Лабіринт духів - Карлос Руїс Сафон
– Не заперечуєте, якщо я присяду коло вас?
Маташ похитав головою.
– Мене звати Бріанс. Фернандо Бріанс. Я адвокат, хоч ним і не видаюся.
– Віктор Маташ, письменник, хоч також ним не видаюся.
– Що за часи настали, еге ж? Ті, хто є кимось, видаються ніким, а ті, хто ще два дні тому був ніким, тепер видаються чимось більшим, ніж вони є насправді.
– Я бачу, ви не лише адвокат, а ще й філософ.
– І все це за цілком помірну платню, – зауважив Бріанс.
– Я б із задоволенням винайняв вас, щоб захистити своє власне кохання, але, боюся, у мене зараз скрутно з фінансами.
– Не бійтеся. Клієнта я вже маю.
– Хто ж тоді я у цій історії? – запитав Маташ.
– Митець, якому поталанило бути обраним для дуже прибуткової роботи.
– Он як? І хто ж ваш клієнт, насмілюся запитати?
– Чоловік, який ревно оберігає своє особисте життя.
– Хто ж його не оберігає?
– Той, хто його не має.
– Забудьте на хвилинку про філософію й поверніться до адвокатури, – мовив до нього Маташ. – Яким чином я можу бути корисний вам чи вашому клієнту?
– Мій клієнт – чоловік значливий і грошовитий. Він один із тих, про кого кажуть, що у них є все.
– І саме вони завжди хочуть ще більше.
– У нашому випадку ось у цьому «ще більше» й полягають ваші послуги, – пояснив Бріанс.
– Які ж послуги може надати письменник у воєнний час? Мої читачі не хочуть читати, вони хочуть убивати одне одного.
– Ви ніколи не замислювалися над тим, щоб написати біографію? – запитав адвокат.
– Ні. Я пишу вигадані історії.
– Існує думка, що серед усіх літературних жанрів найбільше вигадки саме в біографії.
– За винятком, можливо, автобіографії, – погодився Маташ.
– Отож-то. Як новеліст, визнайте, що в годину скрути будь-яка історія – це лише історія.
– Як новеліст, я визнаю тільки аванси. Бажано готівкою.
– До цього ми ще дійдемо. Однак, чисто теоретично, хіба життєпис будь-якої особи не створено зі слів, з мови? Хіба ні?
Маташ зітхнув.
– Усе створено зі слів і з мови, – відказав він. – Навіть софізми адвокатів.
– А хто ж у такому разі письменник, якщо не будівничий мови? – запитав Бріанс.
– Той, хто не має жодних перспектив у своїй професії, коли люди перестають думати головою і починають думати нижньою частиною кишківника, щоб не сказати чогось іншого.
– Бачите? Навіть сарказм у ваших вустах звучить елегантно.
– Чому б вам не перейти ближче до справи, сеньйоре Бріанс?
– Краще не висловився б навіть мій клієнт.
– Продовжуючи тему сарказму… Якщо ваш клієнт такий впливовий і заможний, чи не видається вам, що маєте надто аскетичний вигляд, щоб бути його адвокатом? Без образ.
– А я й не ображаюся. Власне кажучи, ви маєте цілковиту слушність. Я не працюю напрямки зі своїм клієнтом.
– Поясніть, – попросив Маташ.
– Мене найняла престижна адвокатська контора, що заступає інтереси цього чоловіка.
– Вам неабияк поталанило. Чому ж тут не з’явився представник цієї такої поважної контори?
– Тому що вона перебуває на «національній» території. Звісно, лише формально. Особисто мій клієнт, як мені відомо, зараз у Швейцарії.
– Перепрошую?
– Мій клієнт та його адвокати мають підтримку й захист генерала Франко, – пояснив Бріанс.
Маташ із острахом озирнувся на столики довкола. Здається, ніхто на них не зважав і не дослухався до їхньої розмови, але то були часи, коли всі підозрювали всіх і навіть стіни мали вуха.
– Ви, мабуть, пожартували, – стишеним голосом мовив Маташ.
– Запевняю вас, що ні.
– У такому разі прошу вас устати й забратися геть. Будемо вважати, що я вас не бачив і не чув.
– Повірте, я чудово вас розумію, сеньйоре Маташ. Проте не можу цього зробити.
– Чому ні?
– Бо якщо я вийду з цього бару, не домовившись із вами, не думаю, що доживу до завтра. Як і ви та ваша родина.
Запала тривала мовчанка. Маташ схопив за лацкан адвоката, що з безмежним сумом в очах дивився на нього.
– Ви кажете правду… – пробурмотів письменник, радше до себе самого, ніж до розмовника.
Бріанс кивнув. Маташ відпустив його.
– Чому я?
– Дружина мого клієнта – ваша шанувальниця. Каже, їй дуже подобається, як ви пишете. Особливо історії про кохання. Інші – не так подобаються.
Письменник затулив обличчя руками.
– Якщо вас це трохи втішить, то плата більш ніж достойна, – додав Бріанс.
Маташ зиркнув на адвоката крізь пальці.
– А вам що вони пообіцяли?
– Вони дозволять мені й далі дихати і виплатять усі мої чималі борги. Якщо тільки ви скажете «так».
– А якщо я скажу «ні»?
Бріанс стенув плечима.
– Кажуть, нині найняти вбивцю в Барселоні коштує дуже дешево.
– Як я… як ви знаєте, що ці погрози не блеф?
Бріанс опустив очі.
– Коли я поставив це саме запитання, мені надіслали пакет із лівим вухом мого компаньйона, Хусіда, і повідомили, що надсилатимуть щодня пакети з іншими його частинами, доки не отримають відповіді. Я вже казав вам, що брудна робота в цьому місті оцінюється дешево.
– Як звати вашого клієнта? – запитав Маташ.
– Цього я не знаю.
– Що ж тоді ви знаєте?
– Знаю, що люди, які працюють на нього, не кидають слів на вітер.
– А він?
– Мені відомо, що він банкір. Впливовий. Знаю, чи радше здогадуюся, що він один із тих кількох банкірів, що фінансують армію Франко. Також знаю, чи то пак мені дали зрозуміти, що це чоловік честолюбний і дуже вразливий до тої думки, яка може лишитися про нього в історії, і що його дружина, як я вже згадував, ваша віддана читачка й шанувальниця, переконала чоловіка, що йому потрібна біографія, у якій будуть відображені його досягнення, його велич і непомірний внесок у добробут Іспанії і всього світу.
– Кожен сучий син потребує біографії, найбрехливішого ґатунку літератури з усіх, які тільки існують у світі, – виголосив Маташ.
– Не буду сперечатися, сеньйоре Маташ. Хочете почути добру новину?
– Вона стосується можливості лишитися живим?
– Сто тисяч песет на рахунку, відкритому на ваше ім’я в Національному банку Швейцарії, після згоди взятися за роботу і ще сто тисяч після публікації життєпису.
Маташ ошелешено поглянув на адвоката.
– Доки ви намагаєтеся перетравити цю суму, дозвольте, я поясню процедуру. Після згоди й підписання контракту ви щодва тижні отримуватимете через мою контору платню, доки не скінчите своєї роботи. Платня ця не буде відраховуватися від загальної суми вашого гонорару. Невдовзі до вас, також через мене, надійде перша версія біографії мого клієнта, яка, схоже, уже існує.
– Отже, я не перший?
Бріанс
