Зірки Егера - Геза Гардоні
Піп підвівся.
— Виходить, дорога вам туди знайома?
— Краще б її ніколи не знати! — відповів чоловік.
Священик поставив ногу на маточину колеса воза і при світлі полум'я від вогнища уважно розглядав широке, гладеньке кільце кайданів, що охоплювало щиколотку. На ньому були помітні якісь дрібненькі подряпини. То були записи когось із бранців: його страждання за час довгого шляху, всього слів двадцять.
Священик прочитав:
— «Від Нандорфехервара до Хізарлика один день. Потім Баратина...»
— Hi,— зауважив селянин,— до Баратини ще п'ять привалів.
— Виходить, оці п'ять хрестиків означають п'ять привалів. Отже, п'ять стоянок. «Тоді йде Алопніца...»
Селянин кивнув.
— «Потім Ніш...»
— То вже Сербія,— зітхнув селянин, обнявши свої коліна.— Там росте цей... як його? Рись, чи що...
— Рись? — здивувалася одна з жінок.
Селянин не відповів.
Священик далі розглядав позначки на кайданах.
— «Тоді йде Курі-Кемце...»
— Там багато скорпіонів.
— «Шаркеві...»
— Там стоять три млини. Щоб їм вода в греблі висохла!
— «Царіброд...»
— Ось де мене відлупцювали!
— За що? — запитало зразу кілька голосів.
— За те, що я розбив кайдани на ногах.
— «Драгоман...» — читав священик.
— Це вже в Болгарії,— пояснив селянин.— Звідти ми приїдемо в Софію. Там тьма-тьмуща веж. Велике місто!
Піп провів пальцем по кайданах.
— «Капідервен...»
— Снігу там... Гори навіть улітку засніжені.
— «Позарки», чи що?
— Так, так, Позарки, хай вони крізь землю проваляться! Комарі нас там мало не з'їли.
— «Філіппе...»
— Це теж місто. Щоб воно згоріло!
— «Каладан...»
— Там продали мого друга. Щоб їх пранці побили!
— «Узонкова...»
— Гарне місце. Багато фруктових дерев.
— «Харманли...»
— Там один багатий турок купив Антала Давидку.
— «Мустафа-Паша-Кепрю...»
— Там великий кам'яний міст. Щоб він завалився!
— «Чорлу...»
— Звідти вже видно море!
Бранці зітхнули. Дехто обхопив обличчя руками, дехто із сльозами на очах втупився вдалечінь.
5Чоловік з пошрамованим обличчям, пропахлий рушничним порохом, промовив:
— Краяни,— почав він тихим сухим голосом,— якби ви змогли мені допомогти якось визволитись, я б тоді вас усіх врятував.
Бранці здивовано глянули на нього. Чоловік скоса зиркнув на турків і вів далі ще тихіше:
— Я знатного роду. У мене два замки, багато грошей і військо.
— Як тебе звати, брате? — запитав піп.
— Моє ім'я Раб,— неохоче відповів чоловік з пошрамованим обличчям.
Він підвівся, ступив, шкандибаючи, кілька кроків у напрямку до турків. Затим сів і почав уважно розглядати освітлені вогнем обличчя.
— Теж мені, знатного роду! — махнув рукою один з бранців.— Мабуть, якийсь циган, а може, й кат.
Гергей аж здригнувся, коли почув слово «кат», і з жахом втупився в незнайомця. Дитячим розумом він збагнув так, що цей чоловік — циганський кат.
— Ех, якби у вас була розрив-трава! — зітхнув Гашпар, поправляючи кайдани на ногах. Він примостився біля колеса.
Невільники сиділи тихо й зажурено. Гашпар вів далі:
— Від розрив-трави кайдани самі спадають.
Яничари раптом пожвавішали і з'юрмилися біля одного з барилець. Вони виявили в ньому солодке вино. Барильце підкотили до вогнища і, прицмокуючи, заходилися пити вино...
В небі вже загорілися зорі, зійшов місяць.
В обсипаних росою
