Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

спритність і мужність? З давніх-давен сила й відвага були темою для пісень і балад; з часів Троянської війни й до наших днів поезія завжди вибирає своїм героєм вояка. Я думаю, чи, бува, не тому, що чоловіки в душі боягузи, вони так захоплюються хоробрістю і вважають, що войовничість заслуговує далеко більшої похвали і поклоніння, ніж інші чесноти? — Отже, почувши бадьорий бойовий поклик, Джордж вирвався з ніжних обіймів, трохи соромлячись, що дав себе затримати (хоч у його дружини для цього були надто кволі руки). Таке саме палке нетерпіння відчували всі його товариші, з якими ми вже встигли познайомитися, починаючи від бравого літнього майора, що вів полк у похід, і кінчаючи хорунжим, що мав нести полковий прапор.

Сонце тільки-но почало сходити, коли військо вирушило в дорогу. Це було величне видовище: попереду колони крокував оркестр, граючи полковий марш, тоді їхав верхи на своєму Пірамі, дужому бойовому коні, майор, командир полку, за ним ішли гренадери на чолі зі своїм капітаном, у центрі маяли прапори, що їх несли старший і молодший хорунжі, потім крокував Джордж па чолі своєї роти. Він глянув угору, всміхнувся Емілії і пішов далі; невдовзі музика завмерла вдалині.

Розділ XXXI
У ЯКОМУ ДЖОЗ СЕДЛІ ПІІКЛУЄТЬСЯ ПРО СВОЮ СЕСТРУ

Таким чином усі старші офіцери були покликані виконувати свій обов’язок, і Джоз залишився на чолі маленької колонії у Брюсселі, весь гарнізон якої складався з хворої Емілії, служника-бельгійця Ісидора й дівчини-покоївки. Хоч Джоз був у поганому гуморі і сон йому перебив Доббін та події того ранку, він однаково залишався в ліжку й перевертався з боку на бік ще не одну годину, поки надійшла та пора, коли він звичайно вставав. Сонце вже підбилося високо, і наші відважні приятелі з *** полку здолали не одну милю, коли збирач податків у строкатому халаті вийшов снідати.

Відсутність Джорджа, сестриного чоловіка, не дуже його засмутила. Може, в душі він був навіть задоволений, що Осборна немає, бо при ньому Джоз відігравав досить-таки другорядну роль у домі, і Джордж нітрохи не приховував своєї зневаги до цивільного товстуна. Проте Еммі завжди була добра й уважна до брата. Вона дбала, щоб йому було зручно, наглядала, як йому готували улюблені страви, гуляла й каталася з ним (А така нагода їй випадала часто, навіть дуже часто, бо де вештався той Джордж?) і своєю лагідністю вгамовувала його роздратування і чоловікові кпини. Кілька разів вона несміливо дорікала Джорджеві за погане ставлення до брата, але той гостро, як завжди, уривав ці розмови.

Я людина відверта, — казав він, — і показую те, що почуваю, як і належить відвертій людині. Як у біса я можу поважати такого дурня, як твій брат? — Отже, Джоз був задоволений, що Джорджа немає. Цивільний капелюх і рукавиці капітана все ще лежали на буфеті, і думка про те, що власник цих речей далеко, давала Джозові якусь потаємну втіху.

«Сьогодні він не буде дратувати мене своїм блазенським виглядом і нахабством», — подумав Джоз.

Віднеси капітанів капелюх у передпокій, — звелів він своєму служникові Ісидору.

Може, він йому вже й не знадобиться, — відповів служник, хитро глянувши на господаря.

Він теж ненавидів Джорджа, бо той ставився до нього з чисто англійською зверхністю.

І спитай мадам, чи вона прийде снідати, — велично сказав містер Седлі, соромлячись заходити зі служником у розмову про свою неприязнь до швагра. Хоч, щиро кажучи, він не раз у присутності служника кидав образливі слова на адресу Джорджа.

Та ба! Мадам не може прийти снідати й приготувати tartines,які так любить містер Джоз. Мадам дуже хвора і в дуже поганому стані, відколи поїхав її чоловік, повідомила її bonne2. Джоз виявив співчуття сестрі тим, що налив їй велику чашку чаю; так він завжди виявляв свою братню любов і цього разу навіть перевершив себе: він не тільки послав їй сніданок, але й почав обмірковувати що б їй найбільше посмакувало на обід.

Він дуже невдоволено стежив за тим, як Осборнів служник готував капітана в дорогу, по-перше, тому, що ненавидів Осборна, який ставився до нього і до вріх підлеглих страшенно бундючно (слуги на континенті не люблять, коли з ними обходяться так брутально, не те, що наша власна покірна челядь), а по-друге, шкодував, що з його рук утече стільки добра і достанеться іншим, коли англійці зазнають поразки. А що так буде, ні він, ні більшість мешканців Брюсселя і всієї Бельгії нітрохи не сумнівалися. Майже всі вважали, що імператор відріже прусську армію від англійської, розіб’є їх одну за одною і буде в Брюсселі, щонайпізніше через три дні. Тоді все майно його теперішніх господарів, що будуть убиті, або втечуть, або потраплять у полон, законно перейде у володіння мосьє Ісидора.

Допомагаючи Джозові у втомливому, складному щоденному туалеті, його відданий, служник прикидав, що він зробить з тими речами, якими прикрашав особу свого господаря. Срібні пляшечки з парфумами й туалетні дрібнички підуть на подарунки одній особі, в яку він був закоханий, англійську ж бритву та шпильку з великим рубіном він залишить собі: її так гарно буде видно на котрійсь із тонких господаревих сорочок з брижами. А в ній, та ще в кашкеті з галунами, в куртці, оздобленій шнурами, яку буде легко перешити на його фігуру, з капітановою паличкою, прикрашеного золотою головкою, з великим подвійним, перснем з рубіном, який він потім дасть переробити на чудові сережки, він буде справжнім Адонісом і легко причарує мадемуазель Рен.

«Як ці запонки личитимуть мені,— думав він, застібаючи їх на товстих пухких руках містера Седлі.— Я мрію про запонки. А капітанові чоботи з мідними острогами, що стоять у передпокої,— parbleu! — приголомшать усіх на Allée Verte!» Так, поки мосьє Сигар своїми тлінними пальцями притримував ніс господаря і голив йому нижню частину обличчя, уява переносила його на Зелену алею, де він у куртці з шнурами гуляв у товаристві мадемуазель Рене, подумки він ходив берегами каналів і дивився на баржі, вітрила яких поволі пливли в прохолодному затінку дерев, або вгамовував спрагу кухлем фаро на лавці в пивниці при дорозі на