Свої - Анна Чмутова

— А тобі, дівчинко моя, треба патчі покласти під очі.

— Дякую, кеп, — Соля зітхає. Встановлює телефон на кухонному гарнітурі та варить собі каву. Усе ж начальниця сама зателефонувала набагато раніше за робочий час. А їй слід збиратися, щоб на цей робочий час не запізнитися.

— То гаразд, обмінялися комплементами й досить. Що там з учорашнім твоїм завданням?

— Познайомилась із паном Марком. Досить приємний чоловік.

— І що?

— А ти очікуєш від мене більших подробиць? Перепрошую, учора я в нього не перепитувала, чи краде він гроші з державної програми.

— Яка ти складна людина, — зітхає Мар’яна.

— Не складніше за тебе, — Соля ледь утримує себе від того, щоби показати язика начальниці. Звісно, вона могла собі дозволити такі фривольності й панібратство, але всьому треба знати міру. — Я не можу нічого резюмувати. Якщо він мені сьогодні не напише, прийдеться йому на фотографію вподобайку поставити.

— Тонкощі сучасних стосунків, — тепер черга шефині закочувати очі.

— Тонкощі риболовлі на живця.

— Гаразд. Тоді шукай додаткову інформацію по їхній фірмі. А якщо треба світитися, відсилай Микиту, сама там сильно не вилазь у цій темі. На тобі більше аналітика.

— Окей. Це все?

— Ні. У тебе жахлива картина на стіні навпроти.

— Дякую, обов’язково передам Тарасу Григоровичу, що він погано малював свого часу.

— Це тобі за мій поганий смак у музиці, — хитро усміхається жінка й одразу прощається.

Соля ж із полегшенням блокує екран телефону. Наливає собі в чашку каву й сідає за стіл. Нарешті тиша. Спокій на неї ще не чекає. Хоча й сама Драгун не особливо любить ледачу атмосферу. Вона хапає умиротворення тільки тоді, коли перенасичується емоціями. А поки в неї тільки відчуття того, що життя котиться не туди. Щось не те вона робить.

Коли Соломія тільки йшла в журналістику, вона живилась пристрасним бажанням бути корисною людям. А що вона зараз має? Декілька суттєвих статей про права жінок, проєкт про книгарню і ось — матеріал про розкрадання грошей, де їй першочергово відведено роль ледь не коханки бізнесмену. Задум начальниці їй не здається таким гарним, хоч і сама Соля ляпнула про цю ідею першою. Нагадує собі регулярно, щоб не робити таких помилок далі.

Антиципація в цьому разі не мовчить. Вона буквально волає і благає Соломію зупинитися. Але як це зробити, коли вже все запущено? Драгун своїм знайомством сама вчора увімкнула величезний конвеєр і начебто визнала робочим план. А тепер що? Тепер стало страшно та неприємно.

Її накриває відчуттям абсолютної неправильності подій. А ще — розумінням можливих наслідків. Треба взагалі пошукати, яка в країні статистика з переслідувань журналістів? Що як бізнесмени зрозуміють, що під них ґрунтовно копають ще до того, як Соломія випустить статтю? До цього їй не доводилось стикатися з величезними скандалами, де замішано настільки впливових людей. Соля розуміє — так не має бути. Їй не можна боятися. Але система в країні, на жаль, працює саме так. По-дурному. Де гроші розв’язують більшість проблем і перетворюються на квиток до спокійного життя. Навіть якщо заради цього треба заткнути декілька говірких журналістів.

— Агов, Солю, — звертається сама до себе, резюмуючи. — Ти не маєш цього боятися. Ти маєш зламати систему. Ну або хоча б прикласти до цього зусилля. Інакше навіщо все це?

Дає собі ще декілька афірмацій, набирає більше повітря в легені й видихає. Їй час збиратися на роботу. Треба відновлювати справедливість, вершити долі й підготуватися до інтерв’ю з блогеркою.