Енеїда - Іван Котляревський

чортяк порозганяв. Ану! Черкнім — а для охоти Тобі я дам на дві охвоти... Та ну ж! скажи, щоб я вже знав". 25 "Огнем, як бачу, ти іграєш, — Йому дала яга одвіт: — Ти пекла, бачу, ще не знаєш, Не мил тобі уже десь світ. Не люблять в пеклі жартовати, Повік тобі дадуться знати, От тілько ніс туди посунь; Тобі там буде не до чмиги, Як піднесуть із отцом фиги, То зараз вхопить тебе лунь. 26 Коли ж сю маєш ти охоту У батька в пеклі побувать, Мені дай зараз за роботу, То я приймуся мусовать, Як нам до пекла довалитись І там на мертвих подивитись; Ти знаєш — дурень не бере: У нас хоть трохи хто тямущий, Уміє жить по правді сущій, То той, хоть з батька, то здере. 27 Поким же що, то ти послухай Того, що я тобі скажу, І голови собі не чухай... Я в пекло стежку покажу: В лісу великому, густому, Непроходимому, пустому Якеєсь дерево росте; На нім кислиці не простії Ростуть — як жар, всі золотії, І деревце те не товсте. 28 Із дерева сього зломити Ти мусиш гільку хоть одну; Без неї бо ні підступити Не можна перед сатану; Без гільки і назад не будеш І душу з тілом ти погубиш, Плутон тебе закабалить. Іди ж, та пильно приглядайся, На всі чотири озирайся, Де деревце те заблищить. 29 Зломивши ж, зараз убирайся, Якмога швидше утікай; Не становись, не оглядайся І уха чим позатикай; Хоть будуть голоса кричати, Щоб ти оглянувся, прохати, Гляди, не озирайсь, біжи. Вони, щоб тілько погубити, То будуть все тебе манити; От тут себе ти покажи". 30 Я га тут чортзна-де дівалась, Еней остався тілько сам, Йому все яблуня здавалась, Покою не було очам; Шукать її Еней попхався, Втомивсь, засапавсь, спотикався, Поки прийшов під темний ліс; Коловсь сердешний об тернину, Пошарпався весь об шипшину, Було таке, що рачки ліз. 31 Сей ліс густий був несказанно, І сумно все в йому було; Щось вило там безперестанно І страшним голосом ревло; Еней, молитву прочитавши І шапку цупко підв'язавши, В лісную гущу і пішов, Ішов і утомивсь чимало, І надворі тогді смеркало, А яблуні ще не знайшов. 32 Уже він начинав боятись, На всі чотири озиратись; Трусивсь, та нікуди діватись, Далеко тяжко в ліс забравсь; А гірше ще його злякало, Як щось у очах засіяло, От тут-то берега пустивсь; А послі дуже удивився, Як під кислицей опинився, — За гільку зараз ухвативсь. 33 І не подумавши німало, Нап'явсь, за гілечку смикнув, Аж дерево те затріщало, І зараз гільку одчахнув. І дав чимдуж із лісу драла, Що аж земля під ним дрижала, Біг так, що сам себе не чув; Біг швидко, не остановлявся, Увесь об колючки подрався; Як чорт, у реп'яхах ввесь був. 34 Прибіг к троянцям, утомився І оддихати простягнувсь; Як хлюща, потом ввесь облився, Трохи-трохи не захлебнувсь. Звелів з бичні волів пригнати, Цапів з вівцями припасати, Плутону в жертву принести, І всім богам, що пеклом правлять І грішних тормошать і давлять, Щоб гніву їм не навести. 35 Як тілько темна та пахмурна Із неба зслизла чорна ніч; Година ж стала балагурна, Як звізди повтікали пріч; Троянці всі заворушились, Завештались, закамешились На жертву приганять биків; Дяки з попами позбирались, Зовсім служити всі прибрались, Огонь розкладений горів. 36 Піп зараз взяв вола за роги І в лоб обухом зацідив, І взявши голову між ноги, Ніж в черево і засадив; І виняв тельбухи з кишками, Розклав гарненько їх рядами І пильно кендюх розглядав; Енею послі божу волю І всім троянцям добру долю, Мов по звіздам, все віщовав. 37 Як тут з скотиною возились І харамаркали дяки, Як вівці і цапи дрочились, В різницях мов ревли бики; Сивилла тут де не взялася, Запінилася і тряслася, І галас зараз підняла: "К чортам ви швидче всі ізгиньте, Мене з Енеєм тут покиньте, Не ждіть, щоб тришия дала. 53 38 А ти, — мовляла ко Енею: — Моторний, смілий молодець, Прощайся з юрбою своєю, Ходім лиш в пекло — там отець Нас твій давно вже дожидає І, може, без тебе скучає. Ану, пора чимчиковать. Возьми на плечі з хлібом клунок; Нехай йому лихий прасунок, Як голодом нам помирать. 