На Розпутті - Борис Дмитрович Грінченко

З такими думками Ганна сіла за свою працю. До вечірнього чаю вони не промовили й слова і тільки вже за чаєм трохи розбалакалися, хоча й не щиро. Зате вночі вони довго одне одному не дали спати спершу своїми зітханнями, потім розмовою про те, що сталось (одне одного обвинувачувало), і нарешті згодою - гарною і щирою.

Незабаром після цього набіг і другий випадок.

Одного разу вони вбиралися йти в гості. Гордій зібрався і стояв одягнений, а Ганна все копалась у комоді.

- Та скоро ти? - спитався нетерпляче Гордій.

- Зараз,- одмовила вона,- ось хустку візьму.

Хустка все чомусь не знаходилася, а Гордія брала нетерплячка.

- Та ну вже ходім! Доки ж воно буде? І так спізнилися! - Мало не скрикнув він.

Цей крикливий тон здався Ганні якимсь таким зневажливим, що її мов у серце що вразило. Ковтаючи сльози, мовчки вийшла вона за Гордієм, і ввесь той вечір вони ледве озивались одне до одного. Потім вони, звісно, помирилися, але такі випадки почали траплятися дедалі частіше. Мало не завсігди починалося однаково. Гордій сердився за яку дурницю, її ображало це, але вона, не показуючи того, силкувалась одмовити йому якомога спокійніше. Цей спокійний, навіть холодний, як здавалося Гордієві, тон зовсім не подобавсь йому і сердив його ще дужче. Він починав читати або й просто мовчати. Часом їм обом хотілося скінчити се, вийти з такого важкого становища, і хто-небудь з їх намагався зробити штучним способом і озивався до другого так, мов нічого й не було. Але з цього не помагалося. Другий помічав нещирість і відмовляв теж нещиро, і те, чого хотіли збутися, не то не зникало, а часом ще й більшало. Так тяглося звичайно поки думки поверталися зовсім на другий бік, і все це забувалося.

Чимало суперечок поставало з того, що Ганна ніяк не могла погодитися з деякою Гордієвою завичкою поводитися з нею. Гордій принципіально був дуже ліберальною людиною в справі відносин проміждо жінкою та чоловіком і силкувавсь і в своєму сімейному житті робити так, як думав. Але ж він не міг устерегтися того, чого сам не помічав у собі.

Народився Гордій з давнього панського роду, що звик панувати над мужиком і так виробив у собі цю потребу панувати, що вона передавалася спадщиною від батька до сина. І потім - освічений пан, живучи серед неуків-мужиків, звик вважати себе за далеко вищого від тих, що були навкруги його, авторитетом тим, хто був коло його. І се почування власної вищості, авторитетності теж сталося спадщиною.

Обидві ці спадщини Гордій одержав. Життя їх прибільшало. Змалку йому довелося запанувати над селянськими хлопцями. Розумніший і сміливіший за інших, він і потім, живучи вже серед інтелігенції, завсігди у своєму гурті верховодив. Товариші ще в гімназії дивувались, що він так багато читав і знає більше за їх, корились його розумові і зовсім схилялись перед його сміливістю. Гордій завсігди, ще змалку, уявляв себе героєм. На яке саме геройство народився він на світ, того не знав, але певний був, що геройство це мусить бути. Прочитав у одному російському романі, що Наполеон І мав звичку складати руки на грудях навхрест,- з того часу ця поза зробилась йому найулюбленішою, і часто можна було бачити його, як він стояв у класі коло вікна: круг його кричали й метушились товариші, а він, задуманий, навхрест руки на грудях склавши, мов не помічаючи нічого того, що навкруги робилося (а справді-дуже бажаючи, щоб його помічено), стояв... як Наполеон...

Далі Гордій зробився демократом і Наполеона звав уже деспотом. Та зате інші образи у його в душі запанували - такі саме величні, як і Наполеон, хоч і не такого кольору, і Гордій так саме позичав і в їх дещо...

Товариші може б сміялися з цього (ба, деякі таки й сміялися), якби вкупі з тим Гордій не був гарний товариш. Себто - не товариш,- бо він, звичайно, дивився на всіх трохи згори, але проводир. Якщо треба було йти до начальства прохати чого, або якщо гімназисти, вчинивши яку шкоду мусили з неї викручуватись, визволяючись од кари, то в таких випадках ставав на чолі класу Гордій. Розумніший та сміливіший за інших, ще й гарний учень, він мало не завсігди досягав свого. Це придбало йому популярність у гімназії. Цю популярність Гордій умів удержати і в університеті. Все це зучало його поводитися з іншими людьми як високому авторитетові, вищій натурі з простими, вимагати від цих протих людей надзвичайної уваги до себе й послуг.

Сам він не помічав, що тон у його в розмовах був завсігди гостро авторитетний (за це він мав чимало ворогів) і що, бажаючи від інших вдячності за свої вчинки, сам часто був невдячний, бо що йому роблено від людей гарного, приймав здебільшого як належну йому данину. Навіть думав, що навпаки - понижає себе перед іншими людьми...

Ганна розвивалася здебільшого самостійно. Мати її була цілком пасивною людиною, батькові за службовою роботою та за іншим клопотом не було зовсім часу керувати доччиним розвитком. Дівчина читала й думала або вдвох з братом, або здебільшого сама. Була якийсь час під братовим впливом, та давно вийшла з-під його і самотужки думала над тими питаннями, які перед нею вставали. Все це зробило з неї натуру, що не любила скорятися чужій владі.

Закохавшися в Гордія, не думала про те, хто верховодитиме у їх у дружинній спілці. Але зовсім не однакові речі - перший запал кохання і щоденщина. Кохала Гордія й тепер, але також хотіла жити по-своєму. Одначе незабаром побачила, що задля Гордія мусила зректися багатьох своїх звичок та симпатій. А надто Гордій, хоч і кохав її й поважав (вона це знала),- все ж і до неї говорив тим авторитетним тоном. Спершу, як вони подружилися, цього не було, але що більше Гордій звикав до нового життя, то авторитетніший робивсь у його тон.

Надто ж за останній час зробився дражливим. Його не задовольняло життя, бо надії його якогось не справджувалися. Він марив про любу працю задля громадянства, а довелось панькатися з судовими паперами; хоч би заробіток був з їх добрий, так і того не було; з Ганною був нелад часто, були ще всякі нелюбі випадки та пригоди; за останній час їх якось траплялось не трохи, і деякі, як наприклад, суперечка з товаришем, чимало дошкуляли. Життя починало виявлятися