйорові сніданок. Як вам зробити яйця?

— Як завжди.

— Los huevos como siempre[88], — сказав Маріо. — Бойз вас зустрічав?

— Так.

— Цього разу він дуже сумував. Дужче, ніж звичайно.

— А як інші?

— Та тільки одна страшна бійка була, між Цапом і Гладуном. — Він з гордістю вимовив котячі прізвиська по-англійському. — І Принцеса трохи посумувала. Але тепер уже все гаразд.

— Y tú?[89]

— Я? — Він ніяково усміхнувся, дуже потішений. — Усе добре, дякую.

— А вдома як?

— Усе гаразд, дякую. Батько знов працює.

— Я радий за нього.

— Він і сам радий. А ті сеньйори, що з вами, тут не ночували?

— Ні. Вони всі поїхали до міста.

— Певне, натомились.

— Авжеж.

— Тут без вас дзвонили всякі знайомі. Я їх усіх записав, Може, ви розберете хто. Ніяк я не навчуся писати англійські імена.

— Пиши як чуєш.

— Та я ж і чую їх не так, як ви.

— Полковник не дзвонив?

— Ні, сер.

— Принеси мені віскі з мінеральною, — сказав Томас Хадсон. — І дай, будь ласка, котам молока.

— У їдальні чи тут?

— Віскі сюди. А молоко даси в їдальні.

—. Я миттю, — мовив Маріо. Він гайнув до кухні й повернувся із склянкою віскі, розведеного мінеральною водою. — Здається, води не перелив, — сказав він.

Поголитися зараз чи вже після сніданку? — думав Томас Хадсон. Треба б зараз. На те ж я й віскі взяв, щоб легше було голитися. Ну, то йди голися. Та нехай йому чорт, потім, вирішив він. Ні. Йди голися. Це зміцнить твій клятий дух, а після сніданку тобі треба одразу вирушати до міста.

Узявшись голитися, він час від часу посьорбував віскі — і поки намилювався, і коли намилився, і намилюючись ще раз, а потім тричі міняючи леза, щоб зішкребти двотижневу щетину. Кіт походжав навколо, дивився, як він голиться, і терся об його ноги. Та раптом метнувся геть з ванної, і Томас Хадсон зрозумів: то він почув брязкіт мисочок з молоком, що їх ставили на кахляну підлогу їдальні. Він сам не почув ні брязкоту, ні того, як гукали котів. А Бойз почув.

Закінчивши голитися, Томас Хадсон налив у праву руку чудового натурального дев'яностоградусного спирту, що коштував на Кубі не дорожче, ніж жалюгідний туалетний спирт у Штатах, і щедро змочив ним обличчя, відчуваючи, як пекучий холод знеболює подразнену голінням шкіру.

Я не споживаю цукру, не палю тютюну, подумав він, зате маю превелику втіху від тутешніх продуктів перегонки.

Вікна у ванній до половини зафарбували, бо вони виходили у вимощений кам'яними плитами двір, але зверху шибки були чисті, і Томас Хадсон бачив, як хиляться од вітру крони пальм. Дме ще дужче, ніж мені здавалося, подумав він. Але вже час би й перемінитися. Та хто його знає, цей вітер. Усе залежить від того, як він поведеться, коли задме з північного сходу. А приємно було, їй-богу, цілий ранок не думати про море. Отак і триматимемо далі, вирішив він. Не думатимемо ні про море, ні про те, що там на ньому чи під ним, і ні про що близьке до нього. Не треба навіть і перелічувати, про що не будемо думати. Не думатимемо про нього зовсім. Нехай воно собі там буде — і край. Та й усі оті речі. Про них ми теж не будемо думати.

— Де сеньйор снідатиме? — запитав Маріо.

— Де завгодно. Аби тільки якнайдалі від цієї puta[90] від моря.

— У великій кімнаті чи в сеньйоровій спальні?

— У спальні. Витягни плетене крісло й постав сніданок на столик біля нього.

Він випив гарячого чаю, з'їв яєчню та кілька скибочок смаженого хліба з апельсиновим повидлом.

— А фруктів немає?

— Тільки банани.

— Принеси трохи.

— А не зашкодить після віскі?

— Це дурний забобон.

— А от коли ви їздили, в нашому селищі один чоловік помер від того, що поїв бананів і випив рому.

— Звідки ти знаєш, що від бананів? Може, він був п'яничка й помер просто від рому?

— Ні, сеньйоре. Той чоловік помер раптом, і рому випив зовсім мало, а бананів з'їв багато. Банани в нього

Відгуки про книгу Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: