Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельо

Савуа теж думав про це дорогою з Монте-Карло. Атож, певна схема в його діях існувала, хоч він і не переконаний, що знаменитий інспектор зі СкотлендЯ-рду помітив саме її.

Жертва на лаві, на пляжі: убивця поруч неї. Жертва на званому обіді: убивця не поруч. Жертва на пірсі: убивця поруч.

Жертва в готелі: убивці поруч нема.

Отже, якщо вірити цій схемі, злочинець уб’є свою наступну жертву, коли вона буде з ним поруч. Точніше кажучи, таким є його план, бо в найближчі півгодини він буде заарештований. Савуа постачали цими відомостями поліціянти, що виїздили на місце злочинів, вони повідомляли йому їх, не надаючи їм особливої ваги. І він, Савуа, у свою чергу, казав їм, що це подробиці неістотні. Але це було не так, звичайно, — перед ним була втрачена ланка, певний слід, єдина річ, якої бракувало в низці його висновків.

Серце йому шалено калатало; про це він мріяв усе своє життя, й тепер ніяк не міг дочекатися, коли ж нарада нарешті закінчиться.

— Ти мене слухаєш?

— Так, пане комісар, слухаю.

— Тоді затям собі таке: репортерам, які чекають на вулиці, не потрібен від нас детальний звіт про події з усіма технічними подробицями та відповідями на їхні запитання. Насправді вони зроблять усе можливе, щоб почути від нас те, що хочуть почути: остерігайся потрапити в цю пастку. Вони прийшли сюди не для того, щоб нас почути, а для того, щоб нас побачити — і щоб їхня публіка також могла нас побачити. Комісар дивиться на Савуа з виглядом переваги, так ніби він найдосвідченіша людина у світі. Схоже, вихваляння своєю освіченістю та знаннями притаманне не лише Морісу чи лікарю судової медицини — усі мають звичай заявляти прямо чи непрямо: «Я знаю свою справу».

— Дійте візуально. Простіше кажучи: тіло й обличчя спроможні виразити набагато більше, ніж слова. Дивіться твердим поглядом, з піднятою головою, плечі мають бути опущені й трохи відхилені назад. Високо підняті плечі виражають напругу, й усі зрозуміють: ми не маємо найменшого уявлення про те, щó відбувається.

— Зрозуміло, пане комісар.

Вони виходять у двері Інституту судової медицини. Спалахи, десятки рук простягують до них мікрофони, починається штовханина. Через кілька хвилин безлад набуває певної організованості. Комісар дістає з кишені папірець.

— Знаменитого кіноактора отруєно ціаністим калієм, смертельною отрутою, яку застосовують у різних формах, цього разу її було застосовано як газ. Кінорежисер виживе; йому не пощастило, бо він увійшов до зачиненого номера, де в повітрі ще були рештки отруйної речовини. Працівники служби безпеки готелю помітили на своїх моніторах, що якийсь чоловік завернув за ріг коридору, увійшов до одного з номерів, а через п’ять хвилин вибіг звідти й упав у коридорі. Комісар не сказав про те, що номер готелю, про який ішлося, невидимий на моніторах служби спостереження та безпеки. Але не сказати — не означає збрехати.

— Охоронці зреагували дуже швидко й негайно викликали лікаря. Коли останній прийшов на місце події, то помітив запах мигдалю, що на той час уже розвіявся й не міг завдати шкоди. Викликали поліцію, вона прибула через хвилин п’ять, не більше, викликали «швидку допомогу», лікарі привезли кисневі маски і змогли врятувати його.

На Савуа справили глибоке враження невимушеність і красномовство комісара. Певно, людей, що претендують на таку посаду, як у нього, зобов’язують закінчити курси піару?

— Отруйну речовину доставили в конверті з написом на ньому, але ким той напис був зроблений — чоловіком чи жінкою, — поки що встановити не вдалося. У конверті був аркуш паперу.

Він не згадав про те, що конверт був запечатаний із застосуванням найпередовішої технології; був хіба один шанс із мільйона, що хтось із журналістів про це довідається, хоча згодом таке запитання хтось неодмінно поставить. Комісар також не став згадувати про те, що сьогодні пополудні було отруєно ще одного великого діяча в галузі кіноіндустрії; схоже, усі вважали, що знаменитий дистриб’ютор помер від серцевого нападу, хоч ніхто, ніхто досі такої брехливої версії не висував. Іноді буває дуже зручно, коли преса — з лінощів чи недбалості — приходить до власних висновків, не завдаючи клопоту поліції.

— А що було написано на аркуші паперу? — пролунало перше запитання.

Комісар пояснює, що цього вони поки що не можуть повідомити в інтересах розслідування. Савуа починає розуміти, куди він веде прес-конференцію, і його захват зростає — цей чоловік і справді заслуговує перебувати на посаді, яку він тепер обіймає.

— А це могло бути вбивство з ревнощів? — пролунало ще одне запитання.

— Ми не можемо відкинути жодну з можливостей. З вашого дозволу, панове, ми повертаємося до роботи.

Комісар сідає в поліційний автомобіль, вмикає сирену й від’їздить на повній швидкості. Савуа прямує до своєї машини, пишаючись своїм комісаром. Який талант! Він уже уявляє собі сенсаційні повідомлення в газетах, надруковані великими літерами:

«Поліція вважає, що великого актора було вбито з ревнощів». Можна тільки уявити собі, який великий інтерес це розбудить. Популярність актора-зірки була такою великою, що на всі інші злочини просто перестануть звертати увагу. Кому буде діло до бідолашної дівчини, яку знайшли мертвою на лаві на площі і яка, певно, померла від передозування наркотиками? Хто зацікавиться долею дистриб’ютора з волоссям кольору червоного дерева, який помер, найімовірніше, від серцевого нападу на званому обіді? Кого зацікавить злочин — також учинений на ґрунті ревнощів і до того ж ані вбивця, ані жертва нікому не відомі й ніколи не перебували під сяйвом юпітерів, — убивство, скоєне на пірсі, далеко від міських вулиць та