Сестра Керри - Теодор Драйзер
— Я ніяк не могла, — повторила Керрі, червоніючи.
Але помітивши вираз його обличчя, на якому ніби було написано: «Я чудово все розумію», — вона вигукнула:
— Ах, тим краще! Мені теж однаково.
З цього дня її байдужість до дому ще зросла. Здавалось, у них раптом зникли всі спільні інтереси і не було про що говорити. Вона примушувала його просити в неї грошей па витрати, а для нього це було нестерпно. Він волів відтягати розплату з різником і пекарем. Він довів свій борг у крамниці Еслоджа до шістнадцяти доларів, зробивши запас найпотрібніших продуктів, щоб потім деякий час мати змогу не купувати нічого. Після цього він почав купувати в іншій крамниці. Те ж саме зробив з різником і ще декуди. Керрі ж він нічого про все це не казав. Він просив у неї стільки, скільки знав напевне, що вона дасть, і помалу заплутався так, що кінець цьому всьому міг бути тільки один.
Так минув вересень.
— Ну що ж, містер Дрейк думає відкривати готель? — запитувала Керрі вже кілька разів.
— Так. Але, мабуть, не раніше жовтня.
Керрі брала огида.
«Що він за людина!» — часто думала вона.
Все більше часу вона віддавала тепер своїм знайомим і майже всі вільні гроші — врешті, не таку вже велику суму— витрачала на убрання. Нарешті стало відомо, що трупа, в якій вона працює, через місяць виїздить у турне.
І тільки тоді, коли на афішах і в газетах уже писалося: «Тільки два тижні до закінчення спектаклів! Небувалий успіх» і т. д. — Керрі вирішила, що час діяти.
— Я не поїду! — заявила міс Осборн.
Разом з нею Керрі пішла до іншого антрепренера.
— Ви вже маєте якийсь досвід? — спитав він насамперед.
— Граю й тепер у «Казино».
— Он як! — промовив він.
Переговори закінчились ангажементом з платою двадцять доларів на тиждень.
Керрі була в захваті. Вона починала відчувати, що теж має якесь місце в житті. Виходить, здібні люди здобувають визнання.
Зате домашнє життя здавалося їй тепер зовсім нестерпним. Там на неї чекали самі злидні й турботи, або принаймні їй так здавалось, бо її дім був для неї тепер тільки тягарем. Вона намагалася уникати дому, хоч іще ночувала там і віддавала чимало часу і сил на те, щоб підтримувати в квартирі лад. Зате Герствуд засів там міцно. Він сидів і гойдався, гойдався і читав газети, уже нездатний розірвати пута своєї долі. Минув жовтень, а за ним листопад. Герствуд майже не помітив, як настала зима, — він усе сидів і сидів.
Справи Керрі йшли непогано, це видно було з усього. Вона вже одягалась добре, навіть елегантно. Герствуд бачив, як вона приходить, як іде з дому, і часом намагався уявити собі її успіхи. Він їв мало і помітно схуд. Апетит він зовсім втратив. Одяг на ньому був злиденний. Розмови про шукання роботи страшенно набридли йому і здавались просто смішними. І він сидів склавши руки і чекав — чого, він і сам не знав.
Але, кінець кінцем, над його головою зібралися хмари. Переслідування кредиторів, байдужість Керрі, непорушна тиша в квартирі, настання зими — все це разом мало призвести до кризи. Почалося з того, що містер Еслодж з’явився власного особою, коли Керрі була вдома.
— Я прийшов одержати за рахунком, — заявив він.
Керрі трохи здивувалась.
— А яка там сума? — спитала вона.
— Шістнадцять доларів, — відповів крамар.
— О, невже так багато? — вигукнула Керрі.— Це так? — спитала вона, обертаючись до Герствуда.
— Так, — промовив він.
— Чом же я нічого не знаю?
У неї був такий вигляд, ніби вона винуватила його в марнотратстві.
— Але ми це все і справді взяли, — відповів він.
Потім підійшов до дверей і лагідно промовив, звертаючись до крамаря:
— Сьогодні я нічого не можу вам заплатити.
— Ну, а коли ж ви зможете? — спитав крамар.
— Не раніше суботи, — відповів Герствуд.
— Отаке! — розсердився крамар. — Гарне діло! Я маю одержати за рахунком. Мені потрібні гроші.
Керрі стояла в глибині кімнати і слухала. Вона була в розпачі. Як це все гидко, як негарно! Герствуд теж дратувався.
— Шкода балакати! — сказав він. — Приходьте у суботу, і я вам щось заплачу.
Крамар пішов.
— Як же ми заплатимо йому? — спитала Керрі, ще під враженням розмірів рахунка. — У мене на це не вистачить.
— І не треба, — відповів він. — Як нема, то й нема. Доведеться йому ще почекати.
— Я просто не уявляю, як у нас міг набігти такий рахунок, — сказала Керрі.
— Ну що ж, ми все це з’їли, — відповів Герствуд.
— Дивно! — не вгавала Керрі, все ще сповнена сумніву.
— До чого всі ці балачки? — промовив він. — Не сам же я все це з’їв! Ти так говориш, ніби я вкрав у тебе щось.
— У всякому разі, це надто багато, — повторила Керрі.— Це просто неможлива річ, щоб я мусила за все це платити. У мене не вистачить грошей.
— Та годі вже, — відповів Герствуд, сів у крісло і замовк.
Йому стало дуже гірко.
Керрі пішла з дому, а він усе сидів і думав, що треба щось робити.
Саме тоді в газетах почали зв’являтися натяки, що у Брукліні назріває страйк трамвайників. Серед робітників ширилось незадоволення тривалістю робочого дня і платнею. Як і завжди, робітники хтозна й чому обрали зимовий час для того, щоб примусити своїх роботодавців поступитися і полегшити їхнє становище.
Герствуд читав про це і думав: ото буде сум’яття в місті, як трамваї стануть.
Страйк почався днів за два до його суперечки з Керрі. Похмура днина схилялася надвечір, місто оповивала сіра мла, і схоже було, що ось-ось піде сніг, коли газети оголосили, що на всіх лініях трамвайники припинили роботу.
Добре обізнаний з газетними віщуваннями щодо безробіття цієї зими і з повідомленнями про фінансову паніку на ринку, сам не маючи ніякого діла, Герствуд читав про ці події з великою цікавістю. Він звернув увагу на вимоги страйкарів-вагоноводів і кондукторів, які скаржились, що раніше вони одержували по два долари на день, але ось уже більше року адміністрація почала використовувати «маршрутпиків», і цей порядок зменшив заробітки удвоє і збільшив робочий день з десяти годин до дванадцяти і навіть чотирнадцяти. «Маршрутниками» називались люди, яких ставили на роботу в години напливу пасажирів. За кожну ходку їм платили тільки двадцять п’ять центів. А щойно минали години найбільшого напливу, цих робітників відпускали. Найгірше було те, що ніхто не знав, коли йому дадуть роботу. Проте треба було з’являтися в парк зранку і