Мертві душі - Микола Гоголь

чогось завжди бракувало: у вітальні стояли прекрасні меблі, обтягнуті пишною шовковою матерією, яка, певно, коштувала дуже недешево; але на два крісла її невистачило, і крісла стояли обтягнуті просто рогожею; господар, правда, протягом кількох років щоразу застерігав свого гостя словами: не сідайте на ці крісла, вони ще не готові. А в іншій кімнаті то й зовсім не було меблів, хоч і говорилося в перші дні по одруженню: "серденько, треба буде завтра поклопотатись, щоб у цю кімнату хоч на час поставити меблі". Увечері подавався на стіл дуже розкішний свічник із темної бронзи, з трьома античними граціями, з перламутровим вишуканим щитом, і поруч з ним ставився якийсь просто мідний інвалід, кривий, скручений набік і увесь в лою, хоч цього не помічав ні господар, ні господиня, ні слуги. Дружина його... а втім, вони були цілком задоволені одне одним. Дарма, що минуло більше восьми років після їх одруження, з них усе ще кожен приносив другому або скибочку яблучка, або цукерку, або горішок і говорив зворушливо-ніжним голосом, що виявляв справжнє кохання: "розкрий, серденько, свій ротик, я тобі покладу цей шматочок". Само собою розуміється, що ротик розкривався при такій нагоді дуже граціозно. На день народження готувалися сюрпризи: який-не-будь бісерний чохольчик на зубочистку. І дуже часто, сидячи на дивані, раптом, зовсім невідомо з яких причин, один, залишивши свою люльку, а друга шитво, якщо тільки держала його на ту пору в руках, вони обдаровували одне одного таким млосним і довгим поцілунком, що протягом його можна легко б викурити маленьку солом'яну сигарку. Словом, вони були, як то кажуть, щасливі. Звісно, можна б зауважити, що в домі є багато іншого діла, крім тривалих поцілунків та сюрпризів, і багато б можна поставити різних запитань. Навіщо, наприклад, по-дурному й без толку готується на кухні? навіщо досить порожньо в коморі? навіщо злодійка ключниця? навіщо неохайні і п'яниці слуги? навіщо вся челядь спить немилосердно байдикує всю решту часу? Але все це предмети низькі, а Манілова вихована добре. А добре виховання, як відомо, здобувається в пансіонах. А в пансіонах, як відомо, три головні предмети становлять основу людських чеснот: французька мова, потрібна для щастя родинного життя; фортепіано, для надання приємних хвилин чоловікові, і нарешті, власне господарська частина: в'язання гаманців та інших сюрпризів. А втім, бувають різні вдосконалення й зміни в методах, особливо в теперішній час; усе це більше залежить від розважливості й здібностей самих власниць пансіону. В деяких пансіонах буває так, що спершу фортепіано, потім французька мова, а тоді вже господарська частина. А іноді буває й так, що спершу господарська частина, тобто в'язання сюрпризів, потім французька мова, а тоді вже фортепіано. Різні бувають методи. Не завадить зробити ще зауваження, що Манілова... але признаюсь, про дам я дуже боюсь говорити, та й до того мені час повернутися до наших героїв, що стояли вже кілька хвилин перед дверима вітальні, взаємно припрошуючи один одного пройти вперед.

"Зробіть ласку, не турбуйтесь так для мене, я пройду потім", казав Чичиков.

"Ні, Павле Івановичу, ні, ви гість", казав Манілов, показуючи йому рукою на двері.

"Не утрудняйтеся, будь ласка, не утрудняйтеся. Будь ласка, проходьте", казав Чичиков,

"Ні, вже вибачте, не допущу пройти позаду такому приємному, освіченому гостеві".

"Чому ж освіченому?., будь ласка, проходьте".

"Ну, та вже зводьте проходити ви".

"Та чого ж?" "Ну, та вже того!" сказав з приємною усмішкою Манілов.

Нарешті обидва приятелі ввійшли в двері боком, і трохи притиснули один одного. "Дозвольте мені вам відрекомендувати дружину мою", сказав Манілов, "серденько, Павло Іванович!"

Чичиков справді побачив даму, яку він зовсім був не помітив, розкланюючись у дверях з Маніловим. Вона була непогана; одягнута до лиця. На ній добре лежав капот з шовкової матерії блідого кольору; тонка невелика кисть руки її щось кинула похапцем на стіл і стиснула батистову хусточку з вишиваними кінчиками. Вона підвелася з дивана, на якому сиділа. Чичиков не без задоволення підійшов до її ручки. Манілова промовила, трохи навіть гаркавлячи, що він дуже порадував їх своїм-приїздом, і що чоловік її, не минало дня, щоб не згадував про нього.

"А так", промовив Манілов, "вже вона було все питає мене: "та чого ж твій приятель не їде?" "Зажди, серденько, приїде". А ось ви, нарешті, й ушанували нас своїм відвіданням. Вже таку, справді, втіху дали нам, майський день, іменини серця..." Чичиков, почувши, що справа вже дійшла до іменин серця, трохи навіть збентежився й відповів скромно, що ні гучного імені не має, ні навіть рангу помітного.

"Ви все маєте", перебив Манілов з такою ж приємною посмішкою: "усе маєте, навіть ще більше".

"Як вам сподобалося наше місто?" промовила Манілова. "Чи приємно провели там час?"

"Дуже гарне місто, прекрасне місто", відповів Чичиков: "і час провів дуже приємно: товариства більше ввічливого бути не може".

"А як вам сподобався наш губернатор?" сказала Манілова.

"А правда, преповажна й прелюб'язна людина?" додав Манілов.

"Щира правда", сказав Чичиков: "преповажна людина. І як він увійшов у свої обов'язки, як розуміє їх! Треба бажати якнайбільше таких людей".

"Як він може отак, знаєте, прийняти всякого, додержати делікатесу в своїх вчинках", докинув Манілов з усмішкою і від задоволення майже зовсім зажмурив очі, як кіт, якому злегка полоскотали за вухами пальцем.

"Дуже ввічлива й приємна людина", продовжував Чичиков: "і який митець! Я навіть ніяк не міг гадати цього. Як гарно вишиває різні домашні узори! Він мені показував своєї роботи гаманець: не кожна дама може так майстерно вишити".

"А віце-губернатор, правда ж, яка мила людина?" сказав Манілов, знову трохи прижмуривши очі.

"Дуже, дуже достойна людина", відповів Чичиков.

"Ну, дозвольте, а як вам сподобався поліцеймейстер? Адже правда, що дуже приємна людина?"

"Надзвичайно приємна, і яка розумна, яка начитана людина! Ми в нього програли у віст разом з прокурором і головою палати аж до третіх півнів. Дуже, дуже достойна людина".

"Ну, а якої ви думки про дружину поліцеймейстера?" додала Манілова. "Правда, прелюб'язна жінка?" '

"О, це одна з найдостойніших