Золотий Ра - Іван Іванович Білик
Тепер Гістіей убачав інший смисл у тому царському дарунку, й на цю думку навела його вимушена самота. Він раптом звернув увагу на досі непомічене: що в золотої клітки не було дверцят, павич не міг з неї вийти... Якщо досі неуважливість перського володаря викликала в Гістіея ревнощі й відчуття приниженого самолюбства, то нині його посів страх.
Він вирішив не впадати передчасно в розпач, усе належало перевірити.
Гістіей наказав Теодорові осідлати коней мисливськими сідлами й приготувати лук та кілька мисливських стріл, однак горбатий слуга незабаром повернувся й розпачливо розвів руками, — мовляв, обоє коней здохли й віддані на пожирання священним псам.
— Тоді візьми в скриньці срібла й купи пару добрих коней на ринку.
Теодор знову повернувся ні з чим.
— Кінський ринок збирається за мурами міста, — сказав він, — а мене з брами не випустили, ще варта й гроші відібрала!
Гістіей надумав зробити останню спробу й пішов до брами сам, але варта і його не випустила за межі міста.
— Ми тебе не знаємо й не можемо випустити, — сказали вартові.
— Я правитель міста Мілета й друг царя персів!
— Це в тебе на лобі не написано, йди геть!
Гістіей заходився кричати й вимахувати руками, аж поки підійшов чільник вартових і взяв його за груди.
— Йди звідси добром і ніколи більше не повертайся, бо звелю скинути тебе з надбрамної башти! — просичав він.
Тиран Мілета пересвідчився, що також опинився в золотій клітці без дверей, як отой гідний Олімпа птах з гідним Аїда голосом. На думку спали переказані колись афінянином Мільтіадом слова скіфського князя Пугача, який назвав іонійських еллінів найкращими в світі рабами. Гістіей пошкодував, що свого часу допоміг Дарієві на чолі розгромленого війська врятуватися; гордому тиранові було гірко це визнавати, але слушність мав отой народжений в Афінах тиран Херсонеса Геллеспонтського — Мільтіад.
Гістіей звелів своєму вірному слузі Теодорові принести гострі ножиці й заходився наголо обстригати йому голову...
Тиран і слуга
Поява в Мілеті Гістіеєвого улюбленця всіх збентежила. Досі тиран ніколи не відпускав од себе Теодора далі як на сто кроків, а тепер Теодор прибився додому сам. У Мілеті знову буяло молоде літо, як і торік, коли Гістіей разом з перськими гінцями та кількома десятками гоплітів особистої охорони подався на виклик Царя царів Дарія. Де ж Гістіей? Мілетяни не уявляли свого життя без цього помірно жорстокого й помірно справедливого володаря, але незаперечного патріота свого міста.
То що ж з ним?
Городяни, прості й сановиті, багаті й геть убогі, марно допитувалися в Теодора. Теодор мовчав, лише, злізши з коня, трохи полежав на землі горілиць, щоб відпочив натомлений дорогою горб, і вже пішки подався до палацу тирана.
Своєї сім'ї в Теодора не було, він усі сили й душу віддавав служінню тиранові, дарма що той сприймав це як належне й не старався віддячити вірному слузі. Теодор навіть жив у комірчині біля буди раба-приворітника. Дійшовши до палацу, він тільки з порога заглянув до своєї комірчини й подибав сходами нагору, де за Гістіея збиралися державні мужі. Але нагорі панувала тиша, й тоді Теодор підійшов до дверей жіночої половини палацу й заходився розпитувати, де можна знайти Арістагора.
— Тепер вони збираються на ринку, мов перекупники! — відгукнулася якась жінка, не відчиняючи дверей. Теодор упізнав голос, — то була господиня дому цього, — проте не став себе називати й стомленою ходою подався до ринкової площі.
Арістагора він упізнав не враз — мілетський стратег посивів і відпустив довгу бороду, мов дельфійський жрець.
— Маю до тебе наказ від господаря міста, — мовив Теодор до Арістагора.
— Мілет уже відмовився від тиранії й перейшов до народовладдя, — відказав Гістіеєвому слузі Арістагор. — Оце прітани міста, говори при них. Бо я лише один з прітанів. Я просто стратег.
Колись борода в нього була лопатиста, тепер стала довга й вузька, але любов побалакати лишилася при ньому. Поряд сиділи на лавках чи стояли інші прітани, серед яких вирізнявся пишним убранням відомий на всю Елладу літописець, мандрівник і збирач міфів Гекатей.
— Говори сміливіше! — підохотив він Теодора.
Але горбатий посланець тирана нетерпляче сіпнув Арістагора за густо набраний складками білий хітон:
— Гістіей послав мене саме до тебе. Ходімо в твій дім! — і наполегливо потяг сивобородого стратега з ринкової площі.
Обійстя мілетського стратега було неподалік, і звідси видніли два довгі пагорби, порослі сизими заростями прадавніх олив. Уже за вуличним портиком Теодор запитав стратега:
— В твоєму домі ножиці є?
Арістагор здивувався:
— В якому ж еллінському домі немає ножиць!
— Тоді звели комусь, хай принесуть.
Тепер господар дому почав дещо розуміти. Гістіей, певно ж, не хотів, щоб його грамота потрапила до рук персам, написав її на полотнині й хитро зашив у згинках дорожної хламиди свого горбатого вісника; ось чому вимагає ножиць Теодор.
Та коли рабиня принесла ножиці, гонець,
