Енеїда - Іван Котляревський

ти дядько, А я племінниця тобі, Та ти ж мені хрещений батько, Спасибі зароби собі. Моєму поможи Енею, Щоб він з ватагою своєю Щасливо їздив по воді; Уже і так пополякали, Насилу баби одшептали, Попався в зуби був біді". 73 Нептун, моргнувши, засміявся; Венеру сісти попросив І після неї облизався, Сивухи чарочку налив; І так її почастовавши, Чого просила, обіщавши, І зараз з нею попрощавсь. Повіяв вітр з руки Енею, Простивсь сердешненький з землею, Як стрілочка, по морю мчавсь. 74 Поромщик їх щонайглавніший З Енеєм їздив всякий раз, Його слуга був найвірніший — По-нашому він звавсь Тарас. Сей, сидя на кормі, хитався, По саме нільзя нахлистався Горілочки, коли прощавсь. Еней велів його прийняти, Щоб не пустивсь на дно ниряти І в лучшім місці би проспавсь. 75 Но видно, що пану Тарасу Написано так на роду, Щоб тілько до сього він часу Терпів на світі сім біду. Бо, розхитавшись, бризнув в воду, Нирнув — і, не спитавши броду, Наввиринки пішла душа. Еней хотів, щоб окошилась Біда і більш не продовжилась, Щоб не пропали всі з коша. ЧАСТИНА ТРЕТЯ 1 Еней-сподар, посумовавши, Насилу трохи вгамовавсь; Поплакавши і поридавши, Сивушкою почастовавсь; Но все-таки його мутило І коло серденька крутило, Небіжчик часто щось вздихав; Він моря так уже боявся, Що на богів не покладався І батькові не довіряв. 2 А вітри ззаду все трубили В потилицю його човнам, Що мчалися зо всеї сили По чорним пінявим водам. Гребці і весла положили, Та сидя люлечки курили І кургикали пісеньок: Козацьких, гарних, запорозьких, А які знали, то московських Вигадовали бриденьок. 3 Про Сагайдачного співали, Либонь співали і про С і ч, Як в пікінери набирали, Я к мандровав козак всю ніч; Полтавську славили Шведчину, І неня як свою дитину З двора провадила в поход; Як під Бендер'ю воювали, Без галушок як помирали, Колись як був голодний год. 4 Не так то діється все хутко, Як швидко кажуть нам казок; Еней наш плив хоть дуже прудко, Та вже ж він плавав не деньок; Довгенько по морю щось шлялись І сами о світі не знались, Не знав троянець ні один, Куди, про що і як швендюють, Куди се так вони мандрують, Куди їх мчить Анхизів син. 5 От так поплававши немало І поблудивши по морям, Як ось і землю видно стало, Побачили кінець бідам! До берега якраз пристали, На землю з човнів повставали І стали тута оддихать. Ся Кумською земелька звалась, Вона троянцям сподобалась, Далось і їй троянців знать. 6 Розгардіяш настав троянцям, Оп'ять забули горювать; Буває щастя скрізь поганцям, А добрий мусить пропадать. І тут вони не шановались, А зараз всі і потаскались, Чого хотілося шукать: Якому — меду та горілки, Якому — молодиці, дівки, Оскому щоб з зубів зігнать. 7 Були бурлаки сі моторні, Тут познакомились той час, З диявола швидкі, проворні, Підпустять москаля якраз. Зо всіми миттю побратались, Посватались і покумались, Мов зроду тутечка жили; Хто мав к чому яку кебету, Такого той шукав бенькету, Всі веремію підняли. 8 Де досвітки, де вечорниці, Або весілля де було, Дівчата де і молодиці, Кому родини надало, То тут троянці і вродились; І лиш гляди, то й заходились Коло жінок там ворожить, І, чоловіків підпоївши, Жінок, куди хто знав, повівши, Давай по чарці з ними пить. 9 Які ж були до карт охочі, То не сиділи дурно тут; Гуляли часто до півночі В ніска, в пари, у лави, в жгут, У памфиля, в візка і в кепа, Кому ж із них була дотепа, То в гроші грали всім листів. Тут всі по волі забавлялись, Пили, іграли, женихались. Ніхто без діла не сидів. 