Енеїда - Іван Котляревський

йшов; І так швиденько поспішала, Еней не чув аж підошов, Хватаючися за ягою; Як ось уздріли пред собою Чрез річку в пекло перевіз. Ся річка Стиксом називалась, Сюди ватага душ збиралась, Щоб хто на той бік перевіз. 53 І перевізчик тут явився, Як циган, смуглой цери був, Од сонця ввесь він попалився І губи, як арап, оддув; Очища в лоб позападали, Сметаною позапливали, А голова вся в ковтунах; Із рота слина все котилась, Як повстка, борода скомшилась, Всім задавав собою страх. 54 Сорочка, зв'язана узлами, Держалась всилу на плечах, Попричепляна мотузками, Як решето, була в дірках; Замазана була на палець, Засалена, аж капав смалець, Обутий в драні постоли; Із дір онучі волочились, Зовсім, хоть вижми, помочились, Пошарпані штани були. 55 За пояс лико одвічало, На йому висів гаманець; Тютюн, і люлька, і кресало, Лежали губка, кремінець. Хароном перевізник звався, Собою дуже величався, Бо і не в шутку був божок: З крючком весельцем погрібався. По Стиксові, як стрілка, мчався, Був човен легкий, як пушок. 56 На ярмарку як слобожане Або на красному торгу До риби товпляться миряне, Було на сьому так лугу. Душа товкала душу в боки І скреготали, мов сороки; Той пхавсь, той сунувсь, инчий ліз; Всі м'ялися, перебирались, Кричали, спорили і рвались, І всяк хотів, його щоб віз. 57 Як гуща в сирівці іграє, Шиплять, як кваснуть, буряки, Як против сонця рій гуляє, Гули сі так небораки, Харона, плачучи, прохали, До його руки простягали, Щоб взяв з собою на каюк; Но сей того плачу байдуже, На просьби уважав не дуже: Злий з сина був старий дундук. 58 І знай, що все веслом махає І в морду тиче хоч кому, Од каюка всіх одганяє, А по вибору своєму Потрошечку в човен сажає, І зараз човен одпихає, На другий перевозить бік; Кого не візьме, як затнеться, Тому сидіти доведеться, Гляди — і цілий, може, вік. 59 Еней в кагал сей як убрався, Щоб зближитися к порому; То з Палінуром повстрічався, Штурмановав що при йому. Тут Палінур пред ним заплакав, Про долю злу свою балакав, Що через річку не везуть; Но баба зараз розлучила, Енею в батька загвоздила, Щоб довго не базікав тут. 60 Попхались к берегу поближче, Прийшли на самий перевіз, Де засмальцьований дідище Вередовав, як в греблі біс; Кричав буцімто навіжений, І кобенив народ хрещений, Як водиться в шиньках у нас; Досталось родичам сердешним, Не дуже лаяв словом гречним, Нехай же зносять в добрий час. 61 Харон, таких гостей уздрівши, Оскілками на їх дививсь, Як бик скажений заревівши, Запінивсь дуже і озливсь: "Відкіль такії се мандрьохи, І так уже вас тут не трохи, Якого чорта ви прийшли? Вас треба хати холодити! Вас треба так опроводити, Щоб ви і місця не найшли. 62 Геть, преч, вбирайтесь відсіль к чорту, Я вам потилишника дам; Поб'ю всю пику, зуби, морду, Аж не пізна вас дідько сам; Ійон же як захрабровали, Живі сюди примандровали, Бач, гиряві, чого хотять! Не дуже я на вас покваплюсь, Тут з мертвими ось не управлюсь, Що так над шиєю стоять". 63 Сивилла бачить, що не шутка, Бо дуже сердиться Харон; Еней же був собі плохутка; Дала стариганю поклон: "Та ну, на нас лиш придивися, — Сказала, — дуже не гнівися, Не сами ми прийшли сюди; Хіба ж мене ти не пізнаєш, Що так кричиш, на нас гукаєш — Оце невидані біди! 64 Ось глянься, що оце такеє! Утихомирся, не бурчи; Ось деревце, бач, золотеє, Тепер же, коли хоч, мовчи". Потім все дрібно розказала, Кого до пекла провожала, До кого, як, про що, за чим. Харон же зараз схаменувся, Разів з чотири погребнувся І з каючком причалив к ним. 65 Еней з Сивиллою своєю Не мішкавши в човен ввійшли; Кальною річкою сією На той бік в пекло поплили; Вода в розколини лилася, Що аж Сивилла піднялася, Еней боявсь, щоб не втонуть, Но пан Харон наш потрудився, На той бік так перехопився, Що нільзя оком ізмигнуть. 66 Приставши, висадив на землю; Взяв пів-алтина за труди, За працьовиту свою греблю, І ще сказав, іти куди. Пройшовши відсіль гонів з двоє, Побравшись за руки обоє, Побачили, що ось лежав У бур'яні бровко муругий, Три голови мав пес сей мурий, Він на Енея загарчав. 67 Загавкав грізно в три язики, Уже був кинувсь і кусать, Еней підняв тут крик великий, Хотів чимдуж назад втікать. Аж баба хліб бровку шпурнула І горло глевтяком заткнула, То він за кормом і погнавсь; Еней же з бабою старою, То сяк, то так, попід рукою, Тихенько од бровка убравсь. 68 Тепер Еней убрався в пекло, Прийшов зовсім на инчий світ; Там все поблідло і поблекло, Нема ні місяця, ні звізд, Там тілько тумани великі, Там чутні жалобниї крики, Там мука грішним не мала. Еней з Сивиллою гляділи, Якії муки тут терпіли, Якая кара всім була. 69 Смола там в пеклі клекотіла І грілася все в казанах, Живиця, сірка, нефть кипіла; Палав огонь, великий страх! В смолі сій грішники сиділи І на огні пеклись, горіли. Хто, як, за віщо заслужив. Пером не можна написати, Не можна і в казках сказати., Яких було багацько див! 70 Панів за те там мордовали І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів. За те вони дрова возили, В болотах очерет косили, Носили в пекло на підпал. Чорти за ними приглядали, Залізним пруттям підганяли, Коли який з них приставав. 71 Огненним пруттям оддирали Кругом на спину і живіт, Себе що сами убивали, Яким остив наш білий світ. Гарячим дьогтем заливали, Ножами під боки штрикали, Щоб не хапались умирать. Робили розниї їм муки, Товкли у мужчирях їм руки, Не важились щоб убивать. 72 Багатим та скупим вливали Розтопленеє срібло в рот, А брехунів там заставляли Лизать гарячих сковород; Які ж ізроду не .женились, Та по чужим куткам живились, Такі повішані на крюк, Зачеплені за теє тіло, На світі що грішило сміло І не боялося сих мук. 73 Всім старшинам тут без розбору, Панам, підпанкам і слугам Давали в пеклі добру хльору, Всім по заслузі, як котам. Тут всякиї були цехмистри, І ратмани, і бургомистри, Судді, підсудки, писарі, Які по правді не судили Та тілько грошики лупили І одбирали хабарі. 74 І всі розумні филозопи, Що в світі вчились мудровать; Ченці, попи і крутопопи, Мирян щоб знали научать; Щоб не ганялись за гривнями, Щоб не возились з попадями, Та знали церков щоб одну; Ксьондзи до баб щоб не іржали, А мудрі звізд щоб не знімали — Були в огні на самім дну. 75 Жінок своїх що не держали В руках, а волю їм давали, По весіллях їх одпускали, Щоб часто в приданках були І до півночі там гуляли, І в гречку деколи скакали, Такі сиділи всі в шапках, І з превеликими рогами, З зажмуреними всі очами, В кип'ячих сіркой казанах. 76 Батьки, які синів не вчили, А гладили по головах, І тілько знай що їх хвалили, Кипіли в нефті в казанах; Що через їх синки в ледащо Пустилися, пішли в нінащо, А послі чубили батьків, І всею силою бажали, Батьки щоб швидче умирали, Щоб їм принятись до замків. 77 І ті були там лагоминці, Піддурювали що дівок, Що в вікна дрались по драбинці Під темний, тихий вечерок; Що будуть сватать їх, брехали, Підманювали, улещали, Поки добрались до кінця; Поки дівки од перечосу До самого товстіли носу, Що сором послі до вінця. 78 Були там купчики проворні, Що їздили по ярмаркам, І на аршинець на підборний Поганий продавали крам. Тут всякії були пронози, Перекупки і шмаровози, Жиди, міняйли, шинькарі. І ті, що фиги-миги возять, Що в боклагах гарячий носять, Там всі пеклися крамарі. 79 Паливоди і волоцюги, Всі зводники і всі плути; Ярижники і всі п'янюги,' Обманщики і всі моти, Всі ворожбити, чародії, Всі гайдамаки, всі злодії, Шевці, кравці і ковалі; Цехи: різницький, коновальський, Кушнірський, ткацький, шаповальський Кипіли в пеклі всі в смолі. 80 Там всі невірні і христьяне, Були пани