Щоденник сотника Устима - Валерій Бобрович
- Пане-отче, оце перевіряючи пости, розговорився з грузинами, з сусіднього розвідбату. В аулі, де вони розмістилися, трапилась біда. Уночі кілька чеченців пробралися в аул та зарізали їхнього командира - він, як і ви, спав на канапі під вікном. То кинджал в нього встромили просто через вікно, не заходячи в хату. Тож до ранку ніхто навіть не помітив, що його вбито.
Капелан зблід. Швиденько зібрав свої невеличкі пожитки та, бурмочучи собі під ніс - «Від вікна страшенний протяг» переселився під стіночку. Я розлігся на звільненій канапі. Інцидент було розв’язано дипломатичним шляхом. У кутку ж єхидно хихотів Рута - він усе чув.
Наше бойове завдання змінилося. Знищення дрібних диверсійних груп противника, захоплення населених пунктів - ці дії мали швидше оперативний характер, ніж загальновійськовий. У такій війні (без флангів) ситуація змінюється дуже швидко, в умовах постійних наступів-відступів нам часто доводилося брати участь у бойових діях разом із загальновійськовими підрозділами грузинської армії. Для нас у цьому була певна складність, бо ми не мали важкого піхотного озброєння. Часто доводилося «розживатись» цим на місці подій.
Особливо складними були бої в населених пунктах. Ведення бойових дій у місті має ряд незвичних особливостей. Наступаючі просуваються відкрито, тоді як оборона перебуває в укриттях. У наступі орієнтуєшся за картою або за планом населеного пункту, тоді як оборонці знають приховані переходи, прохідні двори, підвали й інші лабіринти, яких немає на мапах Генштабу.
Бій у місті дуже складний у тактичному розумінні. Вогневі засоби противника укріплено, заховано в підвалах, замасковано в руїнах будинків. Тож бій у місті «зав’язують» або сходу на плечах відступаючого противника, або після ретельної тактичної та агентурної розвідки. Оскільки останнє було для нас недоступним, під час штурму Шроми ми мусили використати перший варіант. До речі, він себе цілком виправдав. Але про це буде нижче.
Під час вуличних боїв необхідно суворо дотримуватися правил вогневого прикриття, без якого просування в місті неможливе, - доки одні просуваються, інші залишаються на місці, забезпечуючи вогневу підтримку. Вогнева підтримка - це вогонь на знищення по всіх діючих вогневих точках противника. Вогонь ведеться частий, автоматичний, у цьому разі не обов’язково влучити в амбразуру, цілком достатньо, коли кулі засиплють стрільця уламками цегли та не дадуть йому вести прицільний вогонь. Тож у наступі розділяються на штурмову групу та групу прикриття. Коли штурмова група, просунувшись на 60 - 70 метрів, залягла, вона відкриває стабільний вогонь. Під його прикриттям підтягується група прикриття. Після того, як вона відкриє вогонь, штурмова група робить черговий кидок. Автоматники штурмової групи ведуть вогонь по цілях на протилежному боці вулиці (так зручніше стріляти), не забуваючи, звичайно, контролювати ситуацію позаду себе.
Група прикриття також не повинна втрачати пильність - противник може з’явитись і в тилу. Склад групи прикриття (вона ж - група управління): кулеметник (або група кулеметників), гранатометники з другими номерами, які переносять боєзапас та забезпечують безперебійну роботу основних номерів, снайпер, який самостійно визначає та знищує найнебезпечніші цілі, та командир підрозділу (бажано з радіостанцією), що одночасно є стріляючою бойовою одиницею.
Аналогічними є й пересування малих бойових груп у лісистій гірській місцевості. До об’єкту атаки краще наближатися з боку сонця - воно заважає противнику вести прицільний вогонь. Якщо це неможливо, противника сліплять сонячним зайчиком. Шматочок дзеркала розміром з долоню здатен засліпити найдосвідченішого стрільця. Незважаючи на свою примітивність, цей засіб дуже ефективний, особливо для виявлення (висвічування) ворожих снайперів, що засіли в затемнених глибинах приміщень.
Дуже складно буває зачищувати окремі будинки від ворожих стрільців. Гранатами вибивають двері. Краще в цьому разі використовувати РГ-42 або РГД-5, вони дають мало осколків, а вага заряду 100-110 грамів - це майже вдвічі більше, ніж у славнозвісної Ф-1. Граната вибиває замок, виламує двері та оглушує противника в заблокованому приміщенні. Правильне розміщення атакуючих - з боків від дверей. За необхідності в двері закидають ще одну гранату, потім у двері проривається група, зазвичай з трьох стрільців. Чому з трьох? Троє мають можливість майже миттєво проскочити в двері, а на четвертого противник вже зможе зреагувати та покласти його. Більшій кількості бійців буде складно прорватися в одні двері, не напоровшись на зустрічний вогонь противника.
Перший із трьох проскакує в двері на нижньому рівні та зміщується ліворуч. Противникові буде важче дістати його, стріляючи з розворотом праворуч від себе. Цей боєць одразу відкриває вогонь, прикриваючи інших бійців штурмової групи. Завдання кожного з них - знищити противника в своїй зоні обстрілу, всіх до одного, і тільки після цього допомогти сусідові, якщо той не справляється. «Сам погибай - товарища выручай» - чи не найбільш ідіотська заповідь совітської армії. Якщо ти сам загинеш - в твого товариша вже точно шансів не буде жодних.
Після захоплення будинку не поспішайте заспокоюватись. Противник, зрозумівши, що опір у будинку подолано, захоче накрити та знищити вашу живу силу артилерійським або мінометним вогнем. По своїх, як правило, стріляти не будуть. Тому сигналом відкриття масованого вогню буде припинення стрілянини в будинку. Тож доки ви та ваші люди наводите порядок внизу, на верхніх поверхах хай хто-небудь постріляє, бажано з трофейної зброї. Можна навіть підірвати що-небудь, імітуючи «напряжонку».
Діяли ми в межиріччі Східної та Західної Гумісти. Завдання було взяти під контроль села та закріпитись уздовж лівого берега Східної Гумісти. Ця бурхлива річка тече в розколині завглибшки 120 - 300 м, і тому переправа через неї не всюди можлива. Піднятися нею можна також лише в деяких місцях. Як завжди, нам доручили контролювати таку ділянку, де навіть і йтися не могло про якусь суцільну лінію фронту. Катастрофічно бракувало людей.
Наш провідник-мінгрел працював у цих місцях до війни лісником. Він показав стежки, якими можна було піднятись від річки до наших позицій. Найнебезпечніші замінували. Вздовж стежки ставили розтяжку з гранатою Ф-1, одразу за нею другу. Психологічний розрахунок - противник виявить одну міну, зрадіє, розслабиться, повірить в свої сили, втратить пильність і пропустить другий сюрприз. Далі, за логікою хитрого сапера, ставимо звичайну протипіхотну міну. Лякана ворона куща боїться, отже знову шукатиме розтяжку, а грунт промацати забуде. Так чи ні? Час покаже.
Уздовж узбережжя по верху