РІздво Навпаки - Arachne

Шепіт посилювався, а світло ставало все яскравішим. Тепер він ніби пронизував їх наскрізь, змушуючи дивитись углиб себе.

"Пам'ятайте помилки…"

Емілі відчула, як її серце стиснулося. Образи з минулого змінилися іншими: вона за робочим столом, яка ігнорує дзвінки Софії; Лукас, що пропонує разом провести вихідний, але одержує відмову; її мати, що благає приїхати на Різдво, а вона відповідає, що занадто зайнята.

— Це… мої помилки, - пробурмотіла вона, голос затремтів.

Софія схопилася за її руку, стиснувши пальці так сильно, що Емілі ледь не скрикнула.

— Воно хоче, щоб ми зрозуміли, — сказала Софія, дивлячись прямо в обличчя матері. — Щоб ми згадали те, що забули... або те, що намагалися забути.

Калеб витер лоба, його обличчя було перекошене від напруги.

- Чому воно це робить? - вигукнув він, оглядаючи кімнату. - Навіщо змушувати нас переживати все це?

Годинник раптом уповільнив свій хід. Шепіт стих, залишивши по собі дзвінку тишу. Світло пом'якшало, але все ще наповнювало кімнату, ніби обволікаючи їх.

"Щоб виправити."

Ці слова пролунали чітко, голосно і ясно, ніби той, хто розмовляє, стояв поруч із ними.

Емілі подивилася на Софію, а потім на Калеба.

- Виправити? - Запитала вона, її голос тремтів. - Але як?

Софія подивилася на годинник, ніби намагаючись прочитати їхнє послання.

— Може, нам треба… повернутися назад. До тих моментів, де ми помилились.

Емілі похитала головою, не в змозі повірити у почуте.

— Це шаленство. Як ми можемо повернутися назад?

Але Калеб, задумливо дивлячись на годинник, відповів тихо:

— Хіба ми не бачимо, що все йде назад? Може, це не безумство. Може це шанс.

Емілі дивилася на нього, відчуваючи, як всередині її стикаються страх і надія. Якщо це справді шанс все виправити… чи готова вона прийняти його?