Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Якщо ти не юрист, то хто?

— Сем.

— Містер Сем! Ні, — награно діловито продовжувала я, — почекай. Твоє повне ім'я Семюель?

Я не бачила його обличчя, але, почувши зітхання, була впевнена, що в той момент він закотив очі.

— Так, але я волію, щоб до мене зверталися Сем.

— Містер Семюель, — подразнювала я.

— Моллі, мені не подобається моє повне ім'я. Тож припини, — заперечив він.

— Тільки якщо почнеш вести нормальний діалог, — відповівши, я показала язика, хоч і знала, що Сем цього не побачить.

— Ти показала мені язика? — раптом спитав він.

— А в тебе що, очі й на потилиці є?

— Ні, така поведінка досить передбачувана. Дуже по-дорослому, Моллі, — Сем голосив як бабка стара. — І що ж у твоєму розумінні нормальний діалог?

— Коли люди дають розгорнуту відповідь і ставлять зустрічні запитання. Підтримують розмову, так би мовити.

— Раз ти все одно не заспокоїшся, добре. — Не лише слова, а й чергове зітхання Сема підтверджували мою перемогу. — Кому ти вирішила допомогти? Навіщо ми тягнемо гітару?

— А Джейк тільки грає чи ще і співає? — слідом запитала я.

Сем фиркнув, хмикнув і засміявся одночасно. У всякому разі, той дивний звук, що я почула, міг вийти тільки так.

— І це я не вмію вести звичайний діалог? Ти ж сама відповідаєш питанням на питання, — він повернув голову трохи ліворуч, хоча все одно не міг бачити мого обличчя.

— То ти даси відповідь на питання?

— Тільки якщо ти відповіси на моє, — заперечив Сем.

Ці слова викликали в мене хитру посмішку. Вирішив, що зможе переграти мене? Не на ту Моллі напав.

— Впертий, значить, — зробила висновок я.

— Так само, вочевидь, як і ти, — парирував Сем, тим самим викликавши мій сміх.

А і справді. Вкотре здавалося, що я розмовляла сама із собою. Дивно, що все життя я думала, що притягуються саме протилежності. Ось узяти, навіть, нас із Джудом. Хоча яке ж це тяжіння, якщо я планувала його кинути після повернення додому? У мене був хлопець, а я притискалася грудьми до іншого, а якихось десять хвилин тому фантазувала про його прес.

— Будеш мовчати чи все ж таки скажеш, кому зібралася допомагати? — перервав мої роздуми Сем.

— Ну ти ж не відповів на моє запитання.

— Моллі, — роздратовано буркнув він.

Ну ось, гра закінчилася, до ладу не розпочавшись.

— Джейку, — зітхнула я, здавшись. — Я вирішила допомогти Джейкобу. Сподіваюся, він уміє співати, це буде до речі. І знаєш що? Я називатиму тебе Містер Домінант. Це прізвисько тобі просто ідеально підходить.

На мій подив, Сем розсміявся. А на ще більше здивування, поклав долоню на моє праве коліно. Швидше за все, це вийшло рефлекторно, але я на той момент особливо не аналізувала причини.

— Так, він співає, причому дуже добре, — посміюючись, сказав Сем.

— Дякую за вимучену відповідь, Містере Домінанте.

Я планувала ще щось сказати обов'язково веселе. Хотілося продовжити момент такої рідкісної безтурботності Сема. Але він, мабуть, прийшов до тями, раз так різко відсмикнув руку. І що не так із моїм коліном? Начебто не інтимне місце, щоб так реагувати. А ще мене назвали дивною!

— Якщо ти назвеш мене так при всіх, то Джеймс придумає мільйон некумедних жартів, які доведеться слухати всім, а сміятися буде тільки Джесс.

Слова прозвучали напрочуд повільно й ніби трохи розсіяно. Наче це давно завчений текст, який просто озвучили, думаючи при цьому про інше. Начебто Сем втрачав нитку розмови, але все одно намагався її підтримувати. Чесне слово, у той момент мені захотілося поглянути на своєю коліно. Серйозно, мені потрібно було зрозуміти, що з ним не так, раз воно мало здатність вганяти людину в транс.

— Якщо тільки Джессі все ж таки не придушила його за вчорашнє, — озвалася я.

Мій тон прозвучав також не зацікавлено, тому що я насправді думала про коліно та дотик до нього. Знаю-знаю, це тупо.

— Як би не так. Дивись.

Несподівано веселий голос Сема миттю очистив мою голову від безглуздих думок.

Виглянувши з-за його спини, я побачила наших друзів біля багаття. Як завжди, Джейк сидів надто близько до Еріки, Джон ніяково поглядав на Вікі, поки та розмовляла, а Джессіка і Джеймс щось весело обговорювали. Що примітно, останній виглядав цілком цілим.

Коли до наших друзів залишалося кілька ярдів, Сем крикнув:

— Доставку замовляли?

Як по команді всі втупилися в наш бік, а впізнавши гостей, повставали і почали переглядатися між собою. Схоже, до цього вони обговорювали, помиримося ми чи ні.

Сем присів, щоб я могла стати на здорову ногу, і допоміг опустити другу, ледве торкаючись шкіри. Взагалі-то, я й сама могла, адже вона ж не зламана. Але маю зізнатися, турбота виявилася приємною.