💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей

Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей

Читаємо онлайн Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей
боці вулиці всі віконниці були зачинені. Таксі під'їхало до тротуару й зупинилось. Я побачив на рівні другого поверху вивіску «Готель Монтана». Водій виніс мої речі й поставив їх коло ліфта. Ліфт не працював, і я пішов нагору пішки. На другому поверсі була мідна табличка з написом «Готель Монтана». Я подзвонив, але ніхто не відгукнувся. Я ще раз подзвонив, і двері відчинила невдоволена служниця.

— У вас тут мешкає леді Ешлі? — спитав я.

Вона тупо заблимала очима.

— У вас тут мешкає англійка?

Служниця обернулась і гукнула когось. До дверей підійшла огрядна жінка. Сиве, масне волосся кудлами облямовувало її обличчя. Вона була низенька, але вигляд мала войовничий.

— Muy buenos [68],— сказав я. — Чи мешкає у вас англійка? Я хотів би побачитися з нею.

— Muy buenos. Так, у нас мешкає англійка. І ви, звісно, можете побачитися з нею, якщо вона схоче бачитися з вами.

— Вона хоче побачитися зі мною.

— Ця дівчина зараз піде спитає в неї.

— Ох, і спека ж!

— Влітку в Мадріді завжди так.

— Зате як холодно взимку.

— Так, узимку дуже холодно.

Чи хотів би і я зупинитися в готелі Монтана?

Цього я ще не вирішив, але я був би вдячний, якби мої речі принесли сюди з першого поверху, щоб вони не пропали. В готелі «Монтана» ніколи нічого не пропадає. В інших готелях — так. Але не в них. Вони беруть на роботу сто разів перевірену прислугу. Дуже приємно це чути. Та я все ж таки волів би, щоб мої речі принесли сюди.

Служниця повернулася й сказала, що англійка хоче бачити англійця зараз же, негайно.

— Чудово, — сказав я. — Як бачите, я вам не брехав.

— Авжеж.

Я пішов за служницею довгим темним коридором. В кінці його вона постукала в двері.

— Хто там? — сказала Брет. — Це ти, Джейку?

— Так, це я.

— Заходь. Заходь.

Я відчинив двері. Служниця зачинила їх за мною. Брет лежала в ліжку. Вона саме розчісувалася і ще тримала в руці щітку. В кімнаті панував розгардіяш, який буває тільки в людей, що звикли мати прислугу.

— Любий! — сказала Брет.

Я підійшов до ліжка і обняв її. Вона, поцілувала мене, і я відчув, що, цілуючи мене, вона думає про щось інше. Вона тремтіла в моїх руках. Вона здалася мені зовсім маленькою.

— Любий! Це було жахливо!

— Розкажи мені все.

— Нема чого розказувати. Він пішов тільки вчора. Я змусила його піти.

— Чому ти не залишила його з собою?

— Не знаю. Бо це було б нечесно. Але я, по-моєму, не скривдила його.

— Така, як ти, йому, мабуть, і не снилася.

— Йому не можна ні з ким жити. Я це відразу зрозуміла.

— Невже?

— А-а, до дідька, — сказала вона. — Не будемо про це. Давай ніколи не будемо про це.

— Гаразд,

— Знаєш, як прикро було, що він соромиться мене. Він спершу соромився мене.

— Не може бути.

— Правда! Певно, там, у кафе, вони наструнчували його проти мене. Він зажадав, щоб я відпустила волосся. Уявляєш собі— я з довгим волоссям! Та я б на відьму стала схожа.

— Дивак.

— Він казав, що це додасть мені жіночності. Та на мене страшно було б глянути!

— І що ж далі?

— О, це в нього минулося. Він недовго соромився мене.

— А чому ти писала, що потребуєш допомоги?

— Я не знала, чи зможу примусити його піти, й у мене не було ані сентімо, щоб поїхати самій. Знаєш, він хотів дати мені грошей. Я сказала, що в мене самої їх хоч греблю гати. Він знав, що я брешу але я не могла взяти в нього гроші. Не могла, розумієш?

— Авжеж.

— Ет, не будемо про це. Хоча, знаєш, і посміятися було з чого. Дай мені, будь ласка, сигарету.

Я дав їй сигарету й запалив сірника.

— Він вивчив англійську, коли працював барменом у Гібралтарі.

— Так.

— Врешті він запропонував мені вийти за нього заміж.

— Справді?

— Авжеж. А я навіть за Майкла вийти не можу.

— Може, він хотів у такий спосіб стати лордом Ешлі?

— Ні, не тому. Він справді хотів одружитися зі мною. Мовляв, щоб я не могла від нього піти. Але тільки після того, як я стану жіночнішою.

— Що ж, це мало заспокоїти тебе.

— І заспокоїло. Я знов ожила. І здихалася нарешті того клятого Кона.

— Це добре.

— Знаєш, я б залишилася з ним, якби не бачила, що для нього це погано. А взагалі, ми чудово ладнали.

— Якщо не зважати на твою зовнішність.

— О, до цього він би звик.

Вона загасила сигарету.

— Розумієш, мені вже тридцять чотири. Я не хочу бути підлою шльондрою, що занапащає молоденьких хлопчиків.

— Авжеж.

— Я не хочу бути такою. Зате я знов ожила, знаєш. Мені тепер легко на душі.

— Це добре.

Вона відвернулась. Я думав, вона шукає сигарети. Потім я побачив, що вона плаче. Я відчув, що вона плаче. Тремтить і плаче. Вона ховала від мене очі. Я обняв її.

— Не будемо про це. Давай ніколи не будемо про це.

— Брет, люба.

— Я повернуся до Майкла. — Пригортаючи її до себе, я відчував, як вона плаче.— Він такий чудесний, він такий жахливий. Він мені якраз до пари.

Вона ховала очі. Я гладив її до голові. Я відчував, як вона тремтить.

— Я не хочу бути підлою шльондрою, — сказала вона. — Тільки прошу, Джейку, давай ніколи більше не будемо про це.

Ми пішли з готелю «Монтана». Коли я хотів оплатити рахунок, власниця готелю не взяла грошей — мовляв, рахунок уже оплачено.

— І нехай, — сказала Брет. — Тепер це вже не має значення.

Ми під'їхали на таксі до «Палас-готелю», залишили там речі, замовили квитки на вечір на Південний експрес і зайшли до готельного бару випити по коктейлю. Ми сиділи за стойкою на високих стільцях і дивились, як бармен готує мартіні у великому нікельованому шейкері.

— Дивно, яка добропристойність панує в барах великих готелів, — сказав я.

— Крім барменів і жокеїв, у світі не лишилося чемних людей.

— Хоч би яким сумнівним був готель, а в барі завжди приємно.

— Аж дивно.

— Всі бармени — гарні хлопці.

— Знаєш, — сказала Брет, — це й справді так. Йому тільки дев'ятнадцять років. Хіба не дивно?

Наші склянки стояли перед нами на стойці, і ми їх зсунули й цокнулися. Від холоду скло вкрилося крапельками. Надворі за завішеним вікном стояла літня мадрідська спека.

— Я люблю мартіні з оливкою, — сказав я барменові.

— Маєте рацію, сер. Прошу.

— Дякую.

— Даруйте, що не спитав вас.

Бармен

Відгуки про книгу Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: