Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

Рейс поспівчував Йоганнові, та, як розраду, міг запропонувати тільки те, що одвезе його своїм мотоциклом у місто, у той будинок з дівками, до якого прикріплений начальницький склад табору.

Всі ці дні Йоганна не покидала думка про в'язня № 740014. Знову й знову гортав він його особову справу і поступово прийшов до деяких цікавих для себе висновків.

Так, в анкеті місцем постійного проживання було названо Горлівку, а в графі про професію значилося «селянин-одноосібник». А який може бути одноосібник в самому серці промислового Донбасу? До того ж в анкеті № 740014 стояло російське прізвище, хоч тут-таки значилося, що за національністю він українець.

Йоганн прикинув, як звучатиме це прізвище, якщо переробити його на український лад, і раптом збагнув, що це прізвище відомого всій країні шахтаря. Ім'я в анкеті, видимо, було вказано справжнє, і воно теж збігалося.

Увечері Йоганн прийшов у спецблок, викликав блокфюрера й безапеляційним тоном заявив, що з відома пана оберштурмбанфюрера Клейна капітан абверу Дітріх уповноважив його допитати двох в'язнів. Так само категорично він наказав привести на допит № 740014, а рівно через годину після цього — «кролика» з лисиною на брові.

Добре вишколений, і, очевидно, звиклий беззаперечно коритися, блокфюрер провів Вайса у відсік, спеціально одведений для допиту в'язнів, і залишив його тут самого.

Йоганн оглядівся. Його увагу насамперед привернула висока, до самої стелі шафа з нещільно причиненими дверцями. Йоганн відчинив дверці й сахнувся.

Шафа призначалась для підвішування, розтягування в'язнів під час допитів. Це була навіть не шафа, а футляр, що приховував змонтоване в ньому особливе хитромудре обладнання. Зі стелі звисали на блоках ручні кандали, а внизу лежали каидали для ніг. Йоганн спробував підняти їх і не зміг: такий важкий був прикріплений до них бетонний вантаж. Видимо, честь винаходу цього страхітливого розп'яття належала Флінку. Він якось кинув мимохідь, що з дитинства не може бачити крові. І завтра, а можливо, ще й сьогодні Йоганн зустрінеться з цим Флінком, і потисне йому руку, і всміхнеться йому, і поцікавиться його самопочуттям, і говоритимуть вони про якісь там незначні дрібниці: про погоду, про нові пластинки…

Йоганн причинив шафу, сів за стіл і щосили стиснув гумову палицю з нанизаними на неї металевими гайками. І враз його пальці розтулилися. Він зрозумів, що перед ним цього разу Рейсів винахід, яким той не раз чванився, жартома називаючи це знаряддя «жезлом з обручками».

Постукали. Блокфюрер завів в'язня № 740014, виструнчився біля дверей, чекаючи наказу. Йоганн знову взяв у руки гумову палицю, підійшов, наказав блокфюрерові вийти з камери. Розмахуючи палицею перед лицем в'язня, спитав по-російськи:

— Ну, що скажеш? — І нібито випробовуючи знаряддя допиту, щосили вдарив по одвірку. Потім відчинив двері, визирнув. Коридор був порожній.

Йоганн підійшов до столу, сказав:

— Сідайте.

В'язень глибоко зітхнув, як перед стрибком у воду, і сів на вгвинчену у підлогу масивну табуретку.

Пильно дивлячись йому у вічі, Йоганн назвав його справжнє ім'я. Додав:

— Стахановець. Шахтар. Комуніст. Так?

В'язень, не підводячи очей, похмуро розглядав свої руки. Обличчя в нього лишалося незворушним, мертвим. Йоганн закричав:

— Кажи, тварюко, кажи! — І вдарив палицею по столу. — Кажи!

Шахтар повернувся до нього спиною, звично обхопив голову руками.

Вайс сів, запропонував:

— Покуримо…

В'язень вражено втупився в нього.

— Правильно, — схвалив Йоганн. — Все правильно. Молодець.

— А ти сволота, — дуже спокійно, з гідністю промовив шахтар. — Пес у вовчій шкурі.

— Зрозуміло, — сказав Йоганн, — точне формулювання. — Порадив: — А ви все-таки візьміть усю пачку, ну як трофейну, чи що.

Шахтар недовірливо потягнув до себе сигарети, швидко запхнув за пазуху. Спитав:

— Купити думаєш?

— Ну, коли б ви були продажний!

— Такий, як ти?..

— Ну ось що, — попросив Вайс, — досить. — Нахилився. — А коли я тобі вірю?

— Купуєш, — уперто повторив шахтар.

Йоганн простягнув до нього руку й мало не звалив зі столу велику жерстянку з розведеним гіпсом. Спитав машинально:

— На якого біса це тут?

— Розігруєш? — так само спокійно спитав шахтар. — Прикидаєшся новачком? Мало ти нам роти гіпсував, щоб під час мордувань не кричали?

— Так, цікаво. — Йоганн злегка вмокнув пальця в холодну рідину в банці. Він подивився на годинник, звелів:

— Підійди до мене.

Той покірно наблизився. Йоганн відчинив шафу.

— Ставай.

Шахтар звично простягнув руки до кандалів.

— Не треба. Поворушись, порухайся.

Шахтар виконав і це.

— Тепер стань, зіпрись об стінку й щоб ані звуку, ані шереху. Зрозумів? — І, востаннє суворо глянувши в розгублене, здивовано обличчя шахтаря, зачинив шафу і вийшов.

У коридорі нікого не було. Перед спецблоком — теж ані душі. Табір, оповитий промозглим туманом, що аж смердів гнилим баговинням, здавалось, вимер. Різке, якесь мертвотне світло прожекторів клубочилося разом з туманом. І відчуття нереальності всього навколишнього на мить охопило Йоганна. Та тільки на мить. З напівзабуття його вивів блокфюрер. «Кролик», який прийшов з ним, виразно підморгнув, указуючи на шафу.

Блокфюрер сказав з повагою:

— А я думав, пане єфрейтор, вам асистент потрібен, а ви самі впоралися.

Втрьох вони зайшли до камери. Йоганн сів за стіл. «Кролик», що тримався з догідливою розв'язністю, теж сів, не чекаючи запрошений.

— Встати! — крикнув Йоганн і, схопивши гумову палицю, з розмаху вдарив нею по голові.

«Кролик» схлипнув, затулив обличчя руками.

— Мовчати! — наказав Йоганн і махнув рукою блокфюреру. Коли той вийшов, Йоганн ледь прочинив дверці шафи, пильно подивився на «кролика». — Ти!.. — І назвав номери ще трьох інформаторів, причому вимовив це голосно, чітко. Потім розвалився на стільці й, похитуючи головою, вів