Золотий Ра - Іван Іванович Білик
Застереження богів
Раніше людям жилося краще: коли якесь божество вирішувало застерегти своїх поклонників од страшного лиха, то просто робилося видимим для людського ока й казало людям те, що надумалося сказати. Так у давнину розмовляли з еллінами й Афіна, й Аполлон, і Деметра, навіть сам цар богів Зевс.
Тепер же чи то боги полукавішали, чи люди не хочуть приносити їм такі багаті жертви, як у давнину, але смертним стало жити набагато складніше й важче. Скажімо, зглянеться котрийсь небожитель, чи підземне, чи земне, чи морське божество над улюбленим племенем або містом і починає являти їм хитромудрі знамення, які можна тлумачити й так і сяк.
Тільки коли якесь божество дуже любило своїх поклонників, то перед кожним великим лихом посилало їм одне й те саме знамення. Скажімо, в жриці храму Афіни за Галікарнасом, коли навколишнім племенам загрожувала небезпека, виростала довга борода. Цей знак Зевсової доньки всі чудово розуміли.
А в мешканців острова Хіосу вийшло все не так...
Влітку вони послали трьома кораблями хор із ста хлопчиків у Дельфи для участі в урочистостях Аполлона Піфійського. Додому повернулося тільки двоє. Дев'яносто вісьмох раптово забрала чума.
Незабаром сталося ще одне лихо: завалився дах школи, де навчалося сто двадцятеро дітей, сто дев'ятнадцятеро загинуло під руїнами.
Усе це відбулось напередодні морського бою біля берегів Мілета, для того бою з фінікійським флотом персів хіосці виставили найбільше від усіх іонійців кораблів — сто. Коли самосці, підкуплені царевим братом Артафреном, зрадили й покинули свої лави, а за ними так само ганебно повелися й інші іонійці та еолійці, мешканці Хіосу не пішли на зраду й напали на багатократ переважаючого ворога, хоча союзників у них лишилося зовсім мало. Фінікійці зусібіч кинулися на хіоські кораблі, проте на борту кожної хіоської трієри було по сорок чудово озброєних і навчених до морського бою гоплітів, які знищили багатьох ворожих воїв і спалили та потопили чимало їхніх трієр.
Але великих утрат зазнали й самі. Після поразки їхні вцілілі кораблі маленькою вервечкою потяглися на Хіос, а бійці тих суден, які через пошкодження далі вже не могли триматися на плаву, під тиском ворога відступили до мису Мікале й подались понад берегом на північ, звідки припливли. Коли попереду стало видно міцні мури Ефеса, в серцях утікачів зажевріла надія: ефесці — також елліни й не дадуть пропасти співвітчизникам, які боролися за спільну справу. В храмі Деметри Законодательки неподалік міського рову жінки справляли свято Тесмофорій, пригощаючи одна одну свяченими перепічками з нового борошна та молодим вином. Ледь живі від ран, утоми й голоду хіосці посхиляли голови й молитовно простягли руки до богомільних ефесіянок. Та несподівано з розчиненої міської брами вискочили сотні озброєних вершників, які накинулися на переможених у морській битві хіосців, і всіх посікли.
Пізніше вони виправдовувались перед іншими еллінами: мовляв, узяли хіосців за розбійників з великої дороги, які викрадають чужих жінок. Насправді ж вони злякались могутнього сатрапа Артафрена й за його наказом знищили своїх повсталих одноплемінців.
То сталось 11 піанепсіона-місяця в день Тесмофорій, що справлялись в Афінах, Фівах та деяких іонійських містах.
Потім уцілілі мешканці Хіосу пригадали, що якесь невідоме прихильне до них божество попереджало їх про всенародне лихо, але ці люди з дитинства поблажливо ставилися до своїх дурних звичок і хиб, тож тепер із сумною посмішкою говорили: «Хіосці добре вміють угадувати те, що відбулося вчора...»
Переповідаючи Гістіеєві все оце, горбатий навтіларх Теодор лише дивувався, чому боги двічі застерігали хіосців від однієї біди. Гістіей довго думав, а потім переконано відповів своєму колишньому рабові, а тепер — сподвижникові:
— Боги завжди попереджають раз. Коли чума забрала дев'яносто вісім хлопчиків, то було знаком того, що хіосці зазнають великої поразки в битві з персами. Збагнув?
— Не зовсім, — відповів, провівши долонею по змережаній письменами маківці, Теодор. — А ті сто дев'ятнадцятеро дітей, що загинули під руїнами школи?
— То був знак про другу біду, що насувається на острів, — мовив Гістіей.
Теодор недовірливо глянув на свого колишнього власника:
— Яка ще може бути більша біда?
— Суд божий! — відказав Гістіей. — Друге знамення хіосцям було про мене!
Гістіей вирішив покарати хіосців ще тоді, коли надійшла звістка про поразку іонійців у морському бою та падіння Мілета. Тепер він уже знав, що перси перемогли іонійців та інших азійських еллінів не зброєю та мужністю, а лукавством, бо на чолі повстання були люди нездарні, але пихаті, як отой купець Піфагор. Якби йому, Гістіеєві, пощастило тоді взяти Мілет, усе могло б статись по-іншому. А винні в тому хіосці — то вони після першої ж невдачі зняли облогу й повернули свої кораблі назад. Хіосці мусили понести справедливу кару й за розгром еллінів у морському бою, й за сплюндрування Мілета та багатьох міст і храмів Іонії. Була ще одна причина, яка штовхала Гістіея мститися хіосцям, але він не хотів, щоб елліни потім казали, ніби він усе робив тільки для того, щоб віддячити хіосцям за свою вбиту дружину та проданих у рабство дітей.
У каральний похід на Хіос Гістіей повів кораблі халкедонян і візантійців, Гераклеї й Сеспа, хоча головну його силу й досі становили кораблі еолійського острова Лесбосу, бо лесбосці не покинули Гістіея в найскрутнішу хвилину його життя. До піщаного берега біля самого міста Хіоса, прооравши в мокрій смузі прибою сто глибоких борізд, пристала страшна сила. В місті лишилося мало воїв, здатних позатуляти щитами бійниці мурів та башт.