10 Енеи один не веселився, Йому немиле все було; Йому Плутон та батько снився, І пекло в голову ввійшло. Оставивши своїх гуляти, Пішов скрізь по полям шукати, Щоб хто дорогу показав: Куди до пекла мандровати, Щоб розізнати, розпитати, Бо в пекло стежки він не знав. 11 Ішов, ішов, аж з русих кудрів В три ряди капав піт на ніс, Як ось забачив щось і уздрів, Густий пройшовши дуже ліс. На ніжці курячій стояла То хатка дуже обветшала, І вся вертілася кругом; Він, до тії прийшовши хати, Хазяїна став викликати, Прищурившися під вікном. 12 Еней стояв і дожидався, Щоб вийшов з хати хто-небудь, У двері стукав, добувався, Хотів був хатку з ніжки спхнуть. Як вийшла бабище старая, Крива, горбатая, сухая, Запліснявіла вся в шрамах; Сіда, ряба, беззуба, коса, Розхристана, простоволоса, І як в намисті, вся в жовнах. 13 Еней, таку уздрівши цяцю, Не знав із ляку де стояв; І думав, що свою всю працю Навіки тута потеряв. Як ось до його підступила Яга ся і заговорила, Роззявивши свої уста: "Гай, гай же, слихом послихати, Анхизенка у віч видати, А як забрів ти в сі міста? 14 Давно тебе я дожидаю І думала, що вже пропав; Я все дивлюсь та визираю, Аж ось коли ти причвалав. Мені вже розказали з неба, Чого тобі пильненько треба, — Отець твій був у мене тут". Еней сьому подивовався І баби сучої спитався: Як відьму злую сю зовуть. 15 "Я Кумськая зовусь Сивилла, Ясного Феба попадя, При його храмі посіділа, Давно живу на світі я! При Шведчині я дівовала, А татарва як набігала, То вже я замужем була; І першу сарану зазнаю; Коли ж був трус, як ізгадаю, То вся здригнусь, мовби мала. 16 На світі всячину я знаю, Хоть нікуди і не хожу, І людям в нужді помагаю, І їм на звіздах ворожу: Кому чи трясцю одігнати, Од заушниць чи пошептати, Або і волос ізігнать; Шепчу — уроки проганяю, Переполохи виливаю, Гадюк умію замовлять. 17 Тепер ходімо лиш в каплицю, Там Фебові ти поклонись І обіщай йому телицю, А послі гарно помолись. Не пожалій лиш золотого Для Феба світлого, ясного, Та і мені що перекинь; То ми тобі таки щось скажем, А може, в пекло шлях покажем, Іди, утрись і більш не слинь". 18 Прийшли в каплицю перед Феба, Еней поклони бити став, Щоб із блакитного Феб неба Йому всю ласку показав. Сивиллу тут замордовало, І очі на лоб позганяло, І дибом волос став сідий; Клубком із рота піна билась; Сама ж вся корчилась, кривилась, Мов дух вселився в неї злий. 19 Тряслась, кректала, побивалась, Як бубен, синя стала вся; Упавши на землю, качалась, У барлозі мов порося. І чим Еней молився більше, То все було Сивиллі гірше; А послі, як перемоливсь, З Сивилли тілько піт котився; Еней же на неї дивився, Дрижав од страху і трусивсь. 20 Сивилла трохи очуняла, Отерла піну на губах; І до Енея проворчала Приказ од Феба в сих словах: "Така богів Олимпських рада, Що ти і вся твоя громада Не будете по смерть в Риму; Но що тебе там будуть знати, Твоє імення вихваляти; Но ти не радуйся сьому. 21 Іще ти вип'єш добру повну, По всіх усюдах будеш ти; І долю гірку, невгомонну Готовсь свою не раз клясти. Юнона ще не вдовольнилась, Її злоба щоб окошилась Хотя б на правнуках твоїх; Но послі будеш жить по-панськи, І люди всі твої троянські Забудуть всіх сих бід своїх". 22 Еней похнюпивсь, дослухався, Сивилла що йому верзла, Стояв, за голову узявся, Не по йому ся річ була. "Трохи мене ти не морочиш, Не розчовпу, що ти пророчиш, — Еней Сивиллі говорив: — Диявол знає, хто з вас бреше, Трохи б мені було не легше, Якби я Феба не просив. 23 Та вже що буде, те і буде, А буде те, що бог нам дасть; Не ангели — такії ж люди, Колись нам треба всім пропасть. До мене будь лиш ти ласкава, Услужлива і нелукава, Мене до батька поведи; Я проходився б ради скуки Побачити пекельні муки, Ану, на звізди погляди. 24 Не перший я, та й не послідній, Іду до пекла на поклон: Орфей який уже негідний, Та що ж йому зробив Плутон; А Геркулес як увалився, То так у пеклі розходився, Що всіх