Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз
Розділ 19
(1)
О пів на восьму ранку тієї п’ятниці Рейджен дістався парковки «Східний Бельмонт» при Університеті штату Огайо, пробігши майже вісімнадцять кілометрів через увесь Колумбус. Чіткого плану в слов’янина не було. Він просто думав пограбувати першого-ліпшого перехожого. З тротуару, що відділяв корпус медичного факультету від автостоянки, Рейджен побачив, що хтось саме паркує золотаву «тойоту». Він спостерігав, як із машини вийшла дівчина, вбрана в бордову двійку — штани та піджак. Поверх костюму на ній було розстібнуте пальто з оленячої шкіри. Слов’янин відвернувся, збираючись пошукати іншу жертву: він не міг пограбувати жінку.
Проте Адалана стежила за Рейдженом і знала, чому він тут опинився. Знала вона й те, що він заморився, перетнувши підтюпцем усе місто. Та ще й горілка з амфетамінами починала брати своє. І тоді Адалана силою думки спровадила Рейджена зі сцени.
Наблизившись до золотавої «тойоти», Адалана побачила, що власниця машини нахилилась дістати якісь книжки й папери з пасажирського сидіння. Адалана вийняла Рейдженів пістолет із кобури й тицьнула ним дівчину в плече.
— Облиште, хлопці, годі вам блазнювати, — засміялась та, не обертаючись.
— Будь розумницею і залазь у машину, — сказала Адалана. — Ми трохи покатаємось.
Керрі Драєр озирнулась і побачила, що це не один із її друзів, а якийсь незнайомець. У руці, зодягненій у рукавичку, він тримав пістолет, і Керрі зрозуміла, що хлопець не жартує. Він жестом вказав їй на переднє пасажирське сидіння, і дівчина незграбно перелізла туди через підвищення з важелем перемикання передач. Спершу незнайомець ніяк не міг зрозуміти, як зняти авто з ручного гальма, та врешті-решт спромігся виїхати з парковки.
Керрі Драєр уважно розглядала нападника. У нього було рудувато-брунатне волосся, дбайливо підстрижені та доглянуті вуса й родимка на правій щоці. Хлопець був привабливий і мав гарну статуру. На зріст він був приблизно метр вісімдесят і важив десь вісімдесят кілограмів.
— Куди ми їдемо? — запитала дівчина.
— Куди очі бачать, — м’яко відповів її викрадач. — Я не дуже добре орієнтуюсь у Колумбусі.
— Послухайте, — сказала Керрі, — я не знаю, чого вам треба, та в мене сьогодні іспит із оптометрії.
Хлопець зупинив машину на стоянці біля якоїсь фабрики. Керрі помітила в нього мимовільні судомні порухи очей, відомі як ністагм. Вона подумки відзначила цей факт, аби потім розповісти поліції.
Нападник обшукав гаманець Керрі й забрав її водійські права та інші посвідчення особи. Голос його став жорстким:
— Побіжиш до копів — твоїй родині гайка!
Він витягнув наручники й прикував правий зап’ясток дівчини до ручки на дверцятах «тойоти».
— Ти сказала, що в тебе незабаром іспит. Можеш собі готуватись до нього, поки я веду авто, — процідив він.
Вони рухались на північ від студмістечка. Трохи згодом хлопець зупинив авто просто посеред залізничного переїзду. Віддалік у їхньому напрямку поволі сунув потяг. Тим часом викрадач вистрибнув із машини й попрямував до багажника. Керрі пройняв жах, коли вона уявила, що цей хлопець може покинути її прикутою в салоні автомобіля, що стоїть поперек колії, якою мчить потяг. Ану ж цей тип зовсім схиблений?
Кевін замінив Адалану на сцені, коли почув, як підозріло гупнули колеса, перетинаючи рейки. Він обійшов машину ззаду й переконався, що з покришками все гаразд. Якби вони були спущені, Кевін дав би драла, проте на вигляд усе було в нормі, тож він повернувся за кермо й рушив далі.
— Знімай штани, — звелів Кевін дівчині.
— Що?!
— Знімай свої чортові штани! — гаркнув він.
Злякавшись раптового вибуху люті у викрадача, Керрі підкорилась. Дівчина вирішила, що це, певно, такий застережний захід, аби вона не втекла. І справді: навіть якби її не втримували на місці наручники, вона нізащо не вискочила б із авто в самому спідньому.
Поки вони їхали, Керрі намагалась дивитися в підручник із оптометрії, щоб не сердити нападника, та все ж помітила, що він рухався на захід по Кінґ-авеню, а тоді різко повернув на Олентанджі-Рівер-роуд і помчав на північ. Отже, хлопець віз її за місто. Часом він бурмотів сам до себе:
— Ледве втік цього ранку… Огрів його бейсбольною битою…
Вони проминули кукурудзяне поле, об’їхали загородження на дорозі й заїхали до лісу, залишивши позаду старі машини в полі, що вже перетворились на брухт.
Керрі пригадала, що десь між сидінням і коробкою передач у неї лежать гострі ножиці. Їй спало на думку схопити їх і всадити у викрадача. Та тільки-но вона скосила очі на ножиці, хлопець озвався:
— Навіть не думай втнути якусь дурницю. — І він демонстративно витягнув ножа з викидним лезом.
Зупинивши машину, викрадач відстебнув браслет, що приковував Керрі до дверцят, але залишив наручники теліпатись на її правому зап’ястку. Потім він розстелив її пальто з оленячої шкіри на брудній землі й тихо наказав:
— Зніми труси й лягай.
Керрі бачила, як його очі судомно рухаються з боку в бік.
Адалана лягла на спину поруч із дівчиною, задивившись на крони дерев. Вона не розуміла, чому раз по раз втрачає контроль над свідомістю, поступаючись місцем Філіпу й Кевіну. Вони двічі потикались на сцену, поки вона була за кермом, і їй доводилося щоразу силою думки гнати їх геть. Усе було якось дивно й заплутано.
— Чи знаєш ти, що таке самотність? — звернулась Адалана до дівчини, яка лежала біля неї. — Коли тебе вже цілу вічність ніхто не пригортав, коли ти вже й забув, що таке любов?
Керрі Драєр мовчала. І Адалана взяла її, як вона брала Марлен.
Одначе ця дівчина була надто вже мініатюрною. До того ж із нею було щось не так. Хай би як Адалана силкувалась увійти в неї, м’язи Керрі Драєр судомно стискались і виштовхували її. Це було химерно й лячно. Збентежившись, Адалана знову втратила контроль над свідомістю.
Керрі, обливаючись слізьми, пояснила, що вона має фізичну ваду й відвідує гінеколога. Щоразу під час статевого акту в неї починаються такі спазми. Керрі знову помітила у свого кривдника ознаки ністагму. Хлопець раптом розлютився і став брутальним.
— З усіх клятих лярв у Колумбусі, — прогарчав він, — мені обов’язково мала трапитись та, від якої жодної користі!
Він дозволив Керрі одягнутись і сказав, щоб вона сідала в машину. Дівчина зауважила, що його поведінка знову несподівано змінилась. Він простягнув їй паперову серветку й турботливо сказав:
— Ось, тримай. Витри сльози і висякайся.
Адалана занепокоїлася. Вона згадала, навіщо Рейджен затіяв усю цю вилазку до міста, і зрозуміла, що слов’янин може щось
