Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард

На загальних зборах, скликаних на айвенгівському руднику, за ораторську трибуну правив двопарний екіпаж, у якому Мік Меньйон привіз Френка Воспера та ще одного члена парламенту; старателі — їх було чоловік шістсот-сімсот — з’юрмилися навколо, жваво обговорюючи останні події.

Було задушливе похмуре надвечір’я, що прийшло на зміну палючому дню. Останні відблиски призахідного сонця іще горіли на широкій рівнині біля підніжжя Боулдерського кряжа, на побілених стінах міських будівель, на врослих у землю халупах робітничого селища. То тут, то там горбатий стовбур мертвого, безлистого дерева лише підкреслював тоскну безплідність голої, випаленої сонцем землі з купми пустої породи, шахтними лебідками та побурілими від пилюки наметами.

Люди, що зібралися тут, були такі ж похмурі й суворі, як і довколишній краєвид у це надвечір’я. Всі вони розуміли серйозність становища. Кожного сповнював гнів — гнів, викликаний свідомістю того, що над ними вчинили велику несправедливість.

Вони цілком здавали собі справу в тому, що вступають у боротьбу з могутніми силами капіталу, які хочуть загарбати те, що належало їм по праву, відколи перші партії старателів прийшли в Австралію шукати золото.

Вони розуміли також, що сутички, які на них чекають, не обійдуться без жертв, що декому з них, можливо, навіть доведеться накласти життям. Але це не зупиняло їх. Бойовий дух трудящого люду, що століттями боровся проти несправедливості та гніту, жив у кожному з них і вказував єдиний можливий для них шлях — шлях боротьби з тими, хто хотів розтоптати їхні права на догоду можновладцям.

На зборах були люди, що кілька років тому брали участь у великих страйках стригалів у Квінсленді та Новому Південному Уелсі. З гнівом і болем згадували вони про те, як робітників примусили скоритися силою зброї, незважаючи на всю справедливість їхніх вимог. Тут були люди, які ще пам’ятали «Еврику»[26], де вони, сховавшись за частоколом, відстрілювались од військ, кинутих урядом проти старателів, що повстали проти його деспотичних наказів.

Згадки про «Еврику» чулися то тут, то там, і кожен добре усвідомлював, куди може завести їх ця боротьба. Але всі присутні на зборах, здавалось, були готові на все, щоб відстояти права, якими здавна користувалися старателі Західної Австралії. Проте Спілка захисту старательських прав застерігала від будь-яких насильницьких дій, що суперечили б легальним методам боротьби.

Мік Меньйон, керівник Спілки, досить категорично сказав про це у своїй промові. Його обрали головою, і він розтлумачив мету цих зборів.

— Недолугий такий чоловічок, миршавий на вигляд, а подивилися б ви, як він веде збори! — розповідав Дінні. — Якщо головує Мік, можна ручатися, що безладдя не буде. А як говорить, хай йому всячина! Усі принишкли — чутно, як муха пролетить. Хоч він, звичайно, не такий проречистнй, як Френк Воспер, особливо коли той розійдеться, і нерівня отому навіженому балакунові — Чарлі Мак-Карті, та й хлопців не вміє смішити, як Меллокі О’Дуайр, що тільки скаже слово — і всі аж корчаться від реготу. Але Мік головатий, і хлопці йому вірять; знають, що він не здрейфить, що йому можна доручити захист своїх інтересів.

Мік це чудово розумів і знав, куди треба повернути, щоб старателі дістали підтримку всього населення приїсків.

— Така сама постанова, як оця поправка щодо десяти футів, призвела до заворушень у Баллараті, — сказав він. — У тисяча вісімсот сорок п’ятому році старателі повстали проти цієї несправедливості, і, звісно, вони були праві. Але ми не порушники закону, навпаки, ми його підтримуємо. Порушник закону — нинішній уряд. Він же й видав цей закон, щоб узаконити своє беззаконня.

Старателі сердито загомоніли, висловлюючи свою згоду з промовцем, але враз замовкли, як тільки Мік підвів руку й заговорив далі:

— Спілка звернулася до найкращих юристів у галузі приїскового законодавства, і містер Джонс сказав, що старателі повинні виграти справу, бо вона, на його думку, безспірна. Але нам треба вести боротьбу організовано й дотримувати порядку, друзі. Айвенгівський синдикат тільки й чекає, щоб ви дали поліції привід звинуватити вас у порушенні порядку, в замахові на приватну власність і таке інше й розпочати арешти. Не забувайте про це! Ми повинні боротися законними методами, бо це Айвенгівський синдикат разом з інспектором Хейром та урядом чинять беззаконня!

Гнівні вигуки, свист, глузування й прокляття на адресу інспектора, міністра гірничої промисловості та уряду заглушили на мить голос промовця. Потому Мік вів далі:

— Тримайтеся міцно, друзі! Зберігайте порядок, і ми покажемо урядові й усім на світі золотопромисловим магнатам та синдикатам, що їм ніколи не прибрати до рук нашої країни. Не бути цьому, поки старателі готові боротися за свої права!

— Ми постоїмо за себе, Мік! — залунали голоси.

— Будь певен!

— Нехай віддадуть нам те, що по закону наше!

— Більше нам нічого від них не треба!

Вигуки схвалення й бурхливі оплески були відповіддю на промову Міка. Коли гамір ущух, якийсь старий рудокоп закричав:

— Це все правильно — оте, що каже Мік, та тільки якщо ми хочемо відстояти свої права, то треба бути готовими до всього. Можливо, доведеться битися за них, як ми билися під час «Еврики».

— І будемо битися, Скотті, якщо дійде до того! — вигукнув хтось.

Далі виступив делегат від Кеноуни.

— Міністр, може, й добре кумекає у жирній свинині та шампанському, — сказав він. — Це його спеціальність. А в приїсковому ділі він справжнісінький недотепа. Він ще дострибається з своїми «поправками»! Як би ми не послали його куди слід разом з усім його міністерством!

— Під три чорти його! — загукали з усіх боків.

— Він, певне, вже забув, як ми в Булонзі спалили його опудало!

— Шкода, що не його самого, хай його дідько вхопить!

— Останнім часом було багато розмов про земельну реформу, — вів далі промовець, — і уряд уже проспівав своєї. Він просто із шкури пнеться, щоб допомогти лондонським спекулянтам захопити монополію на розробку всіх надр. Це монополія найгіршого гатунку. Ми повинні згуртуватися, друзі, стати