Джерело - Айн Ренд
— Саме так я й хотів.
— Але варто подумати про належний розголос, належне відкриття, правильну рекламу.
— Звісно… І про рекламу?
— Авжеж. Чи ти чув бодай про одну видатну подію, що її не супроводжувала б пристойна рекламна кампанія? Без реклами далеко не заїдеш. Якщо ти поскупишся на неї, це стане виявом неповаги.
— Твоя правда.
— Якщо тобі потрібна належна реклама, ти повинен ретельно її спланувати, заздалегідь. Потрібно, щоб відкриття було наче одна велетенська фанфара, наче увертюра до опери, наче сурма Гавриїла.
— Як ти все чудово описуєш…
— Але щоб цього досягти, не дозволяй газетним шмаркачам зіпсувати ефект передчасним виливом інформації. Не оприлюднюй ескізів храму. Тримай їх у таємниці. Скажи Роркові, що ти хочеш тримати їх у таємниці. Він не заперечуватиме. Накажи підряднику спорудити високий паркан навколо будівельного майданчика. Ніхто не повинен знати, на що це буде схоже, поки ти не повернешся та особисто не очолиш відкриття. А потім — світлину в кожну бісову газету країни.
— Еллсворте!
— Перепрошую.
— Але думка правильна. Саме так ми вчинили з фільмом «Легенда про святу діву» десять років тому, а знімалося там аж дев'яносто сім осіб.
— Так. Але поки що підтримуй інтригу. Знайди собі хорошого агента зі зв'язків із пресою і поясни йому, як діяти. Можу порадити тобі чудового фахівця. Пильнуй, щоб кожного тижня у пресі з'являлося щось про таємничий храм Стоддарда. Примусь їх цікавитися. Примусь їх чекати. І коли настане час, вони будуть готові.
— Правильно.
— Але, найголовніше, не кажи Роркові, що це я порекомендував його. Не випусти нікому ані пари з вуст, що я маю із цим щось спільне. Жодній душі. Присягнися.
— Але чому?
— Тому що я маю силу-силенну друзів-архітекторів, а це дуже важливе замовлення, і я не хочу образити нічиїх почуттів.
— Так. Це правильно.
— Присягнися.
— Еллсворте!
— Присягнися мені. Спасінням своєї душі.
— Я присягаюся… цим.
— Усе гаразд. Тобі ніколи не випадало мати справу з архітекторами. А він дуже незвичайний архітектор, і ти не повинен помилитися. Тому я розповім, що саме ти повинен йому казати.
Наступного дня Тухі завітав до кабінету Домінік. Він зупинився біля її столу, всміхнувся, але промовив голосом, у якому відчувалася насмішка:
— Пригадуєш Гоптона Стоддарда і цей його храм віри, що він про нього торочить понад шість років?
— Невиразно.
— Він збирається його побудувати.
— Справді?
— Він віддає замовлення Говарду Рорку.
— Не може бути!
— Справді.
— Заради всього святого… Тільки не Гоптон!
— Гоптон.
— О, ну добре. Доведеться попрацювати з ним.
— Ні. Не втручайся. Це я намовив його доручити будівництво Роркові.
Вона сиділа непорушно, намагаючись второпати його слова, а потім спохмурніла.
Він додав:
— Я хочу, щоб ти знала, що я це зробив, щоб не було жодних тактичних прорахунків. Ніхто більше про це не знає і не дізнається. Сподіваюся, ти про це пам'ятатимеш.
Вона запитала, підтиснувши губи:
— Що ти замислив?
Він посміхнувся і відповів:
— Я збираюся його прославити.
Рорк сидів у кабінеті Гоптона Стоддарда й отетеріло слухав. Гоптон Стоддард говорив повільно; його слова лунали щиро і проймали до глибини душі, але це було тому, що він майже дослівно вивчив свою промову. Його дитячі очі дивилися на Рорка із вкрадливим визнанням провини. Уперше в житті Рорк майже забув про архітектуру і поставив на чільне місце людину; він хотів підвестися і вийти з кабінету; він не міг стерпіти цієї людини. Але його стримували слова, що вона промовляла; слова, що не могли належати цьому обличчю чи голосу.
— Отже, містере Рорк, хоча це й культова споруда, вона має бути чимсь значно більшим за це. Зауважте, ми називаємо її Храмом людської душі. Ми хочемо втілити в камені, як інші втілюють у музиці, не якесь локальне віросповідання, а саму суть релігії. А що таке суть релігії? Велике прагнення людської душі до найвищого, найшляхетнішого, найкращого. Людська душа як творець і завойовник ідеалу. Велика життєдайна сила всесвіту. Героїчний людський дух. Ось ваше завдання, містере Рорк.
Рорк безпорадно потер очі внутрішнім боком долоні. Це було неможливо. Просто неможливо. Цей чоловік не міг хотіти цього; тільки не цей чоловік. Йому було жахливо чути, як він промовляє ці слова.
— Містере Стоддард, боюся, що ви припускаєтеся помилки, — сказав він спроквола і втомлено. — Не думаю, що я саме той, хто вам потрібен. З мого боку буде неправильно пристати на вашу пропозицію. Я не вірю в Бога.
Він здивувався, побачивши вираз радості та тріумфу на обличчі Гоптона Стоддарда. Він сяяв від задоволення, втішений пророчою мудрістю Еллсворта Тухі, який завжди мав рацію. Він відчув піднесення, впевненість і сказав твердо, вперше заговоривши тоном старшого чоловіка, який звертається до юнака — мудро, лагідно і поблажливо:
— Це не має значення. Ви глибоко релігійна людина, містере Рорк, але по-іншому. Я можу побачити це з ваших будинків.
Він дивувався, чому Рорк так пильно його розглядає.
— Так і є, — вимовив Рорк майже пошепки.
Те, що він дізнався про себе і про свої будинки від цього чоловіка, який побачив і зрозумів усе раніше за нього самого, те, що цей чоловік із такою толерантною впевненістю виявив цілковите розуміння — позбавило Рорка останніх сумнівів. Він сказав собі, що насправді не розуміє людей; що враження можуть бути помилкові; що Гоптон Стоддард буде далеко на іншому континенті; що нічого не має значення, якщо людський голос — навіть якщо це голос Гоптона Стоддарда — промовляє таке:
— Я хотів би називати це Богом. Ви можете назвати інакше. Але те, що я хочу в цьому будинку, — це ваша душа. Ваша душа, містере Рорк. Дайте мені найкраще у ній — і ви виконаєте свою роботу, як я зробив свою. Нехай вас не бентежить, що я думаю про майбутню будівлю. Нехай це буде ваша душа у формі споруди — і я отримаю свою ідею, знатимете ви про це чи ні.
І Рорк погодився збудувати для Стоддарда храм людської душі.
11
У грудні відбулося бучне відкриття будівлі «Космо-Слотника». Там були знаменитості, квіткові гірлянди, кінорепортери, прожектори і три години схожих одна на одну промов.
«Я повинен радіти», — казав собі Пітер Кітінґ, але не радів. Він дивився з вікна на
