Ти нікому не розкажеш - Олекса Мун (Alexa Moon)

— Я думав тебе знову приспати й цього разу більше ніколи не випускати з-під замку. — Над головою вібрує голос Аріса й певною мірою я «видихаю з полегшенням».

— Але ж нормальні стосунки будуються на довірі, — веде далі хлопець. Однією рукою закриває мені рота, а іншою починає ковзати по моєму по тілу. Жадібно стискаючи кожен його сантиметр. — І я справді намагаюся. Зі всіх сил. А потім приходжу до тебе, а у твоїй квартирі знаходиться цей паскудник. Як мені після цього тримати себе в руках, а Софа? Як? Коли кожна моя клітина горить некерованим вогнем ревнощів, бажаючи вдарити по пиці цього недоумка.

Аріс різко розвертає мене до себе та підхопивши під сідниці, усаджує на підвіконня.

— Я сьогодні поїду до батьків Аріс, і нікого не треба буде ревнувати.

— Може мені вдасться переконати тебе? — спускає з плечей джинсову куртку, потім тонкі лямки піжамного топу. Тканина з легкістю ковзає по моєму тілу і, позбавившись єдиної перешкоди у вигляді моїх рук, повисає на талії.

За вікном розростається справжня буря з громом та блискавками, а в нас тут власна буря.

Коли губи Аріса стуляються на гострій вершині соска, мене смикає як від розряду. Справжні блискавки проносяться тілом, встромляючись вниз живота.

Аріс не думає зупинятися чи довго затримуватися пестячи груди, він вологими поцілунками спускається вниз по животу та зірвавши з мене легкі шорти разом з білизною, наполегливо розводить коліна в сторони. Я тільки встигаю схопитися за край підвіконня, коли хлопець, схопивши мене за стегна, підсуває до краю.

Гарячий язик проходить по промежині, розкриваючи вже вологі складки. Секс завжди для нас був якимсь особливим видом спілкування, де ми знаходилися на одній хвилі. Аріс завжди знав як принести мені задоволення, а я безсоромно користувалася цим, так само як і користуюсь зараз.

Відчепившись від підвіконня, я зариваюсь пальчиками в темне, трохи кучеряве волосся та м'яко гладжу хлопця по голові, даючи зрозуміти, що мені добре.

У відповідь Аріс б'є язиком по клітору, зриваючи з губ приглушений стогін. Дме на нього та починає швидко вимальовувати вологі візерунки на чутливому місці.

Я вигинаюсь і мимоволі починаю рухати стегнами. Хапаю повітря, відкривши рота. Всі сторонні звуки та шуми відходять на другий план. Є тільки Аріс і я... і наша пристрасть, яка обов'язково занапастить.

Все відбувається дуже швидко. Я вже відчуваю, як починає солодко трясти від оргазму, що накочує, як у мене прослизає пружна головка.

Швидкі глибокі поштовхи знову занурюють мене в блаженство. Вчепившись в кам'яні плечі, я нарешті кінчаю.

Ще кілька фінальних поштовхів та Аріс до болю, проникає дуже глибоко. Завмирає. Кінчає в мене, упершись в чоло.

Як тільки наше дихання стає більш спокійним, до мене доходить, що щойно сталося.

Розплющивши від жаху очі, дивлюся в непроникні чорні вири. Там згас звичний блиск, його особливе мерехтіння. Нині там застигла мертва темрява.
Але це все не має жодного значення, тому що Аріс щойно залишив мене без права на вибір. Егоїстично прив'язав мене до себе, зробивши нас потенційними батьками.

— Що ти зробив? — налякано шепочу під акомпанемент грому.

— Переконав тебе! — проводить пальцем по моїй щоці. — Ти ж не вб'єш нашої дитини, Софа?

Він так страшно розтягує голосні в моєму імені, що я вся покриваюся мурашками. Хочеться відштовхнути його. Прикритися. Зараз я як ніколи вразлива. А Аріс навпаки, він, як на зло, не виходить із мене. Впивається нашою близькістю. Як збожеволілий вдихає запах мого волосся, не перестаючи гладити вилицю.

— Все досить! Відпусти мене! — шепочу. Голос зрадливо зривається.

Щойно моє життя розділилося на «до» та «після». Вкотре… Скільки це ще триватиме, перш ніж усе стане на свої місця? Такими темпами я сама скоро збожеволію.

— Я хочу в душ!

— Разом підемо!

Аріс виходить з мене, і я відчуваю теплий струмок, що стікає по внутрішній частині стегна, як тільки я зіскакую з підвіконня.

— Ні я сама! — вимовляю голосніше, ніж треба. Це вже нагадує істерику. Звісно, ​​буде істерика, а як інакше? Я не планувала у двадцять років ставати матір'ю. Двадцять мені лише за тиждень.

— Не йди за мною, зрозумів? — хапаю перше, що трапляється мені під руку. Кутаюся в це та відступаю до дверей. — А краще б тебе тут не було, коли я повернуся!

Розвертаюсь та йду у ванну. Швидко зачиняю двері, впевнено провертаючи замок. Цей замок його не втримає. Він відкривається з того боку, якщо дуже захотіти.

Завмираю. Стою нерухомо. Боюся підійти до дзеркала. Мені здається, я вже змінилася до невпізнання. Мені не сподобається моє відображення.

Озноб пробирається у кожну клітинку мого тіла. Мене починає трясти.

Скидаю з себе то, чим огорнулася та, переступивши високий борт ванни, різко засмикую шторку. Сподіваючись, що вона відгородить мене від усього світу, від проблем, що звалилися на мою голову.

Захистить…

Гарячі струмені б'ють по обличчю, по голові. Вода тонкими голками збігає по тілу вниз, змиваючи всі дотики хлопця.

У цей момент у мені щось ламається, і це не те, що було в таксі. Зовсім не те... Я виразно чую цей неприємний хрускіт. Він луною розноситься по всьому тілу, завдаючи нестерпного морального болю.

Істерика.

Сльози змішуються із водою. З грудей вириваються короткі видихи. Мене не припиняє трясти. Я обіймаю себе руками. Осідаю на біле дно та починаю гарчати. Хочеться кричати на все горло, щоб потім саднило. Саднило, але обов'язково полегшало б.

Істерика.

Просто якась крихітна крапля впала в чашу терпіння і все полилося назовні.

У цій чаші не лише Аріс. У ньому все, що відбувалося зі мною за останній рік.

Я провалила іспити. Той, кого я — здається любила, зраджував мені, при цьому дорікав у всьому. Ця виснажлива робота в кафе… І на завершення емоційна гойдалка у вигляді Аріса.

Я плачу не приховуючи емоцій. Через шум води та власної істерики не чую, як Аріс заходить у ванну. Усвідомлюю це, коли теплі сильні руки загрібають мене в оберемок та тягнуть на себе.