Осінь патріарха - Габріель Гарсія Маркес
2
Коли було вдруге знайдено його обкльоване грифами тіло, - він лежав у тій же канцелярії, так само зодягнений і в тій самісінькій позі, що і вперше, - ніхто з нас не міг пригадати його першої смерті, бо то було ще не за нашої пам’яті, але всі ми добре знали, що з певністю вірити в його смерть не можна: правда про нього завжди ховалася за видимістю правди. Навіть найнерозсудливіші з нас не йняли віри своїм очам, бо скільки вже разів ми його подумки хоронили: з давніх-давен очевидці розказували, буцімто його звалила з ніг чорна неміч, - даючи комусь аудієнцію, він упав із трону, зсудомлений, з жовчною піною на губах, і його почали бити страшні корчі; казали, нібито Господь бог відібрав у нього мову, покаравши за лихослів’я, і тепер замість нього говорить схований за ширмою чревовіщатель, а сам він тільки рота роззявляє; оповідали, що його покарано за розпусту, і все його тіло вкрилося риб’ячою лускою; розказували, ніби глупої ночі службовою брамою палацу у військовому фургоні вивезли труну, всю в золоті й пурпурових китицях, а хтось на власні очі бачив, як Летісія Насарено ридма ридала в саду дощів; але, якими б вірогідними не здавалися чутки про його смерть, він завжди зненацька з’являвся, живий-живісінький, - і рука володаря, міцніша, ніж будь-коли, несподівано змінювала наші долі. Щоб переконатися, що цього разу помер саме він, досить було глянути на перстень з президентською печаткою або на його неймовірно великі ноги невтомного подорожнього, або на виняткових розмірів грижу, - її не зачепили грифи; але щоразу хтось та пригадував, що такі самі прикмети мали й інші - нічим не видатні - небіжчики, які померли раніше. Ми якнайретельніше обдивилися всі закутки палацу, але не знайшли ніяких доказів, що помер дійсно він. У спальні Бендісьйон Альварадо, його матері, що про неї ми пам’ятали тільки легенду, як її було канонізовано урядовим декретом, ми знайшли кілька поламаних кліток зі скам’янілими од часу пташиними кістяками, побачили обгризене коровами плетене крісло, побачили коробочку з акварельними фарбами та склянки з пензликами - за допомогою тих фарб і пензликів перекупки птахів з плоскогір’я розмальовували звичайних сірих пташок і продавали їх потім на ярмарку, видаючи за іволг; ми побачили великий череп’яний підвазонник із кущем меліси - забута всіма, вона й досі росла, і її гілки повзли по стінах, вистромлялися з картин, проткнувши полотно, вилазили у вікна, сплітаючись із диким листям знадвору, - і тут ми не знайшли ніяких ознак того, що він колись бував у цій кімнаті. В шлюбній спальні Летісії Насарено - цю жінку ми уявляли собі виразніше, і не лише тому, що вона царювала не так давно, а й через її надто галасливу участь у громадських заходах, - ми побачили зручне для любовних утіх ліжко з мереживним балдахіном, який правив курям за сідало, побачили в скринях побиті міллю коміри з блакитного песця, дротяні каркаси кринолінів, побачили пелерини, вкриті памороззю пилюки, корсажі з брюссельськими мереживами, хатні чоловічі пантофлі, атласні черевички на високих каблуках - для урочистих прийомів, побачили довгі сукні з пелеринками, оздоблені фетровими фіалками та стрічечками з тафти, - всю цю погребову пишноту найпершої дами; побачили вбрання послушниці з грубого, наче бараняча шкура, сірого полотна, - те саме вбрання, в якому Летісію викрали та привезли з Ямайки в ящику з- під кришталевого посуду, щоб посадити її в крісло таємної президентші, - але і в цій кімнаті ми не знайшли нічого, бодай якогось натяку на те, що причиною піратського викрадення Летісії було його кохання. В президентській спальні, звідки він майже не виходив усі свої останні роки, ми знайшли тільки солдатське ліжко, на якому ніхто не спав, переносний пісуар - з тих, що їх познаходили скупники старого непотребу в покинутих морськими піхотинцями оселях, та ще залізну скриню, в якій лежали його дев’яносто дві нагороди й мундир з грубого полотна, без ступеневих знаків - такий самий, як на небіжчикові, тільки продірявлений шістьма кулями крупного калібру: вони вцілили в спину і пройшли навиліт крізь груди, обпаливши тканину мундира, - побачивши це, ми всі мимоволі згадали поширену легенду, нібито вбити його неможливо, бо коли в нього по-зрадницьки стріляєш ззаду, кулі прошивають його наскрізь, не заподіявши ніякої шкоди, а коли стріляєш спереду, то свинець рикошетом відскакує від нього і вціляє нападника; казали, що вбити його можуть тільки кулі милосердя, і то - якщо в нього стрілятиме хтось безмежно відданий, готовий будь-якої миті вмерти за нього. Знайдені нами мундири здавалися замалими як на нього, але ми не мали сумніву, що вони справді йому належали; здавна ходили чутки, ніби він продовжував рости до ста років, а в сто п’ятдесят у нього втретє прорізалися зуби, - і справді, зуби в мерця були ще здорові, маленькі й тупі і скидалися-таки на молочні, але розтерзане грифами тіло було, либонь, не більше від тіла звичайної собі людини середнього зросту; шкіру він мав жовту, поцятковану старечими родимками, без жодного шраму, і хіба що обвислі мішки на ній свідчили, що колись він був товстий; непропорційно великими здавалися тільки порожні очниці, грижа в паху та здоровенні ступні, квадратні й плоскі, з твердими, загнутими, наче в яструба, кігтями. На відміну від одягу, все, що писали про нього історики, свідчило про його велич: офіційні тексти читанок змальовували його як велетня-патріарха, який ніколи не виходить з дому, бо не може пройти у двері, любить дітей і ластівок, розуміє мову деяких тварин, уміє розгадувати задуми природи, читає думки, глянувши людині в вічі, а також знає таємницю цілющої солі, якою лікує болячки прокажених і ставить на ноги паралітиків. Ніяких згадок про його походження в офіційних текстах не було, але, мабуть, він був родом із плоскогір’я; про це свідчила і його нестримна жадоба влади, і жорстокість його правління, і його похмура вдача, і та незбагненна зловтіха, з якою він продав наше море іноземній державі, прирікши нас відтоді все життя дивитися на
