Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем

— Послухай, сьогодні тобі краще до мене не приходити, — почув Філіп голос свого сусіда.

За кілька хвилин до кімнати увійшов іще хтось і здивувався, побачивши там Ґріффітса. Філіп почув, як той пояснює:

— Я доглядаю за другокурсником, який винаймає ці кімнати. Бідолашного скрутив грип. Віст сьогодні ввечері скасовується, старий.

Урешті-решт Ґріффітс залишався сам, і Філіп покликав його.

— Послухайте, ви ж не скасуєте сьогоднішню вечірку, чи не так? — запитав він.

— Скасую, але не через вас. Я мушу підготуватися до іспиту з хірургії.

— Не відкладайте її. Зі мною все буде гаразд. Не слід перейматися через мене.

— Гаразд.

Філіпові погіршало. Вночі він почав марити, але під ранок прокинувся від неспокійного сну. Він побачив, як Ґріффітс підвівся з крісла, укляк біля каміна і підкладав туди одну за одною вуглини. Сусід був убраний у халат і піжаму.

— Що ви тут робите? — запитав Філіп.

— Я вас розбудив? Намагався, не галасуючи, розпалити вогонь.

— Чому ви не спите? Котра година?

— Близько п’ятої. Подумав, що сьогодні вночі краще посиджу біля вас. І приніс крісло, бо подумав, якщо постелю матрац, одразу ж міцно засну й не чутиму, якщо вам щось знадобиться.

— Не варто так про мене піклуватися, — застогнав Філіп. — А раптом ви теж захворієте?

— Тоді вам доведеться доглядати за мною, старий, — розреготався Ґріффітс.

Уранці сусід відсунув штори. Після нічного чергування він був блідим і стомленим, але в чудовому настрої.

— Тепер я збираюся вас помити, — радісно повідомив він хворому.

— Я сам можу помитися, — соромлячись, заперечив Філіп.

— Дурниці. Якби ви лежали в палаті, вас мила би медична сестра, я можу впоратися не гірше за неї.

Кері почувався занадто стомленим і виснаженим, щоби сперечатися, тому дозволив Ґріффітсу помити собі обличчя, руки, ноги, груди і спину. Його сусід піклувався про хворого з чарівною ніжністю, не припиняючи підбадьорливо теревенити; потім він точно, як у шпиталі, змінив простирадло, збив подушку і поправив ковдру.

— Сестра Артур напевно впала би, побачивши мене зараз. Уранці Дікон прийде вас оглянути.

— Навіть не уявляю, чому ви такий люб’язний зі мною, — озвався Філіп.

— Це для мене гарна практика. Як чудово мати власного пацієнта.

Ґріффітс нагодував хворого сніданком, а потім пішов одягнутися і чогось перехопити. Перед десятою годиною він повернувся з гронами винограду і пучечком квітів.

— Ви страшенно добрий, — сказав Філіп.

У ліжку він пролежав п’ять днів.

Нора і Ґріффітс чергували біля нього по черзі. Попри те що юнак був Філіповим однолітком, він розмовляв із ним кумедним батьківським тоном. Гріффітс був приємним хлопцем, турботливим і підбадьорливим; але найкращою його якістю було життєлюбство, яким він мовби лікував усіх навколо себе. Кері не звик до турботи, яку інші люди отримують від матерів і сестер, тож його глибоко зворушила жіноча ніжність цього кремезного молодика.

Поступово він одужував, а Ґріффітс ліниво сидів у нього в кімнаті й розважав сусіда веселими оповідками про свої любовні походеньки. Він був охочим до дівчат і міг крутити романи одночасно з трьома, а то й чотирма; і слухати про хитрощі, до яких йому доводилося вдаватися, аби не вскочити в халепу, можна було безкінечно. У нього був справжній хист перетворювати все, що з ним відбувалося, на романтичні пригоди. Він застряг у боргах і заклав усе, чим володів, але завжди залишався доброзичливим, щедрим і марнотратним. За характером Ґріффітс був шукачем пригод. Він полюбляв людей сумнівних професій та з непевними намірами, а кількість його знайомих серед покидьків — завсідників лондонських барів була просто вражаючою. Повії вважали його своїм другом, розповідали про свої життєві негаразди, складнощі та успіхи; шахраї, знаючи про відсутність грошей, пригощали хлопця обідами і позичали йому п’ятифунтові банкноти. Ґріффітс неодноразово провалювався на іспитах, але зберігав життєрадісність, а до батькових настанов ставився з такою чарівною доброзичливістю, що тато, практикуючий лікар у Лідсі, просто не міг довго гніватися на свого сина.

— У науках я справжній бовдур, — радісно зізнавався юнак, — просто не можу працювати.

Життя було занадто радісним. Утім, було зрозуміло, що перерісши принади молодості, Ґріффітс нарешті отримає диплом і практикуватиме з неабияким успіхом. Він лікуватиме людей самими лише своїми чарівними манерами.

Філіп обожнював його так само, як у школі обожнював високих, струнких і веселих хлопчиків. Коли він одужав, вони вже були справжніми друзями: найбільше Кері тішило те, що сусід, схоже, насолоджувався, сидячи в його невеличкій вітальні, марнуючи Філіпів час своїми балачками та випалюючи незліченну кількість цигарок. Часом Кері запрошував його до шинку на Реґент-стрит. Гейвордові юнак здавався недоумкуватим, але Лоусон помітив його шарм і страшенно хотів намалювати портрет: Ґріффітс був мальовничим створінням із синіми очима, білою шкірою і хвилястим волоссям. У компанії нерідко обговорювали теми, на яких він не розумівся, і тоді хлопець мовчки сидів із доброзичливою усмішкою на привабливому обличчі, небезпідставно відчуваючи, що сама його присутність уже прикрашає їхнє товариство. Дізнавшись, що Макалістер — біржовий брокер, він спрагло почав просити у нього поради, а той із похмурою посмішкою розповідав, які статки міг би заробити, якби купив у певну мить певні акції. У Філіпа від цих розмов текла слинка — він витрачав більше, ніж розраховував, і був не проти заробити трохи грошенят тим простим методом, який радив Макалістер.

— Наступного разу, дізнавшись про якусь по-справжньому гарну нагоду, я обов’язково повідомлю вам, — сказав брокер. — Часом вони випадають. Завдання в тому, щоб дочекатися цього часу.

Філіп не міг відігнати думку про те, як добре було б заробити п’ятдесят фунтів і купити Норі хутро, яке так знадобиться їй взимку. Він розглядав вітрини крамничок на Реґент-стрит і вибирав речі, які міг би придбати на ці гроші. Нора заслуговувала на будь-які коштовності. Завдяки їй його життя сповнилося щастям.

69

Одного дня, повернувшись до свого помешкання зі шпиталю, щоб помитися і причепуритися, перш ніж звично вирушити до Нори на чай, Філіп збирався відчинити двері ключем, але їх розчахнула господиня квартири.

— На вас чекає якась пані, — повідомила вона.

— На мене? — перепитав Філіп.

Він здивувався. Це могла бути тільки Нора, але що змусило її прийти сюди, Філіп не знав.

— Я б не мала запрошувати її всередину, але вона приходила тричі й виглядала такою засмученою, не заставши вас, що я дозволила їй зайти і почекати.

Філіп відмахнувся від пояснень хазяйки й кинувся до кімнати. Серце мало не вискочило з грудей. Там на нього чекала Мілдред. Вона сиділа, але, побачивши його, одразу ж рвучко підвелася, втім, не зробила йому назустріч жодного