Марія Стюарт - Стефан Цвейг

вже герметично, немов під скляним ковпаком, відгороджена від світу, жоден лист, жодне слово не проникає в її тюремну камеру. Єлизавета має всі підстави заспокоїтися і бути задоволеною своїм підлеглим, і справді, вона зі словами захвату дякує Еймієсу Політу за його неоціненну службу. «Якби Ви знали, мій любий Еймієсе, з якою вдячністю і визнанням я вітаю Вас за Ваші бездоганні зусилля та несхибні дії, за Ваші розумні накази та впевнені заходи під час виконання такого небезпечного і важкого завдання! Тож нехай Ваш клопіт буде легшим, а серце — веселішим».

Але дивна річ, передусім міністри Єлизавети, Сесіл і Волсінґем, засвідчують невелику вдячність тому “precise fellow”, надто вже ретельному Еймієсу Політу. Адже повна ізоляція ув’язненої, хоч як парадоксально, суперечить їхнім потаємним бажанням. Їм аж ніяк не підходить, що в Марії Стюарт відібрано всяку нагоду змовлятися, що Політ, змусивши її жити взаперті, береже її від власної необачності, навпаки, Сесіл і Волсінґем хотіли б мати аж ніяк не невинну Марію Стюарт, а винну. Вони хочуть, щоб Марія Стюарт, у якій добачають вічну причину всього неспокою та змов у Англії, конспірувала й далі і зрештою заплуталася в убивчій мережі. Вони хочуть “the matter to the end”, покласти край, хочуть суду над Марією Стюарт, її засудження, її страти. Простого ув’язнення їм не досить. Для них немає жодних інших гарантій, крім остаточного знищення шотландської королеви, і, досягаючи цієї мети, вони, щоб навмисне втягти її в якусь змову, теж змушені докладати не менших зусиль, ніж доклав Еймієс Політ, уживши суворих засобів, щоб відгородити її від будь-якої участі у змовах. Натомість для цієї мети потрібна якась змова проти Єлизавети і безперечна, доведена спів­участь Марії Стюарт у тій змові.

Ця змова проти життя Єлизавети, власне, вже є. Адже вона, можна було б сказати, має сталий характер. Філіп II на континенті створив справжнє антианглійське бюро змовників, у Парижі сидить Морґан, довірена людина і таємний агент Марії Стюарт, і, оплачений іспанськими грішми, ненастанно організовує небезпечні інтриги проти Англії та Єлизавети. Там постійно вербують молодиків, через іспанського і французького послів налагоджують таємне порозуміння між невдоволеними дворянами-католиками в Англії і дер­жавними канцеляріями Контрреформації. Тільки одного не знає Морґан, а саме: Волсінґем, один із найздібніших і найбезцеремонніших міністрів поліції всіх часів, заслав йому в канцелярію під маскою ревного католика свого шпигуна, тож саме той посланець, якого Морґан вважає за найнадійнішого, насправді вже куплений і оплачений грошима Волсінґема. Про все, що роблять для Марії Стюарт, одразу повідомляють в Англію ще до того, як план доходить до виконання, тож і наприкінці 1585 року англійський уряд знає, — на ешафоті ще не висохла кров останніх змовників, — що вже знову готують новий замах на життя Єлизавети. Волсінґем знає кожне ім’я, всіх дворян-католиків в Англії, яких Морган завербував і схилив до думки утвердити на троні Марію Стюарт. Волсінґему досить тільки схопити, щоб із допомогою диби та інших знарядь тортур вчасно викрити змову.

Але методи цього витонченого міністра поліції набагато далекоглядніші та підступніші. Звичайно, він міг би тепер одним ударом розчавити змовників. Але четвертування кількох дворян або авантюрників не має для нього ніякого політичного значення. Навіщо відтинати п’ять або шість голів гідрі цих вічних змов, якщо за ніч знову виростуть нові? Carthaginem esse delendam, Карфаген треба зруйнувати, — ось девіз Сесіла і Волсінґема, треба покласти край самій Марії Стюарт, і для цього потрібна як привід не якась безневинна дія, а широка і розгалужена, підтверджена доказами злочинна діяльність на користь ув’язненої. Отже, замість у зародку задушити так звану змову Бебінґтона, Волсінґем докладає всіх зусиль, щоб навмисне поширити її: сприяє їй зичливістю, підживлює грішми, допомагає позірним недбальством. Тільки завдяки його мистецтву провокатора дилетантська змова кількох провінційних дворян проти Єлизавети ма­ло-помалу стала відомою змовою Волсінґема для знищення ­Ма­рії Стюарт.

Для законного вбивства Марії Стюарт із допомогою парламентських статей потрібні три етапи. Спершу треба дове­сти змовників до планування замаху на Єлизавету, і той план мають підтверджувати докази. По-друге, їх треба спонукати, щоб вони виразно повідомили про свій намір Марію Стюарт. А по-третє, — і це найважче, — Марію Стюарт треба приманити, щоб вона виразно й письмово висловила згоду з планом убивства. Навіщо вбивати невинну без ясно сформульованого приводу? Це було б прикрим для честі Єлизавети перед світом. Краще навмисне зробити її винною, краще підступно тицьнути їй у руки кинджал, яким вона сама себе вб’є.

Ця змова англійської державної поліції проти Марії Стюарт починається з ганьби: ув’язненій раптом дали деякі пільги. Волсінґему, здається, було неважко переконати побожного пуританина Еймієса Політа, що краще втягнути Марію Стюарт у змову замість відгороджувати від усіх спокус. Адже Політ раптом змінив свою тактику, дотримуючись планів генерального штабу англійської державної поліції: одного дня доти невблаганний з’являється перед Марією Стюарт і люб’язно повідомляє, що планують її переїзд із Татбері до Чартлі. Марія Стюарт, цілком нездатна прозирнути махінації ворогів, не може приховати своєї щирої радості. Татбері — похмура споруда, більше подібна до в’язниці, ніж до замку, натомість Чартлі стоїть не тільки в гарнішому та вільнішому місці, а й поблизу — на цю думку в Марії Стюарт радісно закалатало серце — від садиб кількох католицьких родин, які приязні з нею і від яких можна сподіватися допомоги. Там вона знову зможе нарешті полювати та їздити верхи, там, мабуть, навіть отримуватиме звістки від родичів і друзів за морями і завдяки сміливості та хитрощам здобуде те, що тільки й має значення для неї: свободу.

І дивіться: одного ранку Марія Стюарт не може вийти з дива. Вона не наважується вірити власним очам. Немов чарами, страхітливий проклін Еймієса Політа вже розбито. До Марії Стюарт дійшов лист, таємний шифрований лист, перший за тижні та місяці ізоляції. Ох, які вправні її друзі, обачні й розумні, знайшовши нарешті спосіб ошукати невблаганного сторожа Ейміеса Політа. Яка несподівана ласка: вона вже не відрубана від світу, може відчувати дружбу, цікавість, спів­участь, знову може дізнаватися про всі плани та готування, які відбуваються задля її визволення! А втім, таємничий ін­стинкт спонукає Марію Стюарт бути обережною, вона відповідає на лист свого агента Морґана з наполегливою засторогою: «Добре стережіться вплутуватись у справи, які можуть обтяжити Вас і посилити підозри, які тут існують щодо Вас». Але невдовзі недовіра Марії Стюарт розвіялася,