Фараон - Болеслав Прус
— Внаслідок тисячолітніх спостережень жерці дізнались про дуже важливі подробиці загробного життя, Напевно відомо, що, коли в тілі померлого залишаться нутрощі, його тінь Ка Така голодна, що потребує їжі стільки, як жива людина; а коли харчу не стане, вона одразу кидається на живих і висмоктує з них кров. Та коли з тіла вийнято всі нутрощі, як ми це робимо, тінь обходиться майже зовсім без їжі: її власного тіла, набальзамованого й наповненого запашним зіллям, їй вистачає на мільйони років. Так само відомо, що, коли гробниця померлого порожня, тінь сумує за світом і блукає по землі без потреби. Та коли складаємо в гробниці разом з умерлим його одяг, меблі, зброю, посуд і знаряддя, які він любив за життя, коли ми прикрашаємо стіни малюнками, що відтворюють бенкети, полювання, релігійні обряди, війни і взагалі всі події, в яких брав участь небіжчик, та коли ми ще додаємо до цього статуетки з рідних померлого, його слуг, коней, собак і худоби, — тоді тінь не виходить без потреби на світ, бо має все в своєму домі мертвих. Нарешті доведено, що багато тіней, навіть відбувши покуту, не можуть увійти до країни вічного щастя, бо не знають належних молитов, заклять і мови богів. Ми запобігаємо цьому, загортаючи мумію в папіруси, на яких написані молитви й закляття, і кладемо їм у саркофаг «Книгу померлих». Словом, наш поховальний обряд надає тіні сили, оберігає її від невигод і туги за землею, допомагає їй потрапити між богів і разом з тим убезпечує життя людей від шкоди, якої могли б їм завдавати тіні. Наша велика турбота про померлих саме це має на меті; саме для цього ми будуємо для померлих розкішні гробниці, як палаци, а в них влаштовуємо найбагатше помешкання.
Царевич довго сидів задумавшись, врешті озвався:
— Я розумію, що ви робите велику ласку безсилим і беззахисним тіням, так ублаготворяючи їх. Але… хто мені доведе, що тіні існують… Про те, що є безводна пустеля, — казав далі царевич, — я знаю, бо бачив її, потопав у пісках і відчував її спеку. Про те, що є країни, в яких вода кам’яніє, а пара перетворюється на білі пушинки, я теж знаю, бо про це говорили мені справжні очевидці… Але звідки ви знаєте про тіні, яких ніхто не бачив, і про їхнє посмертне життя, якщо звідти не поверталася жодна людина?
— Ти помиляєшся, достойний наміснику, — відповів жрець. — Тіні не раз являлися людям і навіть розповідали їм свої таємниці. Можна прожити в Фівах десять років і не бачити дощу, і можна жити на землі сто років і не зустріти жодної тіні. Але той, хто прожив би сотні літ в Фівах і тисячі літ на землі, побачив би не один дощ і не одну тінь!..
— А хто ж це жив тисячу років?.. — запитав царевич.
— Жила, живе і буде жити священна каста жерців, — відповів Ментезуфіс. — Це вони, жерці, тридцять тисяч років тому оселились над Нілом, це вони весь той час досліджували небо й землю, вони створили нашу мудрість і накреслили плани усіх ланів, загат, каналів, пірамід і храмів…
— Це правда, — перебив царевич, — каста жерців мудра й могутня, але де тіні?.. Хто їх бачив і розмовляв з ними?
— Знай, володарю, — доводив своє Ментезуфіс, — що тінь є в кожної живої людини. Тож так само, як є люди, що мають величезну силу або гострий зір, так є люди, що володіють незвичайним даром — ще за життя відлучати свою власну тінь… В наших таємних книжках повно найправдивіших оповідей про це. Не один пророк умів западати в сон, подібний до смерті. Тоді його тінь, відділившись від тіла, вмить перелітала до Тіра, Ніневії, Вавілона, вистежувала там те, що було нам потрібне, підслуховувала ради, що цікавили нас, і, коли пророк прокидався, дуже докладно розповідала про все. Не один злий чаклун, поринувши в такий сон, посилав свою тінь в дім найненависнішої йому людини, і там ця тінь все перекидала чи нищила, страхаючи всю сім’ю. Бувало, що людина, яку переслідувала тінь чаклуна, вражала цю тінь мечем або списом. Тоді в домі можна було побачити криваві сліди, а на тілі самого чаклуна з’являлися там рани, де було вдарено тінь. Не раз траплялося, що тінь живої людини з’являлась разом з нею, за кілька кроків позаду.
— Знаю я такі тіні!.. — з іронією тихо мовив царевич.
— Мушу додати, — говорив далі Ментезуфіс, — що не тільки люди, а й тварини, рослини, каміння, будівлі й речі теж мають свої тіні. Лише (дивна річ!) тіні мертвих предметів не мертві, а наділені життям: вони рухаються, пересуваються з місця на місце, навіть мислять і сповіщають про те з допомогою різних знаків, найчастіше стуком. Коли людина помирає, тінь її живе й іноді з’являється людям. В наших книгах записані тисячі таких випадків. Одні тіні вимагали їжі, інші ходили в помешканні, працювали в саду чи полювали в горах з тінями своїх собак і котів. А ще інші тіні лякали людей, знищували їхнє господарство, висмоктували їхню кров, навіть схиляли живих до розпусти… Бували, однак, і добрі тіні: матерів, що опікували дітей; полеглих у бою воїнів, які попереджали про засідку ворога; жерців, які відкривали нам важливі таємниці. Ще за вісімнадцятої династії тінь фараона Хеопса (який покутує за утиски