Сон кельта - Маріо Варгас Льоса
Прибувши до Нью-Йорка 18 липня, Роджер оселився в «Белмонт-Готелі», скромному готелі, де зазвичай жили ірландці. У той самий день, коли він прогулювався однією з вулиць Манхеттена, відбулася його зустріч із норвежцем Ейвіндом Адлером Кристенсеном. Чи була та зустріч випадковою? Так йому здавалося тоді. Ані на мить йому не спало на думку, що вона могла бути спланована британською службою безпеки та шпіонажу, яка вже протягом кількох місяців стежила за кожним його кроком. Він був переконаний у тому, що заходи, до яких він удався, щоб виїхати з Глазго таємно, були достатніми. Він також не мав найменшої підозри в ті дні, яку катастрофу спричинить у його житті цей двадцятичотирирічний молодик, фізичний стан якого анітрохи не нагадував стан напівмертвого від голоду бродяги, яким він назвався. Попри його зношений одяг, він здався Роджерові найгарнішим і найпривабливішим чоловіком, якого він зустрічав у своєму житті. Поки він спостерігав, як той наминає сандвіч і п’є трунок, якими він його почастував, він почувався збентеженим, засоромленим, бо серце в нього калатало, а кров закипіла, як уже давно не закипала. Він, завжди такий обережний у своїй поведінці, такий суворий у дотриманні добрих манер, того полудня й того вечора кілька разів був готовий переступити через вимоги формальності й поступитися спокусі, яка штовхала його погладити ці мускулисті руки, покриті золотавим пушком, або обняти Ейвінда за його тонкий стан.
Довідавшись, що молодик не має де спати, він запросив його до свого готелю. Він винайняв для нього кімнатку на тому самому поверсі, де жив сам. Попри втому, яка накопичилася в ньому протягом тривалої подорожі, у ту ніч Роджер не склепив очей. Він тішився й страждав, уявляючи собі атлетичне тіло свого прекрасного друга, змореного сном, руде розкошлане волосся й витончене обличчя з ясними синіми очима, оперте на його лікоть, яке спало з розтуленими губами, показуючи свої досконалі білосніжні зуби.
Знайомство з Ейвіндом Адлером Кристенсеном схвилювало Роджера до такої міри, що наступного дня, під час своєї першої зустрічі з Джоном Дівоєм, із яким він мав обговорити дуже важливі справи, те обличчя й та постать знову й знову поверталися в його пам’ять, примушуючи його забути про маленький кабінет, де вони розмовляли, пригнічені спекою.
На Роджера справив велике враження старий і досвідчений революціонер, чиє життя здавалося авантюрним романом. Він здавався молодим і дужим у свої сімдесят два роки й демонстрував енергію, що заражала людей у своїх жестах, рухах і манері говорити. Роблячи нотатки у своєму записнику олівцем, кінчик якого він знову й знову змочував слиною, тицяючи його в рот, він вислухав звіт Роджера про потреби «Добровольців», не уриваючи його. Коли Роджер замовк, він поставив йому безліч запитань, вимагаючи уточнень. Роджер був неабияк здивований, що Джон Дівой так добре поінформований про все, що відбувалося в Ірландії, включно з тими подіями, які утримувалися у глибокій таємниці.
Він не був приязним чоловіком. Його озлобили роки, відбуті у в’язниці, життя та боротьба в умовах підпілля, але він уселяв довіру, не випадало сумніватися в тому, що це чоловік відвертий, чесний і наділений гранітними переконаннями. З тієї розмови та з тих, які відбувалися між ними протягом усього його перебування в Сполучених Штатах, Роджер зрозумів, що між його поглядами на те, що відбувалося в Ірландії, й поглядами Дівоя не було навіть міліметрової відстані. Джон також вважав, що вже пізно для автономії, що тепер єдиною метою для ірландських патріотів має стати державна незалежність їхньої країни. І збройні виступи будуть незамінним додатком до переговорів. Англійський уряд погодиться на переговори тільки тоді, коли внаслідок воєнних дій опиниться в такій складній ситуації, що надати незалежність Ірландії буде для Лондона меншим лихом. Коли вибухне ця неминуча війна, то спілка з Німеччиною буде життєво важлива для націоналістів: технічна та політична підтримка німців надасть багато більшої ефективності їхнім зусиллям. Джон Дівой повідомив йому, що в ірландській спільноті Сполучених Штатів немає одностайності в цьому питанні. Погляди Джона Редмонда також мають прихильників тут, хоч керівництво «Клану на Ґаел» підтримує Дівоя та Кейсмента.
Протягом наступних днів Джон Дівой познайомив його з більшістю керівників нью-йоркської організації, а також із Джоном Квінном та Вільямом Берке Кокрейном, двома впливовими північноамериканськими адвокатами, які допомагали ірландській справі. Обидва вони мали зв’язки у високих колах уряду та парламенту Сполучених Штатів.
Роджер помітив, що він справив добре враження на ірландські громади, й, за наполяганням Джона Дівоя, став промовляти на мітингах і зборах, щоб зібрати кошти. Його знали з його кампаній на користь аборигенів Африки та Амазонії, і його раціональні та емоційні промови доходили до широкої публіки. Після мітингів, на яких він виступав у Нью-Йорку, Філадельфії та інших містах східного узбережжя Сполучених Штатів, надходження збільшилися. Керівники «Клану на Ґаел» жартували, що завдяки його зусиллям вони стануть капіталістами. «Стародавній орден гіберніанців» запросив його виступити як головний оратор на найчисленнішому з тих мітингів, на яких Роджер виступав у Сполучених Штатах.
У Філадельфії він познайомився з ще одним із головних керівників націоналістів, що проживали у вигнанні, Джозефом Мак-Карриті, який тісно співпрацював із Джоном Дівоєм у «Клані на Ґаел». Вони саме перебували в його домі, коли надійшла звістка про успішне таємне розвантаження тисячі п’ятисот рушниць і десяти тисяч набоїв для «Добровольців» у місцевості Гаут. Ця новина спричинила вибух веселощів і була відсвяткована тостом. Але трохи згодом стало відомо, що під час того вивантаження виникла серйозна сутичка в Бейчелорс-Вок між ірландцями й британськими солдатами з полку Королівських шотландських прикордонників, у якій загинуло троє людей і близько сорока були поранені. Отже, війна почалася?
Майже в усіх своїх поїздках по Сполучених Штатах на збори організації «Клан на Ґаел» та на свої публічні виступи Роджер з’являвся в супроводі Ейвінда Адлера Кристенсена. Він рекомендував його як свого помічника й особу, гідну довіри. Він купив йому більш презентабельний одяг і
