Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз

Тієї ночі Томмі проник у контору і встановив записувальний пристрій на телефон Рот. Те саме він проробив у кабінеті Ваймера. Після цього на сцену вийшов Аллен і почав копирсатися в шафах із документацією, сподіваючись натрапити на щось корисне. Його увагу привернула тека зі списком тих, кого в конторі називали «блакитними фішками»[42], — акціонерів житлових комплексів «Чаннінґвей» і «Вільямзбург-сквер». Це був суворо конфіденційний список. Усіма справами від імені акціонерів займалась агенція «Келлі та Леммон». Аллен переписав собі всі прізвища.

З жучками на телефонах і копією списку акціонерів у кишені він був певен: хай там що, з роботи його вже не викинуть.

Гаррі Кодер уперше зустрів Біллі Міллігана, коли той прийшов до його квартири, щоб замінити кілька несправних ролетів на вікнах.

— Вам би й новий водонагрівач не завадив, — сказав господарю Мілліган. — Я міг би його для вас дістати.

— А скільки це буде коштувати? — запитав Кодер.

— Ніскільки. У «Келлі та Леммон» і не помітять, що одного нещасного нагрівача бракує.

Кодер спантеличено глипнув на Міллігана. Як той наважився таке запропонувати, знаючи, що співрозмовник працює в поліції Колумбуса, а в неробочий час підробляє охоронцем у «Ченінґвеї»?

— Треба над цим поміркувати, — мовив Кодер.

— Звертайтесь, як щось надумаєте. Для вас я встановлю нагрівач безкоштовно.

Коли Мілліган пішов, Кодер вирішив, що до хлопця слід пильно придивитись. У «Ченінґвеї» та «Вільямзбург-сквері» віднедавна різко зросла кількість квартирних крадіжок. Усе вказувало на те, що злодій мав службові ключі.

Джону Ваймеру зателефонував майстер, якого взяли на роботу приблизно тоді ж, коли й Біллі. Чоловік сказав, що Ваймер повинен дещо дізнатись про Міллігана, і кадровик запросив майстра до свого кабінету.

— Мені неприємно це казати, — почав технік, — але в того хлопця не все гаразд із головою.

— Про що це ви?

— Він підклав дівчатам із контори жучка.

— Ви маєте на увазі якусь комаху?

— Я маю на увазі пристрій для прослуховування.

— Та годі вам!

— Це правда.

— Ви можете це довести?

Чоловік нервово озирнувся.

— Мілліган сам мені сказав. А потім майже слово в слово переповів мою бесіду з Шерон і Керол. Ми розмовляли про те, що в школах нині майже всі старшокласники вживають наркотики, і нас у конторі тоді було тільки троє. Мілліган також обмовився, що дівчата, коли зостаються в кімнаті самі, ведуть такі брудні розмови, що до них далеко навіть хлопчачим балачкам у роздягальні.

Ваймер задумливо побарабанив пальцями по столу.

— Навіщо Біллі таке робити?

— За його словами, в нього зібралось достатньо бруду на Шерон і Керол, щоби прихопити їх із собою, якщо його звільнять. Мовляв, якщо він ітиме на дно, то потягне туди всіх, включно з «Келлі та Леммон».

— Нісенітниці. Як би йому це вдалося?

— Він сказав, що запропонував безкоштовно зібрати «синю скриньку», щоб у вас був телефон у машині.

— Було таке, та я вирішив відмовитися.

— Так ось, Мілліган сказав мені, що збирається поставити на цей телефон жучок, аби й на вас зібрати компромат.

Коли майстер пішов, Ваймер зателефонував Шерон.

— Думаю, ти мала рацію щодо Міллігана, — мовив він. — Краще позбудьмось його.

Того ж таки дня Шерон викликала Біллі до контори й повідомила, що його звільнено.

— Якщо піду я, то й тобі тут недовго зосталось працювати, — пригрозив юнак.

Того вечора у квартирі Шерон пролунав дзвінок. Вона відчинила двері і вклякла від подиву, побачивши на порозі Міллігана. Він був у синьому костюмі-трійці й скидався на велике цабе.

— Я ненадовго, бо мені ще треба зайти до Джона Ваймера. Я тільки заскочив попередити, що завтра о першій годині дня ти мусиш бути в окружного прокурора. Якщо не з’явишся в офісі прокурора добровільно, за тобою пришлють машину, — відкарбував Мілліган, після чого розвернувся й закрокував геть.

Шерон розуміла, що все це якась маячня, проте їй усе одно стало лячно. Вона й гадки не мала, про що мова. Навіщо окружному прокуророві знадобилось її викликати і який стосунок до цього має Мілліган? Хто він такий і чого йому від неї треба? Шерон була впевнена тільки в одному: цей хлопець — точно не якийсь там пересічний різнороб.

О пів на шосту вечора Томмі прийшов до вже зачиненої контори, відімкнув замок, прослизнув досередини і вийняв із телефонного апарата жучок. Перед тим як піти, хлопець вирішив залишити для Керол записку. Враховуючи ту інформацію, яку Томмі на неї накопав і збирався передати Ваймеру, Керол теж скоро мала зостатися без роботи. На столі, за яким працювали двоє дівчат, був перекидний календар. Томмі перегорнув кілька аркушів і зупинився на сторінці з наступним робочим днем. Під датою (а то був понеділок, 26 вересня 1977 року) він написав друкованими літерами:

НОВИЙ ДЕНЬ!

Радій йому,

поки ще МОЖЕШ!

Потім він перегорнув сторінки назад, на п’ятницю.

Коли Джон Ваймер подався після роботи додому, замкнувши кабінет, Томмі проник туди і зняв жучок із телефону. Виходячи, він напоровся на Террі Тернока, керівника місцевого відділу агенції «Келлі та Леммон».

— Що ви тут забули, Міллігане? — запитав Тернок. — Вас, здається, звільнили.

— Я прийшов до Джона Ваймера. У цій компанії махінації, про які я не мовчатиму. Однак я хочу дати Джону шанс залагодити це самотужки, перш ніж я повідомлю органи правопорядку та інвесторів.

— Що ви хочете цим сказати?

— Ну що ж, як безпосередній начальник Джона ви маєте право першим про все почути.

Джон Ваймер ледве встиг дістатись оселі, мріючи провести вечір у затишку, аж раптом до нього зателефонував Террі Тернок і терміново викликав назад на роботу.

— Коїться якась чортівня. Зі мною тут Мілліган, і я вважаю, що тобі варто примчати сюди й послухати його розповідь.

Коли Ваймер прибув, Тернок пояснив, що Міллігану знадобилося заскочити до своєї квартири, проте за кілька хвилин він повернеться й поговорить із ними.

— Що він вам наговорив? — запитав Ваймер.

— Він висуває певні звинувачення. Та краще нехай він сам усе тобі розповість.

— У мене якесь дивне передчуття щодо цього хлопця, — сказав Ваймер, висуваючи шухляду столу. — Я запишу нашу розмову на плівку.

Він вставив чисту касету в невеличкий магнітофон і не став засувати шухляду до кінця. Коли на порозі з’явився Мілліган, Ваймер приріс до нього поглядом. Досі він бачив Міллігана тільки в робочому одязі. Зараз, у костюмі-трійці та краватці, молодик мав імпозантний вигляд і тримався з владною впевненістю.

Мілліган вмостивсь у кріслі й засунув великі пальці в пройми жилета.

— У вашій компанії провертаються справи, про які вам слід знати.

— Наприклад? — запитав Тернок.