39 Не йди в дорогу без запасу, Бо хвіст од голоду надмеш; І де-где инчого ти часу І крихти хліба не найдеш; Я в пекло стежку протоптала, Я там не раз, не два бувала, Я знаю тамошній народ; Дорожки всі, всі уголочки, Всі закоморочки, куточки, Уже не первий знаю год". 40 Еней в сю путь якраз зібрався, Шкапові чоботи набув, Підтикався, підперезався І пояс цупко підтягнув; А в руки добру взяв дрючину, Обороняти злу личину, Як лучиться де од собак. А послі за руки взялися, Прямцем до пекла поплелися, Пішли на прощу до чортяк. 41 Тепер же думаю, гадаю, Трохи не годі і писать; Ізроду пекла я не знаю, Нездатний, далебі, брехать; Хіба, читателі, пождіте, Вгамуйтесь трохи, не галіте, Піду я до людей старих; Щоб їх о пеклі розпитати І попрошу їх розказати, Що чули од дідів своїх. 42 Виргилій же, нехай царствує, Розумненький був чоловік, Нехай не вадить, як не чує, Та в давній дуже жив він вік. Не так тепер і в пеклі стало, Як в старину колись бувало І як покійник написав; Я, може, що-небудь прибавлю; Переміню і що оставлю, Писну — як од старих чував. 43 Еней з Сивиллою хватались, До пекла швидче щоб прийти, І дуже пильно приглядались, До пекла двері як найти. Як ось перед якуюсь гору Прийшли, і в ній велику нору Знайшли і вскочили туди. Пішли під землю темнотою, Еней все щупався рукою, Щоб не ввалитися куди. 44 Ся улиця вела у пекло, Була вонюча і грязна; У ній і вдень було, мов смеркло, Од диму вся була чадна; Жила з сестрою тут Дрімота, Сестра же звалася Зівота, Поклон сі перші оддали Тімасі нашому Енею З його старою попадею — І послі далі повели. 45 А потім Смерть до артикулу Ім воздала косою честь, Наперед стоя калавуру, Який у її мосці єсть: Чума, война, харцизтво, холод, Короста, трясця, парші, голод; За сими ж тут стояли в ряд: Холера, шолуді, бешиха І всі мирянські, знаєш, лиха, Що нас без милости морять. 46 Іще ж не все тут окошилось, Іще брела ватага лих: За смертію слідом валилось Жінок, свекрух і мачух злих. Відчими йшли, тесті-скуп'яги, Зяті і свояки-мотяги, Сердиті шурини, брати, Зовиці, невістки, ятровки — Що все гризуться без умовки — І всякі тут були кати. 47 Якіїсь злидні ще стояли, Жовали все в зубах папір, В руках каламарі держали, За уха настромляли пір. Се все десятські та соцькії, Начальники, п'явки людськії І всі прокляті писарі; Ісправники все ваканцьові, Судді і стряпчі безтолкові, Повірені, секретарі. 48 За сими йшли святі понури, Що не дивились і на світ, Смиренної були натури, Складали руки на живіт; Умильно богу все молились, На тиждень днів по три пестились І вслух не лаяли людей; На чотках мир пересуждали І вдень ніколи не гуляли, Вночі ж було не без гостей. 49 Насупротив сих окаянниць Квартал був цілий волоцюг, Моргух, мандрьох, ярижниць, п'яниць І бахурів на цілий плуг; З бстриженими головами, З підрізаними пеленами, Стояли хльорки наголо. І панночок фільтіфікетних, Лакеїв гарних і дотепних, Багацько дуже щось було. 50 І молодиці молоденькі, Що вийшли заміж за старих, Що всякий час були раденькі Потішить парнів молодих; І ті тут молодці стояли, Що недотепним помагали Для них сімейку розплодить; А діти гуртові кричали, Своїх паньматок проклинали, Що не дали на світі жить. 51 Еней хоть сильно тут дивився Такій великій новині, Та вже од страху так трусився, Мов сидя охляп на коні. Побачивши ж іще іздалі, Які там дива плазовали, Кругом, куди ні поглядиш, Злякавсь, к Сивиллі прихилився. Хватавсь за дергу і тулився, Мов од кота в коморі миш. 52 Сивилла в дальший путь таскала, Не баскаличивсь би та