Практична педагогіка - Ксенія Демиденко

—    Сонь, виходь за мене заміж, га? Це востаннє, коли я пропоную. І не тому, що набридло. Потрібно їхати до Швейцарії на три місяці. Мене не випустять, якщо не одружуся. Ти – найкраща кандидатура!

Офігенна пропозиція! Все життя мріяла саме про таку.
—    Я теж  змушена буду з тобою поїхати? – поцікавилася.

—    Як захочеш. Можеш довчити цих… І приєднатися до мене. А можеш кинути все це маппет-шоу. Швейцарія ж!

—    А якщо я не погоджуся, ти продумав план Б? – спитала відверто.

—    Як це не погодишся? Ми з тобою один одного знаємо дуже добре. Повидурювалася й вистачить. Вже навіть не цікаво, Соня.

—    Дім, а що я буду робити у Швейцарії? Ти зрозуміло, гроші примножувати, зв'язки налагоджувати, самостверджуватися одним словом. А я? – хотілося знати всю програму.

—    Ну що роблять нормальні баби?  Сидіти вдома, гортати журнали та вирощувати дітей. Чоловіка чекати з роботи, - добре, хоч правду каже.

—    Дімочка, а я вже заручена, - вирішила відверто, на чистоту.

—    Ну пацан пройда. Підсуєтився, нічого не скажеш. Недооцінив я цього мачо, - майже сміючись. - Соня, ти серйозно чи мене побісити?

—    Цілком серйозно. Навіщо мені тебе бісити?

—    Гаразд. Що може тобі дати цей хлопчик?

—    Я не розповідатиму тобі цього. Багато, Діма, дуже багато. І це не є гроші. Це більше, – чомусь зізналася. Розчаруванню Діми не було меж.

—    Ти уявляєш, що скаже твій тато? - це вже був тиск.

—    Здогадуюсь. Я трохи порушую його плани з усіх напрямків: на заводі не працюю, стирчу в Києві, гроблю свої нерви тощо. Чула неодноразово.

Наче відчувши, що настав час, повернувся Владік. Вдав, що не в курсі, про що мав говорити зі мною Діма.  З роками Владік ставав дуже делікатним, а головне завжди приймав мій бік, навіть якщо це було щось до біса авантюрне.

—    Тут ми з татом вирішили, що ти дівчинка вже велика, можливо щось хочеш купити, про що ми не знаємо. Ось, - він простягнув пластикову картку. – Тут гроші. Купиш, що захочеш. Я пропонував батькові купити тобі квартиру, але він відмовився. Ти ж знаєш, він не хоче, щоби ти тут жила. Він чекає, коли ти повернешся. 
Вони завезли мене додому й поїхали. Телефонний дзвінок пролунав через п'ять хвилин, як тільки я увійшла до квартири. Я впізнала голос  Вовиної бабусі:

—    Сонечка, Вовка просив передати, щоб ти о десятій годині подивилася у вікно на кухні. Сказав, що то сюрприз і тобі сподобається. Розкажеш потім, мені дуже цікаво.
—    Неодмінно, Тамаро Гнатівно. На добраніч, - поклала трубку й пішла на кухню. Хоча до десятої години залишалося менше, ніж пів години, але я боялася пропустити щось важливе. У вікні була лише темрява. І раптом вибухи народили яскраві водоспади феєрверків. Феєрія краси в темряві тривала декілька хвилин, але, щиро кажучи, змусила мене задихнутися від вражень. Після феєрверків я чекала, що Вовка завітає в гості. Але він не прийшов, залишивши мене насамоті з моїм роздраєм у душі.

Шановні читачі, дозвольте привітати Вас зі святами Покрови Святої Богородиці, Захисників і захисниць. Бажаю Миру, Перемоги і Гармонії. Нашим воїнам УСІМ повернутися живими.